ЯК ЧЕРНІГІВЕЦЬ СТАВ ПЕРШИМ УКРАЇНЦЕМ МОСКВИ

«Чернігівщина» - перша українська газета, яка спілкувалася з видатним землякому новому статусі…

Новим керівником Ради українських земляцтв Москви одноголосно обрано спiвголову Чернігівського земляцтва Миколу ЛЯХА.

До Ради входять керівники практично всіх українських земляцтв, які працюють у російській столиці.

Микола Іванович Лях народився в 1946 році в Чернігівській області, доктор політичних наук, дійсний член Академії соціальних наук РФ.

Вітання головному чернігівцю Москви від губернатора Володимира Хоменка переказав заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Віктор Тканко.

«Чернігівщина» - перша українська газета, яка поспілкувалася з Миколою Ляхом одразу після його призначення і прийому у Надзвичайного і Повноважного посла України в Російській Федерації Володимира Єльченка:

- Ми розмовляли з послом про участь нашої Ради у поглибленні економічних, культурних і гуманітарних російсько-українських відносин. Посол з великим інтересом прийняв наші пропозиції. Ми домовилися про те, що при посольстві буде створена рада з розвитку культурних зв’язків з Україною. Співголовами цієї ради буде один з керівників посольства і один з моїх заступників, - розповідає «Чернігівщині» Микола Лях.

Чернігівське земляцтво Москви
підпише угоду про співпрацю
з Чернігівською облдержадміністрацією

- У мене була велика розмова із заступником чернігівського губернатора Віктором Тканком. Я отримав привітання від Володимира Хоменка. Тому у розмові з послом чимало питань стосувалися роботи саме Чернігівського земляцтва у Москві і його участі у програмах Чернігівської області. Ми навіть підготували проект угоди між Чернігівською облдержадміністрацією та обласною радою з однієї сторони і Радою українських земляцтв у Москві та Чернігівським земляцтвом з іншої сторони про співпрацю на найближчі роки. Послу це дуже сподобалося. Він дуже позитивно це сприйняв і сказав: «Це дуже гарний приклад, я обов’язково проінформую Уряд України. Давайте спільно спрямуємо листи у всі облдержадміністрації України з пропозицією укладання подібних угод».

Отже, Чернігівське земляцтво Москви і обласна державна адміністрація першими показали такий приклад.

«35 років я не спілкувався українською»

Микола Іванович прекрасно володіє рідною українською мовою, але під час нашої розмови чомусь засоромився. Причину такої сором’язливості він пояснив просто:

-         Я дуже довго – 35 років не спілкувався українською. Розмовляв лише зі своїми друзями, коли приїздив в Україну. Коли я їхав в Англію, там розмовляв англійською. Якщо їхав до Югославії, там розмовляв сербсько-хорватською. Я довгий час займався Югославією. І радянсько-югославськими відносинами, і російсько-югославськими. І кандидатську, і докторську дисертації я захищав по Югославії. Докторську дисертацію захищав сербсько-хорватською мовою.

Роль зачарованої Десни
в біографії московського чернігівця

Про свій життєвий шлях голова Ради українських земляцтв Москви розповідає так:

-         Народився на берегах зачарованої Десни у селі Блистова Менського району. Ріс без батьків, виховувався у Краснохутірському дитячому будинку-інтернаті Новгород-Сіверського району. О 18-ть років був обраний позаштатним секретарем Сосницького райкому комсомолу, брав участь у реконструкції меморіального музею Олександра Довженка. Вчителював у Холминській середній школі. Працював секретарем Корюківського райкому комсомолу, секретарем обкому комсомолу в Чернігові.

Микола Іванович постійно згадує красуню Десну, бо навіть його військова служба проходила в селищі Десна.

-         Десна дала мені натхнення на все життя… Згадуються слова Павла Тичини, юність якого теж сплинула у Чернігові:

Як, Чернігове, ти виріс…
Я знов з тобою, край деснянських вод.
Люблю в тобі розкриленість брущату,

Ось інститути, фабрики, завод…

Імена великих чернігівців
має знати не тільки Україна

- У мого Чернігова велика історія. Повість временних літ згадує його 907-м роком, Спасо-Преображенський собор – ровесник знаменитої Київської Софії. Тут похований князь Ігор. Ви знаєте, що зараз йдуть пошуки його останків. Їх розпочав письменник Юрій Сбітнєв за підтримки Балтійської будівельної компанії, яка зводить храм на честь князя Ігоря в Підмосковному Пєрєдєлкіно. Я хочу зустрітися і з керівником компанії Ігорем Найвальтом, і з Юрієм Сбітнєвим, щоб обговорити участь Чернігівського земляцтва у цьому великому проекті.

