Останнє оновлення: 17:06 понеділок, 19 жовтня
Інтерв'ю
Ви знаходитесь: Політика / Регіон / Депутат Григорій МАНЬКОВСЬКИЙ: «Національна ідея не падає в маси, як перезріле яблуко»
Депутат Григорій МАНЬКОВСЬКИЙ: «Національна ідея не падає в маси, як перезріле яблуко»

Депутат Григорій МАНЬКОВСЬКИЙ: «Національна ідея не падає в маси, як перезріле яблуко»

Народний депутат України 5-го і 6-го скликань від Партії Регіонів, голова підкомітету Верховної Ради з питань розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази охорони здоров'я Григорій МАНЬКОВСЬКИЙ не потребує детального представлення для широкого загалу.

Народився 24 березня 1954 року у Новгороді-Сіверському, закінчив Львівський лісотехнічний інститут за спеціальністю «Технологія деревообробки».

Пройшов кар’єрний шлях від пакувальника на Новгород-Сіверському харчокомбінаті до керівника Чернігівської фабрики музичних інструментів і заступника голови правління концерну «Укрмузпром». Працював на відповідальних посадах у Чернігівській облдержадміністрації...

- Наше інтерв’ю вийде напередодні 20-ї річниці Незалежності і присвячене цій річниці. Тому традиційне запитання. Де були і що робили з 19-го по 24 серпня 1991 року? :) Чим запамятався день проголошення Акту про Незалежність? Яку посаду Ви на той час обіймали і як особисто сприйняли ці події?

-  Буду відвертим, саме така постановка питання спонукає до певних історичних аналогій. Ну, наприклад, приблизно таке питання звучало майже століття тому, коли людей запитували, ким вони були і чим займалися до жовтня 1917 року…

Та не буду іронізувати, бо якесь політичне алібі мені й не потрібне – в серпні 1991 року я був директором Чернігівської фабрики музичних інструментів  і мене найбільш і над усе хвилювало питання як забезпечити належний виробничий ритм підприємства, яке, як і більшість підприємств Чернігова і області, вже відчувало на собі дошкульні удари горбачовської перебудови, її так званого «прискорення» і т.д., і т.п.

Отож, клопотів і головного болю у тому далекому серпні мені, як керівникові відомого далеко за межами області підприємства, вистачало і я в конкретному контексті реалій виробництва сприймав політичні події того часу – «полон» Горбачова, потім його «визволення», колотнечу ГКЧП і тому подібне.

Що ж до дня проголошення Акту про державний суверенітет, то я цілком усвідомлював, наскільки це велика і значуща подія для України. Я, звичайно ж, не вірив ані на мізинець верхоглядним запевненням тодішніх рухівців, що відтепер заживемо, як у Франції, бо, мовляв, Україна має найпотужнішу промисловість і найефективніше сільгоспвиробництво. Має то має, але ж всі галузі економіки були і найбільш скооперованими з усіма республіками колишньої держави. Ці зв’язки рвалися по живому і на очах мільйонів людей, яких, як потім і сталося, чекало не життя як у Франції, а сумнозвісні «кравчучки», галопуюча гіперінфляція, безробіття…

Отож, в цей день мої думки зосереджувалися навколо соціальних і економічних прогнозів майбутнього.  

- Ваш особистий погляд на останні 20 років. Що можливо від самого початку пішло не так? Що б Ви самі особисто змінили зараз? Якими Ви особисто бачите шляхи реформування і модернізації українського суспільства?

- Погодьтеся з тим, що для держави 20 років – це, як каже українське радіо, «двадцять миттєвостей». Це для людини – майже третина життєвого віку і, звичайно ж, кожний житель Чернігівщини, а особливо ті люди, які вже в літах, хочуть, щоб вже в наступний після ювілею рік життя стало відчутно кращим і легшим. Це закономірно і зрозуміло.

