Останнє оновлення: 13:11 середа, 2 грудня
наші в АТО
Ви знаходитесь: Політика / Регіон / Оборона Луганського аеропорту очима чернігівця
Оборона Луганського аеропорту очима чернігівця

Оборона Луганського аеропорту очима чернігівця

Війна на Донбасі показала немало прикладів справжнього героїзму наших воїнів. Одна з найяскравіших і трагічних подій першого року війни — оборона Луганського аеропорту.

Це подія, що вже стала легендою та вписана золотими літерами до підручників військової майстерності.

Серед славетних захисників аеропорту був і наш земляк — військовий фельдшер Олександр Рудик.

Він від першого до останнього дня брав участь в обороні легендарного летовища.

Вони були першими

Олександр Рудик був призваний до армії в першу хвилю мобілізації. Службу розпочав у медичній роті 1-ї танкової бригади, що дислокується в Гончарівському. Спочатку разом зі своїми бойовими побратимами ніс службу на блокпостах північного регіону, а вже у травні його одним із перших направили на Схід. «Наприкінці травня всю частину зібрали в одному місці, зі всього особового складу відібрали 100 військово- службовців, із Ніжина двома бортами нас відправили в Луганський аеропорт», — розповідає Олександр.

У самому пеклі

«Коли ми прибули до аеропорту, він уже практично не функціонував, але працівники ще декілька днів приходили на роботу. Потім бойовики їх попередили про обстріл, і вони потихеньку пішли геть. В основному, луганчани були налаштовані до нас вороже, хоча були й такі, що попереджали про наміри супротивника.

Тож обстріли сепаратистів не стали для нас несподіванкою. Спочатку вони були невеликі, зі стрілецької зброї, але після десятиденного перемир’я, коли бойовикам підкинули зброї, почалися дуже інтенсивні: з мінометів, танків, «Градів».

Нам відключили світло, воду, мобільний зв’язок. Лінія фронту — це 360 градусів довкола, тож допомога була тільки з неба. Забезпечення йшло виключно транспортними літаками. Вони нам доставляли озброєння, продукти харчування, воду, медикаменти.

Літаками ж прибуло кілька підрозділів десантників. Третій борт із десантниками збили, загинуло 49 військових, їхні останки ми збирали по всьому аеродрому.

Після цього літаки до нас більше не літали, і ми опинилися в повній блокаді. Ні води, ні їжі, ні медикаментів… І вдень, і вночі — обстріли, обстріли, обстріли… До нас ще якось проривалися колони десантників, а вийти ніхто не міг. Тож усі поранені осідали в медпункті».

Із медикаментів — лише джгути

Медпункт хлопці обладнали в пожежній частині. Там була оглядова яма, яку вони заклали зверху металевими ящиками з піском. «Вийшло таке імпровізоване бомбосховище, там у нас була перев’язочна, операційна, палати для поранених, кімната для відпочинку медичного персоналу.

Від стрілецької зброї — прекрасний захист, але від прямого потрапляння снарядів великого калібру, на жаль, таке бомбосховище не рятувало. Поранених було стільки, що ми цілодобово не виходили з медпункту. Працювали на повному автоматизмі, там уже не думаєш, чи страшно, чи втомився...»

У медпункті залишали тільки важких, на всіх не вистачало ні місця, ні ліків, ні харчування. Хто міг тримати зброю, забезпечував оборону аеропорту. Іноді й медикам доводилося відкладати скальпель і брати в руки автомат.

«Катастрофічно не вистачало медикаментів. Закінчилися антибіотики. Почалися гангрени, кінцівки різали без анестезії. Коли ми проривалися з аеропорту, із медикаментів у нас залишалися тільки джгути», — каже військовослужбовець.

На війні не до емоцій

Захисники аеропорту несли великі втрати: під час оборони загинуло більше сотні наших військовослужбовців, понад сто бійців отримали важкі поранення. «Тіла ми спочатку складали в холодильники з-під морозива, а коли відключили електрику, стали просто відносити подалі, щоб не було чутно запаху. Страшно не було.

Коли йдуть постійні обстріли, думаєш, як зробити перев’язку, винести пораненого, куди заховати його і сховатися самому, щоб уціліти. Мені іноді стає страшно, коли я дивлюся військові зведення і бачу поранених на екрані телевізора. В екстремальних умовах притупляється почуття страху й психологічно ти готовий виконувати свою роботу», — згадує захисник летовища.

Прорив блокади

Аеропорт хлопці тримали до початку серпня. Урешті-решт масований вогонь зробив летовище непридатним для приземлення літаків. Захищати вже було нічого, і 1-го серпня наші військові пішли на прорив оточення. «З аеропорту вийшло десь близько 700 військовослужбовців, нас розкидали по 100 чоловіків по ротних опорних пунктах навколо Луганська.

На кожен пункт — 1–3 медики. На нашому пункті спочатку працювали втрьох: лікар Вадим Товкач, санітар Олександр Пологешко та я. Потім Вадима перевели на інший пункт, і ми залишилися із Сашком удвох», — розповідає Олександр.

Бої на Луганському напрямку

«Поранених було дуже багато: і наших хлопців, і місцевого населення. Місцеві ще більше потерпали від обстрілів, ніж військові. На той час там було повне безвладдя: ні голови сільської ради, ні медпункту, ні магазинів... Люди залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Ми намагалися їм якось допомогти: надавали медичну допомогу, продукти, мусили фіксувати і смерть місцевого населення, адже з адміністрації там нікого не залишилося.

Під Луганськом ми тримали оборону понад місяць, поки бойовики не почали масованого наступу. Тоді змушені були відступити десь на 50 кілометрів, де потрапили під масований обстріл зі смерчів. Бригада понесла великі людські втрати, багато наших побратимів отримали поранення та загинули, крім того, було знищено чимало техніки.

Після цього нас відправили до Чугуєва, де був розгорнутий тимчасовий табір для ремонту техніки та відпочинку бійців. У таборі ми пробули місяць, після чого нас перекинули на Донецький напрямок під Волноваху», — згадує фельдшер.

Волноваха

Під Волновахою Олександру не пощастило: під час обстрілу він отримав значну травму ноги, був евакуйований до Київського шпиталю, але операцію робили в Чернігові на кошти волонтерів. Після чотиримісячної реабілітації він прийняв рішення повернутися до армії.

Зараз Олександр Рудик служить фельд-шером медичного пункту батальйону охорони штабу «Північ». Нещодавно відправив на Схід своїх побратимів, згодом і сам збирається їхати в зону АТО. «Треба Батьківщину захищати», — каже Олександр Рудик.

Коментарі (2)

гром | 2015-10-23 11:33

  А здесь тыповые крысы комерческие дрова закупают и доставляют воздух на линию фронта, в результате на чужом горе нагревают себе руки.

геннадий | 2015-10-23 03:57

Вот так всегда! Простые пацаны- работяги, тянут все тяготы и лишения на личном энтузиазме..., акто-то на их крови наживается! Склоняю голову перед Вами ребята! СЛАВА УКРАИНЕ!!!
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Укрпошта випустила поштові марки з героями мультфільму «Мавка. Лісова пісня»

SVOBODA.FM