Дуже добре пам’ятаю і Борисоглібський собор, і відому в усьому світі П’ятницьку церкву, повз яку я щодня ходив на роботу в обком комсомолу на вулиці Фрунзе. Це і будинок полковника Лизогуба, і Катерининська церква, і Успенський храм, і Троїцький монастир. Це все, що моєму серцю близьке. Це славетні імена Коцюбинського, Глібова, Пушкіна, Шевченка. У мене є фотографія з родиною Коцюбинських. Колись ми спільно проводили культурно-мистецькі заходи для молоді Чернігова. Це імена великих чернігівців, які повинні знати не тільки в Чернігівській області і не тільки в Україні. І я роблю все від мене залежне, щоб у Москві також знали ці великі імена…

Привіт друзям і колегам

Під час нашої розмови Микола Іванович пригадав, як працював з газетою «Деснянська правда» ще за часів роботи в ній головним редактором Івана Музиченка. На посаді секретаря чернігівського обкому комсомолу Микола Лях курував роботу «Комсомольського гарту». Редакторами тоді були Борис Наріжний та Константин Овсiенко Знає наш видатний земляк особисто і Дмитра Іванова, і Станіслава Реп’яха, і Олександра Олійника, і Леоніда Горлача…

-         Всі вони є моїми друзями… Користуючись нагодою, хочу передати їм великий привіт.

«Москва вчетверте не запрошує»,
або «як я туди потрапив»

-         Розкажіть, як Ви потрапили до Москви?

-         У квітні 1977 року мене запросив перший секретар обкому партії Микола Уманець і сказав, що йому дзвонив перший секретар ЦК ВЛКСМ Євгеній Тяжельніков і попросив направити мене в Москву для роботи в міжнародному відділі ЦК ВЛКСМ. Він зараз живий, ми підтримуємо тісні стосунки. Тоді Уманець зізнався, що мене вже двічі запрошували у Москву, але у нього були свої партійні плани і він не погоджувався мене відпускати. Але це вже було прохання особисто Тяжельнікова. Як сказав тоді Уманець, Москва є Москва і вчетверте тебе вже не запросять. Так я став москвичем.

Між іншим, в 1990 році мені пропонували повернутися до Чернігова з Москви секретарем обкому партії з питань пропаганди. Я тоді якраз закінчував Академію суспільних наук ЦК КПРС. Але це було за декілька місяців, як не стало комсомолу, не стало комуністичної партії, а згодом – і Радянського Союзу. Ми вже тоді сміливо говорили про можливий крах на лекціях і семінарах. Тому мій досвід і чуття підказали, що потрібно залишитися у Москві.

Я залишився у Москві і після закінчення академії працював в Адміністрації Президента Єльцина. Але після розстрілу російського парламенту в жовтні 1993-го року, з чим я ніяк не міг згодитися, кинув цю роботу і перейшов до Держдуми Росії. Туди мене запросив Геннадій Сєлєзньов, який був на той час головою парламенту. Свого часу я з ним працював в ЦК ВЛКСМ. П’ять років я обіймав посаду керівника секретаріату і апарату Держдуми. Указом Президента РФ я одним з перших в Росii отримав звання Дiйсного (Действительного) державного радника РФ першого класу. Цей ранг i моя посада, згідно з Указом, відповідає рангу федерального міністра і є вищим державним званням у Росії. Потім займався питаннями мiжрегiональних зв’язкiв, національноi політики, телекомунiкацiй, спорту i реклами в Урядi Москви на посаді керівника апарату віце-мера.

Москва і її чернігівські переможці

- Наскільки чисельною є чернігівська громада Москви? Кого з відомих чернігівців Ви б могли назвати?

- Не дуже багато, найбільш активних – 35-40 чоловік. Насамперед це член Спілки письменників Росії Юрій Цимбаліст, який веде активну громадську діяльність в Україні і в Росії.

Це керівник Департаменту високих технологій і оборонної промисловості Уряду РФ Олександр Мартиненко. Він також завідує кафедрою соціальної медицини Московського гуманітарного університету і є засновником іменних стипендій для учнів рідної школи у Семенівському районі на Чернігівщині. Щороку він буває у своїй рідній школі і вручає стипендії кращим учням.

Це Леонід Носачевський – заступник голови правління АТ «Техноімпорт», один із засновників Чернігівського земляцтва, дуже активно допомагає своїм землякам.

Це Іван Авраменко – гендиректор групи компаній «Ротакс», що займається будівництвом і орендою. Це генерал-лейтенант і радник першого заступника міністра внутрішніх справ РФ Віктор Муравйов. Це заслужений енергетик Росії Віталій Багмут, який проводить велику роботу з історичної реконструкції вигляду древнього Любеча. Це кандидат історичних наук Інституту національних проблем освіти Людмила Мельник. Це директор московської школи Тетяна Малишева.