А от щодо того, «що з самого початку пішло не так», то, на мою думку, «не так» пішло ставлення центральної влади до життя регіонів – вони, як і раніше, при Союзі залишалися безвідмовними донорами державного бюджету, несучи на собі всі негаразди перехідного періоду від планової до ринкової економіки. До того ж, ринкові можливості економіки (не без зусиль закордонних радників) тодішніми президентами і всіма урядами стали вважатися ледь не чудодійною панацеєю від усіх соціальних, економічних і фінансових «хвороб» молодої держави, такою собі «священною коровою», яку, не дай Боже, зачепити якимись регуляторними засобами. І ринкові можливості хутко перетворилися в квазіринкові, породжуючи тіньову економіку, а з нею і найбільш зловісні наслідки її – вивезення капіталу в офшори, незаконну приватизацію, рейдерство, корупцію.

Чому ж пішло оце «не так»? На мою думку, тому, що перші керівники держави, прем’єри також не мали досвіду регіонального управління економічними, соціальними і гуманітарними процесами, коли саме керівник регіону стоїть найближче до людей, виробництва та соціальних проблем і, що найголовніше, несе за свої ті чи інші рішення відповідальність як перед регіоном, так і центром. Що ж до шляхів реформування і модернізації суспільства, то вони чітко і оптимально визначені програмою Президента України Віктора Януковича: «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Хочу наголосити, що лише після президентських виборів 2010 року Україна взяла курс на модернізацію усіх сфер життя. Чому не раніше? А тому, і я в цьому переконаний, усі попередні очільники держави, прямо скажу, боялися й підступитися до назрілих реформ. Бо реформи – це завжди нелегко, це й своєрідний злам стереотипів і усталених, нехай сяк-так,але відрегульованих відносин в усіх сферах життя. І, насамперед, політичній.

Задля енергійних кроків по шляху реформ потрібні не лише особиста сміливість і політична воля, але й глибокі переконання лідера, що він має для цього високопрофесійну команду однодумців, достатню сукупність чесних соратників задля реалізації того, що відкладати вже неможливо. При цьому, як голова обласної організації Партії Регіонів, як член депутатської фракції Партії Регіонів у парламенті дозволю собі висловити позицію однопартійців області і депутатів усіх рівнів рад від Партії Регіонів:  президентський курс реформ – це передусім невідворотний курс для підвищення добробуту людей вже в найближчий час. І ми, регіонали, докладемо всіх зусиль, усіх можливостей свого професійного і організаторського хисту, щоб жителі нашої області не на словах і не в обіцянках, а в реальних практичних змінах на краще переконувалися в цьому щодня, щомісяця, щороку.

- Хто, на вашу думку, несе відповідальність за стан речей у країні? Колишня партноменклатура і комсомольська еліта, яка на думку багатьох забальзамувала себе на ці 20-ть років Актом про Незалежність? Чи все-таки представники національно-демократичного табору?

- Отже, вважаєте, що без класичного «хто винен?» нам не обійтися…

В цьому зв’язку хотів би нагадати вам вислів мудрого китайця і великого реформатора Ден Сяо Піна про те, що марно шукати в темній кімнаті чорну кішку, особливо тоді, коли її там нема… Але це, так би мовити, до слова… Що ж до конкретної відповіді про відповідальність за ситуацію, то ця ситуація формувалася не вчора – вона «проростала» з перших років нашої незалежності і до її десятирічного ювілею не «розсмокталася» і до п’ятнадцятирічного – теж. І на порозі її двадцятиріччя вона нарешті почала позбуватися ознак стагнації, «розладу і хитань» і внаслідок перших кроків по шляху реформ набувати позитивних змін, про що свідчать конкретні результати зростання ВВП, значно більших асигнувань з бюджету в соціальну сферу, в освіту, медицину, агропромисловий комплекс і так далі. На моє тверде переконання, ці позитивні зміни могли б статися значно раніше, а головне – до початку світової кризи, коли б результати президентських виборів 2004 року за підтримки так званої європейської, а особливо американської «спільноти» не були нарочито піддані сумніву. А всі ми знаємо, що Віктор Янукович тоді був законно обраним Президентом. П’ять років було фактично викреслено із соціально-економічного розвитку держави. І це ще не все. Були нахабно обдурені ті, хто виходив на Майдан з бажанням підтримати необхідність кардинальних реформ. Та замість обіцяного «помаранчевою владою» було «запропоновано» колотнечу поміж президентом і прем¢єркою, погіршення стосунків з Росією, які перед цим називались партнерськими, взаємовигідними і стратегічними і, головне, тодішнє керівництво України почало вимагати (!) від Росії саме ринкової і ніякої іншої ціни на газ та анулювання попередніх домовленостей. В оті «химині кури», які «плели» людям «помаранчеві лідери», на жаль, багато хто повірив і вірить дотепер, незважаючи ні нащо. Що ж, як мовиться, бачили очі, що купували.

Тепер щодо колишньої партійної і комсомольської номенклатури, яка, мовляв, забальзамувала себе Актом про незалежність

По-перше, серед цієї , як ви кажете, номенклатури, є люди, які і в нинішній Україні стали прекрасними господарниками і управлінцями, проявляючи при цьому справжню турботу про людей праці, ветеранів війни, соціальних потреб молоді. А, по-друге, хіба в колишній «помаранчевій команді» не було колишніх представників партійного чи комсомольського активу? Хто сумнівається, хай ґрунтовніше ознайомиться з їхніми біографіями. Те саме стосується і представників, як ви кажете, національно-демократичного табору. Згадаймо заповідь Божу: «Судіть їх по ділах їхніх…» - вона вичерпна для вашого запитання.

- Як би розгорнулися події в країні, якщо б на початку 90-х відбулася люстрація за зразком деяких країн Східної Європи? Нагадаю, що колишній компартійній еліті і працівникам спецслужб там було заборонено обіймати керівні посади. Щось подібне зараз відбувається у Грузії. Чи має переймати Україна грузинський досвід зараз?

- Я однозначно був, є і буду проти люстрації, «пошуку відьом» в будь-якій формі і навішування ярликів, які «розхитують» суспільство, вносять в нього розбрат, підозрілість, чвари і культивують тим самим серед окремих людей найпідступніші, далеко не християнські вчинки. Що ж до прикладів держав Східної Європи, то ці держави подекуди менші за територією від нашої області, та ще й не мають вони такого гіркого «досвіду», якого ми набули у далекі тридцяті роки минулого століття. Що ж до Грузії і так званого грузинського досвіду, то я б хотів звернути увагу на нинішню політичну ситуацію, що здобув грузинській народ внаслідок «сильної руки» тамтешнього президента. Ні, в своїй хаті має бути і своя правда, як говорив наш український геній Тарас Шевченко.

- Як оцінюєте геополітичну ситуацію і рівень стосунків з Росією? Чи принесло очікуване потепління стосунків користь Україні? Нещодавно ЗМІ поширили повідомлення, що «Григорій Маньковський не зміг навести прикладів успішної співпраці Києва і Москви за останні півтора року». Чи відповідає це дійсності? Ваша оцінка угод по газу, флоту і Севастополю. Чи не призведе чергова гонитва за економічними вигодами до здачі національного інтересу?

- Я родом із північної частини області, з міста Новгород-Сіверський, яке уславилось «віщим Бояном» і безсмертним «Словом о полку Ігоревім», яким вперше засуджено міжкнязівські чвари та проголошено заклик до єднання як запоруки миру і злагоди ще за часів Київської Русі і тому особисто для мене російсько-українські відносини завжди були і будуть найважливішою складовою в зовнішній політиці нашої держави. Та й чи може бути інакше, коли таким зв’язкам вже цілі століття, коли я пам’ятаю й понині як дружно і по-братерському взаємокорисно вирішували нагальні життєві проблеми сусідні з Новогород-Сіверським російські і білоруські райони, села і міста. А ще ж додайте до цього родинні зв’язки між українцями, росіянами та білорусами. Це справді кровні зв’язки і розірвати їх просто неможливо і не під силу будь-яким інспірованим чинникам. Отож і рівень стосунків з Росією, особливо в контексті нинішньої геополітичної ситуації оцінюю позитивно і вважаю, що, як ви сказали, потепління стосунків з Росією, безумовно, вже принесло і ще обов’язково принесе користь Україні. Бо що б там хто не плів про «руку Москви», «імперські» плани Росії щодо України – все це не більше ніж політичні «страшилки», які використовуються з метою знову вбити клин поміж стратегічними партнерами і державами-сусідами і тим самим зашкодити розвитку цих взаємокорисних і взаємовигідних для обох держав взаємовідносин. Що вони саме такі свідчать і результати зростання торговельного обороту на десятки мільярдів, значні інвестиції Росії в нашу економіку. Чи можуть похвалитися цим держави як Східної, так і Західної Європи? Далеко ні. А ще більша кооперація з Росією в авіабудівництві, інших високотехнічних галузях – це одна із складових проголошеної Президентом України модернізації її економіки. Особливе значення в площині тіснішої співпраці набуває і розвиток нашого агропромислового комплексу. Прикладів успішної співпраці Києва і Москви я можу навести десятки, а те, що поширили відносно мене ЗМІ, нехай залишиться на совісті журналіста, який, очевидно, так поспішав з підготовкою «потрібної» йому публікації, що не посоромився видати бажане ним за дійсне.

Чому я так відкрито заявляю про це? Тому що на сьогодні Росія посідає перше місце за обсягами зовнішньої торгівлі з Україною та четверте — за розміром прямих іноземних інвестицій. У цьому зв’язку важливими є Харківські угоди квітня 2010 року, якими вдалося зняти напруження, характерне для попередніх років і розпочати конструктивний діалог із вирішення проблемних питань двосторонніх відносин. Зазначу, що для України нормалізація відносин з РФ стала невід'ємною складовою її європейського вибору.

 

- Розвивається чи ні прикордонна співпраця з Росією і що корисного вона дає Чернігівській області?

Звичайно так. Причини такої співпраці я вже назвав – це кровні столітні зв’язки наших народів. На підтвердження своїх слів наведу кілька прикладів успішної роботи місцевої влади на чолі з головою Чернігівської ОДА Володимиром Хоменко. Договірна база Чернігівської області з адміністративними територіями Російської Федерації складає 43 угоди. З них 32 двосторонні угоди на регіональному рівні; 6 – на районному; 3 – на рівні муніципалітетів; 2 – на тристоронньому, Російська Федерація є одним із стратегічних торговельно-економічних партнерів Чернігівської області, стабільно посідаючи перше місце за обсягами зовнішньої торгівлі товарами, Зросли інвестиції з Російської Федерації в економіку Чернігівщини.  Станом цей час зафіксовано їх максимальний обсяг в сумі 2,9 млн.дол.США. Думаю я дав вичерпну відповідь на ваше питання.

- В кожній країні і в кожній прогресивній спільноті говорять про національну ідею. В США це «американська мрія» і «просування демократії» скрізь у світі, навіть там, де її особливо не чекають. В Китаї це новації. У росіян – «велика неподільна Росія», навіть якщо за рахунок сусідів. Сформулюйте, будь ласка, коротко і чітко українську універсальну національну ідею. Які невикористані шанси є у України? В чому ми можемо здійснити прорив і бути першими в світі? Адже Македонський колись струсив світом за якихось неповних 12 років з тим рівнем комунікацій. А сучасній Україні вже 20 років.

- Серйозне це питання. І дуже вразливе, адже національна, та ще й універсальна ідея не падає в будь-яку спільноту, як перезріле яблуко, а має викристалізовуватися з усіх соціальних верств, від усієї сукупності усіх поколінь, громадян різних національностей, різних релігійних конфесій, партійних уподобань – одним словом до спільного знаменника має бути приведена сила силенна економічних, соціальних, культурних і багатьох інших потреб людей, які складають родину, націю, суспільство. Один з відомих політиків минулого століття сказав, що ідеї стають матеріальною силою тоді, коли вони заволодівають свідомістю мас. І національна ідея теж може визначитися як така, якщо її сприймуть і розумом, і серцем усі громадяни України. Якщо ж коротко і чітко, як ви хочете, сформулювати нашу національну ідею, то для цього найбільше підходить формула, яка випливає з програми Партії регіонів, а саме: «Сильні регіони — міцна держава —заможні люди». Кожна із складових цієї формули має, звичайно, додаткові конкретні компоненти, але в цілому саме така національна ідея найтісніше об’єднуватиме інтереси регіонів, держави і суспільства. Напередодні двадцятиріччя незалежності саме такою я і бачу національну ідею країни.

Які першочергові задачі Ви як депутат і як голова підкомітету ВР з питань розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази охорони здоров'я зараз вирішуєте? Які програми вдалося вже реалізувати для Чернігівської області? Які труднощі виникають на цьому шляху? Ким ви себе відчуваєте більше під час проведення цієї конкретної роботи – депутатом ВР чи членом Партії регіонів? І чому?

- Сьогодні Комітет з питань охорони здоров'я працює над багатьма питаннями, які необхідно вирішити для реформування медичної галузі країни. Проведення реформи системи охорони здоров`я в будь-якій країні є дуже болісним процесом, який часто має багато противників.  Важливим на цьому етапі було прийняття Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги». Закон був розглянутий на комітеті і підтриманий одноголосно. Це говорить про те, що незалежно від політичних поглядів і мотивів, для всіх є очевидною необхідність реформування галузі охорони здоров`я.

Я переконаний, що прийняття законопроекту дозволить зробити перші кроки у реформі охорони здоров`я, зокрема підвищить ефективність роботи лікувальних установ, зробить більш доступною і якіснішою  медичну допомоги. Що стосується Чернігівщини, то на сьогодні  в нашій області центральні лікувальні заклади забезпечуються високотехнологічним діагностичним обладнанням. Вважаю, що чимало вдалося зробити по забезпеченню новим обладнанням нашої сільської медичної служби, зокрема, дільничних лікарень та ФАПів.

 Щодо того, ким я себе при цьому більше відчуваю — депутатом ВР чи членом Партії Регіонів, то скажу так: однаковою мірою і депутатом ВР, і членом Партії Регіонів.

Чому? Та тому, що я обраний депутатом ВР від Партії Регіонів і є членом фракції ПР у парламенті. Отож для мене така приналежність і невіддільна, і неподільна.

- Дякуємо за інтерв’ю…

Коментарі (12)

Чемериський Павло | 2011-08-23 14:13

Чемериський Павло
Влад
Хлопчику піди займися своєю звичайною спавою, завантаж порнуху та охолонь. бо твоя тупорилість просто вражає)

Влад | 2011-08-23 13:13

Чемериський Павло
Это мог написать только *** РЕГИонал

иван | 2011-08-23 09:30

При более-менее нормальной системе власти, сидел бы себе фигурант на даче и выращивал огурцы после своих трудовых подвигов и свершений. Слишком много внимания для таких персонажей. Какой смысл это вообще как-то комментировать...?

НАТАН. | 2011-08-23 08:34

Чемериський Павло
Таким "высоким слогом" выражаться "достойна дівчина"" научила? Или это родительское наследие?

Чемериський Павло | 2011-08-23 06:22

Хлопці. ***, ті, що пишуть пасквелі. та насолоджуються своєю величчу в коментарях. Ви, панове, за своє життя нічого важчого за власний хр в руках не тримали. Ви б, замість того щоб писати тут різну муру сходилиб на вулицю, та познайомились з якоюсь більш - менш достойною дівчиною. Хоча слабко віриться, що на таких недоносків як ви хтось нормальний позариться, лишень шлендра привокзальна за кусень хліба))))) Це я до - Олега, Миши,Влада, Петра.

Патриот | 2011-08-23 00:01

Всю жизнь везет. Одним словом везунчик.

петро | 2011-08-22 14:26

Прикнокали Маньковского в штабе Регионалов - шоб статтю написал, ему и написали, а его никто никогда нихто и не знал, да и на хрен он кому нужен - ждите следующей статьи, когда его опять заставят написать !

Українець | 2011-08-22 12:35

А кто это?

Крап | 2011-08-22 11:24

"Один з відомих політиків минулого століття сказав, що ідеї стають матеріальною силою тоді, коли вони заволодівають свідомістю мас".
  В оригинале:
  Первоисточник — статья «К критике гегелевской философии права» (1844) Карла Маркса (1818—1883): «... теория становится
материальной силой, как только она овладевает массами.
- писал Карл Маркс в ПОЗАПРОШЛОМ (!) столетии.

Влад | 2011-08-22 10:32

Первый раз слышу про такого депутата.

Миша | 2011-08-22 09:43

Одним словом БАНДЮКОВИЧ

Олег | 2011-08-22 09:38

Разволил МУЗЫКАЛКУ, а теперь депутат РЕГИонал. Для области за две каденции вообще ничего не сделал. Гнать в шею таких надо.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Чернігівщина долучилася до Всеукраїнської акції «Озеленення України: 1 мільйон дерев за 24 години»

SVOBODA.FM