Коли Тетяна побачила Юлечку, «всередині аж тенькнуло»

У сім’ї прийомних батьків маленька Юля спершу щоночі плакала уві сні та кликала маму. Ту, яка її народила.

Тепер дівчинка ночами спить міцним, безтурботним дитячим сном, вдень пізнає світ. А мамою й татом кличе тих, хто її виховує і віддано любить.

Тетяна та Борис Ісакови почали говорити про дітей ще до того, як побралися. Мріяли про двох або й трьох малюків. Доля ощасливила подружжя народженням сина Ігоря. І на цьому її щедрість закінчилася – більше Тетяна завагітніти так і не змогла. Максимум батьківської любові, уваги й піклування Ісакови дарували єдиній дитині – сину Ігорю.

За роботою та турботами про родину час збіг швидко, зараз синові 19. Він навчається на другому курсі Чернігівського технологічного університету, Ігор цілком самостійний і дорослий. Улюблена справа, яка зазвичай забирала багато сил і часу, перестала поглинати цілком і повністю. І Борис, і Тетяна констатували: у домі з від’їздом сина стало порожньо, а в серці ще стільки нерозтраченої любові, стільки тепла.

Рішення взяти на виховання дитину прийняли спільно. Довго зважували всі «за» та «проти», адже це колосальна відповідальність, у першу чергу, перед дитиною.

– Юлечку ми вперше побачили, коли працівники молодіжного центру привели її до нас підстригти, – розповідає власниця салону «Таіс» Тетяна Ісакова.

– Всередині аж тенькнуло, з’явилося таке млосне відчуття, наче летиш униз, коли катаєшся на гойдалці. Тиждень я проходила з тим дивним відчуттям, дослухалася до своєї жіночої інтуїції. Аж поки чоловік не сказав: «Невже ти не бачиш, що це наша дитина?» Ми дуже переживали, поки збирали документи, хотіли якнайшвидше забрати Юлю, яка на той час перебувала у лікарні. Дуже вдячні всім, хто допоміг нам у цьому копіткому процесі.

– Дитину ми забрали якраз перед Новим роком, – пригадує Тетяна. – Поява Юлі стала для нас найдорожчим і найбажанішим подарунком. Правда, спочатку дівчинка була трохи відлюдькуватою та замкненою. Та що можна чекати від маленької людини, яку покинули?

– Але до біологічної матері своєї дитини я негативних почуттів не маю. Навпаки – дуже вдячна жінці, завдяки якій я вдруге стала мамою. Не можу і не хочу судити, бо не знаю, які обставини змусили її відмовитися від виховання власної дитини.

Зараз у домі Ісакових лунає дитячий сміх. Борис і Тетяна радо виконують роль молодих батьків, смакують трохи призабуті враження від дитячих ігор та пустощів. Дякувати Богові, енергії вистачає і на малу доньку, і на роботу. На виховання дитини дивляться зрілим поглядом, адже досвід уже є.

Дуже допомогло розібратися у багатьох питаннях навчання на обов’язковому тренінгу для прийомних батьків у Чернігові, на яке їх направив районний Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Тетяна Олексіївна вважає, що таке навчання необхідне всім батькам, не тільки прийомним, адже воно дає відповіді на багато питань, пов’язаних із вихованням нащадків.

Зараз чотирирічна Юля в усьому намагається наслідувати маму Таню. Дівчинка відвідує дитячий садок, росте доброзичливою, жвавою та кмітливою. У погляді її блискучих карих очей вже нема колишньої тривоги, адже Юля знає – тато і мама завжди поруч.

Прийомні сім’ї вже стали нормою для нашої країни. У Чернігівській області таких сімей налічується вже 115, вони виховують 175 дітей. Створено сім будинків сімейного типу для 46 дітлахів. Десять сімей з Менського району зігріли своєю любов’ю 12 дітей, обділених увагою власних батьків.

Держава підтримує ці сім’ї, а також контролює утримання та виховання дитини, надає допомогу у її розвитку та соціалізації. У гурті дітей ці малюки аніскілечки не відрізняються від ровесників, не зважаючи на те, що їхнє справжнє дитинство розпочалося тільки в новій сім’ї.