Ну і звичайно це Віктор Мироненко, який був першим секретарем ЦК ВЛКСМ. З України за всю історію Комсомолу лише двоє людей ставали першими секретарями. Це були Володимир Семичасний і Віктор Мироненко.

Віктор дуже активно працює яв Чернігівському земляцтві, так і в Раді українських земляцтв Москви. Його і в Росії, і в Москві вважають провідним спеціалістом як з історії російсько-українських стосунків, так і з історії України.

Звичайно, це і Сергій Лєбєдєв, з яким ми разом працювали ще в чернігівському комсомолі. Його передостання посада – це директор Служби зовнішньої розвідки РФ, сьогоднi вiн Голова Виконкому Співдружностi Незалежних Держав (СНГ). Це i його заступник Олександр Заварзiн та багато iнших.

-         Що Вас пов’язує з Черніговом і з Чернігівщиною?

-         Там поховані мої батьки, батьки моеi дружини, там мої друзі. Щороку я приїжджаю на могили своїх рідних. З друзями теж зустрічаюся. Може не так як раніше, але їх дуже багато.

Москва українська:
ВДНГ, школа і бібліотека

-         Що українського зараз є в Москві?

-         Це наші земляцтва, це їх роль у зміцненні наших стосунків. Це павільйон №58 на колишній ВДНГ. Зараз це Всеросійський виставковий центр. Відповідно до рішення Уряду Росії цей павільйон переданий Україні, і ми сьогодні разом з Посольством України вирішуємо питання, щоб зробити його зразковим павільйоном. Щоб там ми могли проводити роботу і культурну, і великі заходи. Щоб цей павільйон став штаб-квартирою Ради українських земляцтв.

Ми також беремо шефство над Бібліотекою української літератури у Москві.

А посольство України попросило нас про допомогу у відкритті української школи. В цій школі усі предмети вивчатимуть українською, відкриттю цієї школи ми будемо максимально сприяти.

- Інцидент з українською бібліотекою в Москві вдалося повністю залагодити?

- Всі питання вирішили. Чесно Вам скажу, що багато негативних питань не тільки у міждержавних стосунках, але і в роботі земляцтв, і Об’єднання українців в Росії, і в роботі закритої культурної автономії принесли роки президентства Ющенка в Україні i його акцiя «Геть вiд Москви». Це моя особиста думка і не тільки моя. Дуже багато негативу було внесено у нашу співпрацю.

«Сирна війна» – незрозумілий симбіоз політики
і захисту прав споживача

- Тоді про погляд зсередини на «Сирну війну». Ваша оцінка.

- Скажу так: слово «війна» мені особисто неприємне. Будь-які війни приносять горе народам. Вважаю, що словосполучення «сирна війна» вживати непотрібно. Це просто якесь непорозуміння – незрозумілий симбіоз політики і начебто захисту прав споживача. Я не розумію в цьому нашого головного санітарного лікаря Російської Федерації і не розумію тих, хто його підтримує. Жодної сирної війни не повинно бути.

Дружба між народами не повинна здійснюватися закриттям чи відкриттям газових вентилів, шляхом повернення молочних рік як у випадку з Білоруссю. Тим більше, як виявилося у випадку з Україною, ці «молочні ріки» з якимись берегами з «неякісними сирами». Це неправильно, такого не повинно бути.

Дружба між народами має скріплюватися серцями. Дружба має бути душевною і братерською. На цьому стоїть наша Рада українських земляцтв.

Проекти земляків:

Перепоховання Довженка, меморіал князю Ігорю…

-         Які конкретні проекти Ви хотіли б реалізувати з Чернігівщиною?

-         Я вже сказав про угоду з Чернігівською облдержадміністрацією. Ми будемо допомагати у всіх проектах, в тому числі у будівництві пам’ятника Олександру Петровичу Довженку в Чернігові. В тому числі ми підключаємося до питання можливого переносу праху великого Довженка з Москви в Сосницю. Питання вже піднімається російським і українським урядами. Якщо є бажання чернігівської і української сторони, ми теж будемо ставити питання про перенесення праху Олександра Довженка на його Батьківщину.

В Чернігові ми плануємо взяти участь не лише у будівництві пам’ятника Довженку, а й підключитися до питання створення меморіалу князю Ігорю в Чернігові або в Новгороді-Сіверському.

Плани роботи Ради земляцтв ми також обговорювали з послом України. Цих планів у нас багато. Хочемо провести у посольстві зустрічі з депутатами Держдуми всіх скликань – вихідцями з України. Таких депутатів близько 60-ти. Можливо, створимо депутатське Віче і будемо залучати цих людей до роботи земляцтв.

