Останнє оновлення: 18:36 четвер, 25 квітня
Культура
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / «Ціна сексу»: Американська журналістка Мімі Чакарова представляє в Україні свій фільм (фото)
«Ціна сексу»: Американська журналістка Мімі Чакарова представляє в Україні свій фільм (фото)

«Ціна сексу»: Американська журналістка Мімі Чакарова представляє в Україні свій фільм (фото)

Водночас Мирослава зустрічається зі студентами вузів, читає лекції, дає майстер – класи для майбутніх «акул» пера і мікрофона.

Головна мета її візиту, здійсненого за підтримки Посольства США в Україні, – привернути увагу громадськості й урядів пострадянських країн до проблеми торгівлі над людьми та сексуального насилля.

БІЛЬ ТІЛА І ДУШІ

Затишну залу столичного Будинку кіно, де за ініціативи Академії української преси фільм переглядали представники вітчизняних ЗМІ, на мить невидимим крилом огортає тиша, настояна на співпереживанні, хвилюванні й тривозі.

Лише на мить: бо дружні й щирі оплески присутніх – вдячність авторці фільму за титанічну роботу, за наполегливий пошук, сміливість і мужність. Байдужих не було: журналісти засипали авторку запитаннями : «Як наважилася знімати? Які особисті мотиви? Хто винен у пережитих героїнями знущаннях і жахах? Як їм жити далі? Чим можна зарадити ?...».

Документальна стрічка «Ціна сексу» - сміливе журналістське розслідування про торгівлю людьми й сексуальне рабство у країнах Східної Європи, болюча сповідь про знущання над жіночим тілом і душею.

- Десятиліття свого життя я присвятила тому, що вивчала найтемніші, найбільш небезпечні теми, - розповідала Мирослава Чакарова ( чи, як лагідно називають її, Мімі).- Мої героїні стали жертвами торгівлі людьми і потрапили в сексуальне рабство. Кожна з них пройшла через борделі чи – то Близького Сходу, чи – то Західної і Східної Європи і пережила своє пекло на землі. Їм пощастило втекти, але тіла й душі залишилися понівеченими, майбутнє – невизначеним.

«Ціна сексу» - не фільм – сенсація, а оголена правда, яку подекуди не бажають помічати, бо роздуми над проблемою торгівлі людьми завдають душевного болю, змушують діяти, шукати вихід із соціальної безвиході.

НАГОРОДА ЗА …ЗЛІСТЬ

Невеликого зросту, тендітна Мімі дуже спокійно розповідала про зйомки фільму (нерідко прихованою камерою), про те, що їй подекуди доводилося змінювати професій – перевтілюватися в повію й проникати в борделі. Вона переживала історії своїх героїнь разом із ними.

Щоб розплутати клубок мафіозного трафіку торгівлі людьми, журналіст (без будь – якого супроводу) побувала в багатьох країнах – Молдові, Греції, Туреччині, США, Об’єднаних Еміратах, Болгарії…Часто ризикувала своїм життям.

Відтак і розслідування, і фільм стали частиною її самої. Довіру ж героїнь стрічки ( це – три жінки із Болгарії, Придністров’я і Молдови, котрі пройшли «сім кіл пекла») завойовувала довго і наполегливо, а в родині Вікторії навіть жила ( жертва насилля наважилася заговорити на камеру через 4 роки спілкування).

Я слухала розповідь Мирослави – і холонула в жилах кров. Тому не втрималась й запитала: « Звідки в неї стільки сміливості, де джерело її оптимізму й наполегливості, як змогла душа вмістити стільки людського болю?». До слова, Мімі – лауреат премії Деніела Перла за видатну діяльність у сфері міжнародних журналістських розслідувань» і премії Нестора Альмендроса за мужність в кіномистецтві.

- Отримуючи нагороду за сміливість, пожартувала, що треба було дати мені премію не за хоробрість, а за злість. Адже можна щось робити, а можна спокійно спостерігати за чужими стражданнями, - говорить Мімі. - Мій шлях протесту – робота, яка мені під силу. Тобто фотожурналістика, зйомка фільмів, журналістські розслідування.

«Я ПОВЕРТАЮСЬ ТУДИ, ДЕ МОЄ КОРІННЯ…»

Про особисті мотиви, що спонукали взятися за зйомки фільму, Мімі розповіла щиро й без зайвого пафосу:

- Цей проект, що зайняв 10 років, я присвятила своїй матері. Вона завжди говорила, що людина не повинна забувати своїх коренів, людей, яких ми залишаємо і робила завжди те, що допоможе іншим. Історія моєї родини – типова історія родин із пострадянського світу. Моя мати поїхала з Болгарії після розпаду СРСР, коли їй було 45, а я була дитиною. Вона не говорила англійською, та наважилася почати нове життя. Знімаючи фільм, я ніби повернулася додому…

Мирослава Чакарова живе в США, але душа її – в Болгарії. Повернення в країни Східної Європи – внутрішня потреба.

- У радянські часи ми були, як домашні тварини, що жили в клітці: коли хворіли, приходив лікар; коли народжували дітей, про них піклувалася держава…Але не було свободи. Що ж відбулося після розпаду радянської системи? Усе зникло – і тварини опинилися посеред джунглів, - поділилась думками авторка стрічки. – Нам відкрили двері і сказали – виживайте. Декому вдалося, а декому – ні.

Не ідеалізуючи ні соціалізму, ні капіталізму, Мирослава Чакарова робить власний внесок у боротьбу з таким ганебним і страшним явищем як торгівля «живим товаром».

- Моя мета, привернути увагу урядів багатьох країн до проблеми, надати інформацію, щоб змінити політику. Бо великою мірою саме безвихідь, неможливість самореалізуватися у своїй країні змушує людей шукати достойної роботи в інших світах. В процесі пошуків вони й потрапляють у кабалу, в залежність, в рабство, - ось кредо Мімі Чакарової.

Ольга Чернякова

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Сезон мотокрадіжок у Прилуках відкрито тюнінгованим радянським монстром

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор