Останнє оновлення: 22:14 четвер, 8 грудня
Війна
Постійне посилання: http://newvv.net/politics/region/289453.html
Чи бояться танки «грязі»? «Важковаговики», які звільняли Чернігівщину

Чи бояться танки «грязі»? «Важковаговики», які звільняли Чернігівщину

Танковий підрозділ, що у перші місяці великої війни вибив ворожу армію з півночі України, нині воює на Запорізькому напрямку

"Пам'ятайте нашу стійкість. Завдяки нашій стійкості і вашій підтримці ми відстояли Чернігів", - ці слова військовослужбовець контрактної служби танкової бригади на ім'я Дмитро адресує мешканцям Чернігова. Цей населений пункт його танковий підрозділ звільняв від окупантів на початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну.

Дмитро

Дмитрові 28 років, до 2015 року він працював у ювенальній поліції. У танковому підрозділі служить уже три роки.

ЗАТРИМАННЯ РОСІЙСЬКОГО ПІЛОТА, ЯКИЙ ЗАСТРЕЛИВ МЕШКАНЦЯ ЧЕРНІГОВА

"Зустрів війну в смт Гончарівське Чернігівської області. Ми висунулися на знищення російської колони, яка порушила російсько-український кордон. Наша рота знищила бойові машини, ворожу піхоту і відійшла в Чернігів, де зайняли оборону", - згадує перші дні війни військовий.

Дмитро каже, що ворог проводив атаки авіацією, скидав бомби на Чернігів, де на той момент було багато цивільних людей.

"Ворог не соромився завдавати ударів по місцевих", - каже він.

5 березня українські військові зенітно-ракетним комплексом збили ворожий літак. Як потім стане відомо, ворожа Су-34 несла на своєму борту шість 500-кілограмових некерованих авіабомб. Пілот катапультувався і вижив, але його приземлення побачив місцевий чоловік. Перший почав бігти, чернігівець, узявши вила (бо іншої "зброї" не мав), хотів наздогнати окупанта. Росіянин застрелив чоловіка з пістолета й заховався в одному з приватних будинків.

У той час Дмитро разом з іншими побратимами вирушили прочісувати населений пункт, аби знайти льотчика.

"Ми побачили, що з підвалу вилазить пілот у російській формі "воєнно-косміческих сил". Ми його затримали, надали медичну допомогу. Він мав при собі пістолет з одним патроном. Це він убив цивільного чоловіка. Коли ми його затримували, то він кричав: "Пацани, не стрєляйтє!" Глянули в його телефон, йому телефонувала дружина і написала: "Любимый, желаю удачи на вылете", - але удача його скінчилась", - згадує танкіст.

Взятим у полон пілотом виявився майор Олександр Красноярцев.

Дмитро показує ексклюзивні кадри, що зняв на телефон: перший допит Красноярцева.

"Наскільки важко втриматися і не вбити ворога, а саме взяти в полон?" - питаю Дмитра.

«Можна лише розуміючи, що в них (росії - ред.) є твої друзі, які також у полоні, - відповідає він, - сподіваючись, що такі от красноярцеви будуть обміняні на українських полонених».

Згодом Дмитро розповість, що в полоні зараз перебуває його друг - також Дмитро, він захисник "Азовсталі".

ЗАВДАТИ ВОГНЕВОГО УДАРУ І ВИЖИТИ

Дмитро зізнається, що до 2015 року навіть не думав, що стане "важковаговиком" (так він називає танкістів, - авт.). А зараз - гордий, що він воїн-танкіст.

Панцирники працюють на доволі малій відстані від ворога. Тож питаю, наскільки складно (психологічно) було колишньому поліціянту налаштуватися на таку близьку "зустріч" із ворогом.

"Є таке поняття як "пряме наведення". Це коли танк виїздить на пряме наведення противника. Це психологічно важко, але треба перебороти себе. Мій перший раз був під Черніговом. До ворога - 1600 м. Він їхав через посадку, а ми були за залізничним переїздом, і вже коли російські війська почали розгортатися в бойові порядки і почали відстрілювати, коли танк стріляв по мені, але не влучив, тоді я зрозумів, що все… я реально на війні", - розповідає танкіст.

Головні завдання танкістів: завдати вогневого удару і вижити. Проте на війні ці завдання вдається виконати, на жаль, не всім.

Дмитро згадує, як 27 лютого під час оборони Чернігова на його очах загинув Максим Білоконь.

"Він був першим командиром взводу і командиром, з яким ми зайняли друге місце у танковому біатлоні у 2021 році. Це Герой України, справжній офіцер. Таких офіцерів більше не знаю. Йому було лише 24 роки", - говорить Дмитро.

У самого військовослужбовця вдома залишилася кохана дружина, подружжя чекає народження дитини. Якщо буде хлопчик, назвуть Дмитром - на честь друга, який нині в полоні, якщо дівчинка - буде Катерина.

Дмитро згадує, як після звільнення Чернігова місцеві мешканці виходили їм назустріч.

"Коли їдеш у танку на місці механіка і люди тебе вітають, бабусі хрестять… танк гарчить, а в тебе сльози на очах. У нас неймовірні люди, вони віддадуть усе заради перемоги", - говорить він.

Прошу його сказати кілька слів побратимам у полоні:

"Хлопці, рідні, тримайтеся і будьте здорові. А головне знайте, що ми вас чекаємо".

Прошу сказати щось і росіянам, бо всі знають, що вони дивляться сюжети про українських військових і читають репортажі:

"Уходите… ведь мы все равно вас выгоним".

ЯК СОРОКАТОННА ЛЯЛЯ ДОПОМАГАЄ БИТИ ВОРОГА

Військові розказують, як маскують "танчики" та зізнаються, що машини танками ніколи не називають, а любовно обирають для них імена - "Сонечко", "Краля", "Ляля"...

Прибравши маскування, показують свою "Лялю". Буквально за день до війни цю 40-тонну "Лялю" загнали до ремонтного боксу.

"Витягли з неї двигун, новий поставили, залишилось тільки патрубки прикрутити і таке інше. Буквально пів дня роботи. І тут 24 лютого… війна. Так вийшло, що я покинув "Лялю" в боксі, бо вона ще була невиїзна і пересів на іншу машину", - розповідає командир танка Данило.

Данило

Саме на цій машині він два роки працював механіком-водієм.

До війни Данило був агрохіміком, також працював у лісовому господарстві. У 2019 році пішов до військкомату.

"Коли йшов в армію, не думав, що буду танкістом. Прийшов до військкомату, і мені запропонували бути механіком-водієм танка. Я спитав, чи зможу впоратися? Сказали, якщо їздив на машині, то впораєшся. Багато на яких машинах їздив і собі казав, що ще тільки на танку і фурі не пробував. На фурі ще й досі не їздив", - каже Данило.

Разом із ним залазимо в танк. Місця в ньому, м'яко кажучи, не дуже багато.

"Улітку тут дуже жарко. Наприклад, коли 35 градусів у тіні, в ньому дуже спекотно. Зимою, поки люки закриті і пічка працює, не холодно", - додає він.

Танкіст показує, як примудряється спальне місце облаштувати, бо, як він каже, в машині вже не одну добу провів.

Данило згадує, як на Ріпкинській трасі їм вдалося розбити здоровенну колону ворожої бронетехніки.

"Наш командир організував засідку, йшло багато одиниць техніки, і ми її просто знищили".

На Запорізькому напрямку хлопці також стримують ворожу армію. Кажуть, що ті намагаються прорватися, але наші добряче б'ють.

"Виїжджаємо на рубежі, бачимо цілі - і просто по них працюємо. Завжди машини прогріті, завжди на бойовому ходу, заряджені боєкомплектом. Екіпаж на місці, 5-10 хвилин - і ми готові. От нещодавно виїздили на позиції, і в мене на дальномірі показувало 1 км 270 м до ворога. Вони хотіли прорватися, але виїхали наші підрозділи і завдали їм гарного удару, вони відчули", - каже Данило.

Він також учасник звільнення Чернігівщини. Каже, коли дізналися, що здобули перемогу на Чернігівщині й Сумщині, то одразу не повірили. Мовляв, ще вчора між їхніми й ворожими позиціями було 2-3 км, а тут кажуть, що ворог утік.

"Але війна ще не скінчилась", - говорить він.

ЧОГО БОЯТЬСЯ ТАНКИ

Військовий каже, що не можна ставити танк задом і боком до противника, адже це найвразливіші місця. Пояснює, якщо преш на противника лобовою бронею, то шансів вижити набагато більше.

"Танк - це перша ціль. Якщо ворог побачить танк і ще щось, то спершу буде цілити в танк", - говорить Данило.

Питаю, чого ж бояться танки, і жартома згадую вислів: "Танки грязі не бояться".

"От якраз грязі танк боїться, бо він дуже важкий. Якщо сісти на пузо, висота танка 50 см, і от якщо заритися глибоко, тоді його іншим танком витягувати доводиться. Танк грязі дуже боїться… А ще ми боїмося прямого влучання, 152-мм снарядів, "Градів", ракет", - додає танкіст.

Данило родом із самого центру України - село Матусів Черкаської області. Вдома на нього чекають батьки і діти. Він каже, що у відпустці не був від початку війни і мріє про зустріч з рідними.

А ще дуже хоче виспатися в тиші… без навушників.

"Тут навушники у вухах завжди, коли спати лягаю. Музику чи ще щось вмикаю. Без них не можу спати. Заснути дуже важко", - пояснює він.

Своїм дітям (дочці й синові) щоразу, коли вдається поговорити, каже: "Вчіться - і все буде добре, а ми подбаємо, щоб було тихо й мирно".

А кожного разу, коли Данило сідає в танк, у нього є лише одна думка: треба вразити цілі, залишитись неушкодженим і зберегти техніку.

 



































































































































закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  1 вересня випускників із Чернігова слухатиме весь світ

SVOBODA.FM