Зараз ми збираємо усіх росіян, яким було присвоєне звання народних і заслужених артистів України. Хочемо залучити їх до активної роботи в напрямку зміцнення культурної співпраці між державами. Створюемо при Посольствi Раду з питань культури.

Хочемо домовитися з керівниками російського бізнесу в Україні і українськими бізнесменами в Росії, щоб вони активно долучалися до фінансування тих проектів, про які я розповів, i сприяли змiцненню зв’язкiв мiж нашими краiнами.

«Мене надихає свобода українського народу…
але бар’єри між державами треба зняти»

-         Що в сучасній Україні Вас захоплює і навпаки що засмучує?

-         Надихає те, що Україна самостійно і активно розвивається. Мене не бентежить те, що Україна прагне в Європу. І Україні, і Росії є що там запозичити. Тому я не розділяю негативного ставлення до цього деяких політиків.

Мене надихає свобода українського народу. Він вільний у своєму виборі. Я часто зустрічав своїх українських друзів, і вони стверджують, що, незважаючи на труднощі, Україна розвивається успішно.

У Раді земляцтв ми одразу домовилися, що не займаємося політикою. Але будемо висловлювати свої думки і висловлювати пропозиції.

Засмучує також те, що наші люди на кордоні піддаються обшуку у російських, і українських митників. Іноді не зовсім заслуженому і мотивованому. Тому дуже надихають останні висловлювання українського прем’єра Миколи Азарова про можливе зняття митних і торгових бар’єрів між нашими країнами, а також бар’єрів для людського обміну. Це неправильно, коли батьки з України не можуть приїхати до дітей у Росію. Цьому не сприяють як перехід кордону, так і страшна цінова політика на залізниці і в цивільній авіації. Думаю, що ця проблема буде обов’язково вирішена урядами обох країн на користь громадян обох країн.

Українські медіа-проекти:

театр в Москві, газета і дві години ефіру на НТВ

- І все-таки, насамкінець розмови, чому існує така невідповідність між захистом російської мови і культури в Україні і захистом української в Росії? Адже в російських регіонах немає жодної повноцінної української школи…

- Так, це неправильно. І це йде ще з радянських часів, Ви це дуже добре пам’ятаєте. Коли, наприклад, у Ташкенті, Єревані чи Тбілісі були сотнi шкіл і з них лише одиницi національних. Це було неправильно.

Те, що у Москві немає українського театру, це неправильно. І ми будемо робити усе для того, щоб такий театр відкрився. Щоб там йшли спектаклі українською і російською мовами про Україну, про її історію і щоб там демонстрували українське мистецтво для всіх тих, хто хоче до нього долучитися. А таких охочих в столиці мільйони.

Те, що немає шкіл в місцях масового проживання українців, теж неправильно. Те, що немає телевізійного каналу українською чи про Україну, теж неправильно.

Ці проблеми обговорювали президенти країн і пов’язані вони з вкладанням колосальних коштів.

Тому ми вирішили на рівні Ради земляцтв простіше вирішувати цю проблему. Ми хочемо провести перемовини i спробовати домовитися з НТВ і з «Третім каналом» отримати хоча б пару годин часу і організувати там українську програму. Хай 50% цього часу буде російською, але ми будемо говорити про Україну і про її досягнення. І це потрібно.

Кілька років тому почала створюватися українська газета у Москві в Росії. Але газета так i не виходить, тепер ми її хотіли б відновити.

P.S. Закінчити цікаву телефонну розмову було не так вже й просто. Микола Лях був приємно розчулений і здивований величезною кількістю телефонних дзвінків після свого обрання головою Ради українських земляцтв Москви. Близько двадцяти дзвінків було з Чернігова. Дзвонили з Києва, Донецька, з Луганська і з багатьох міст Росії. З призначенням Миколу Ляха телефоном привітали такі відомі люди, як Перший заступник Мiнiстра освiти Украiни Борис Жебровський, заступник губернатора Віктор Тканко,  мер Чернігова Олександр Соколов, голова чернігівського відділення Антимонопольного комітету Украiни Анатолій Свириденко, голова профспілки працівників держустанов Микола Петренко, директор учбово-методичного центру профспілок Ірина Дорожкіна, колишній міський голова Віталій Косих.

 А «Чернігівщина» у свою чергу – це перше видання, яке зацікавилося призначенням нашого земляка. На думку головного українця Москви, така увага зобов’язує. Микола Іванович висловив сподівання, що Рада українських земляцтв стане потужною і впливовою громадською організацією як інструмент налагодження здорових стосунків між державами.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити