"Запит на антиукраїнську істерію". Ув'язнення за свободу слова у Білорусі

14 вересня суд міста Гродно виніс вирок білоруському журналісту-розслідувачу Дзянісу Івашину – 13 років та місяць колонії. Процес проходив у закритому режимі, оскільки на ньому "розглядалися відомості, що становлять державну таємницю".

Це один із найбільших термінів за професійну діяльність, який отримували журналісти у Білорусі. Івашина звинуватили у "втручанні в діяльність працівників органів внутрішніх справ" та "державній зраді".

КДБ Білорусі заявив, що журналіст співпрацював з українською розвідкою. Білоруські спецслужби вважають, що під прикриттям посольства України у РБ працювала шпигунська мережа.

Згідно з обвинуваченням, "Дзяніс Івашин, співпрацюючи з українськими організаціями, брав активну участь у нав'язуванні Республіці Білорусь політичного курсу, який не відповідає її національним інтересам, втручався ззовні у внутрішньополітичні процеси".

Дзяніс Івашин допомагав деанонімізувати співробітників спецпідрозділу МВС України "Беркут", які після 2014 року влаштувалися працювати до білоруської міліції. Також Івашина зобов'язали виплатити штраф у "150 базових величин" та компенсацію моральної шкоди потерпілим (сумарно це 22 800 білоруських рублів, або 9 тисяч доларів). Ці потерпілі – дев'ять бійців українського "Беркуту", які стояли пліч-о-пліч з бойовиками українського Антимайдану, а потім захищали режим Лукашенка.

До того, як з'явилися публікації Івашина в білоруському виданні "Новы час" (ознайомитися з його розслідуваннями можна тут), було відомо лише про колишніх "беркутівців", які втекли до Росії і вступили до лав російських силових структур. Івашин розслідував їхню службу у лавах білоруського ОМОНу, незаконне надання їм білоруського громадянства, видачу квартир. Він також докладно висвітлював участь Росгвардії у білоруських подіях. Івашин відомий також публікаціями на тему будівництва ресторану в Куропатах на місці масових сталінських розстрілів, про вплив "русского міра" на Білорусь та Сирію. Також він учасник та автор білоруської сторінки міжнародного розслідувального проекту InformNapalm.

На суді були присутні білоруські пропагандисти та європейські дипломати, які прийшли підтримати Івашина. Журналісти провладних каналів ставили євродипломатам "підступні" питання, відео цих питань розлетілися білоруським інтернетом. Наприклад, співробітниця одного з державних телеканалів запитала матір політв'язня, навіщо вона прийшла до будівлі суду. Людміла Івашина відповіла, що хоче "послати всіх за російським кораблем". Її не пустили до будівлі суду, вона встигла лише побачити Дзяніса та крикнути: "Синку, я тут!"

Людміла Івашина каже: "Якщо судять сталінськими трійками, у яку справедливість сьогодні можна вірити? Я пам'ятаю, як слідчий тоді сказав: "Буде суд, відкритий, і ви ще дізнаєтесь про свого сина. Ви про нього нічого не знаєте". І де цей відкритий суд?! Він би був таким, якби в них було хоч щось".

Коли Івашина вели на суд, він крикнув "Жыве Беларусь" та "Слава Україні". Івашин – громадянин Білорусі українського походження із так званим "статусом закордонного українця", який видається українським МЗС.

Примірник номера видання "Новы час"

"Ми майже два місяці намагалися добитися від слідчих хоча б назв статей, – розповідає дружина Дзяніса Ольга Івашина. – Листування з чоловіком заблоковане, про передачу справи до суду та ознайомлення з його матеріалами не йдеться. І тут диво: власноруч вони розписують усі свої вигадки. Це пов'язано з тим, що Дзяніса намагаються представити учасником вигаданої "агентурної мережі", яку нібито створили українські дипломати".

На її думку, зараз білоруський режим – як спільник російської агресії – має запит на "антиукраїнську істерію" і подібні пропагандистські сюжети.

Дзяніс Івашин

Головна редакторка газети "Новы час", з якою співпрацював Дзяніс Івашин, Аксана Колб, поїхала з Білорусі після того, як її засудили до 2,5 років обмеження волі з направленням до виправної установи. Вона вважає, що з усіх розслідувань Івашина владі найбільше не сподобалася констатація факту, що Білорусь приховує людей, які перебувають у розшуку через злочини, скоєні проти українських громадян під час протестів на Майдані

– Дзяніс мав дуже багато розслідувань, але в цьому випадку тригером послужили саме розслідування щодо "Беркуту" в Білорусі. Розслідування, які стосувалися російських військ на кордоні з Білоруссю, пересувань на кордоні з Україною (Івашин писав про спільні навчання Росгвардії та білоруського ОМОНу. – ред.), вийшли набагато раніше. А от коли пішли розмови про силовиків, була помітна увага до Дзяніса. Крім того, його затримали практично через день після коментаря під час інтерв'ю, коли журналіст запитав у Дзяніса, чи не зверталися до нього правоохоронні органи України за інформацією про колишніх "беркутівців" у Білорусі. І Дзяніс відповів, що він, як журналіст, надсилав інформаційний запит, чи немає у них якихось відомостей про "Беркут". На той час у Білорусі був черговий наїзд на Україну, з'явилися всі ці немислимі звинувачення про підготовку збройних угруповань, склади зброї на кордоні.

– Такий великий термін – це особиста помста чи показове покарання для залякування інших?

– Стало відомо, що прокурор запросив 9 років та 1 місяць, а суддя дав 13 років та один місяць. Я підозрюю, що це ініціатива судді. Мабуть, йому дуже не сподобалося, як поводився Дзяніс, не збираючись визнавати провину та каятися. Коли ми після суду розмовляли з мамою Дзяніса, не змовляючись, обидві сказали: "Я думала, що буде 15 років", виходячи з того, як поводиться білоруська влада і чого вона боїться.

Дзяніс уже більше року тому відкрито написав, що Білорусь приховує міжнародних терористів. У нас у виданні було опубліковано три його розслідування, в яких він писав про тих "беркутівців", що вважалися у білоруських силових структурах та брали участь у розгонах мирних протестів. Дзяніс готував четверте розслідування. Як він мені казав, він зібрав ще більше вражаючої інформації, ми збиралися його опублікувати протягом тижня, і тоді його затримали. Підтвердженням того, що саме розслідування про "Беркут" у Білорусі послужило цим сигналом – це той факт, що серед потерпілих, яким Дзяніс за моральну шкоду має виплатити компенсацію, – саме дев'ять "беркутівців". Звідси і так званий зв'язок із іноземною розвідкою, хоча Дзяніс всю інформацію брав із відкритих джерел, у тому числі із сайту МВС. Він просто її вміє збирати та обробляти.

Аксана Колб

– Торік, коли йому оголосили звинувачення за статтею 365 Кримінального кодексу ("Втручання у діяльність працівників органів внутрішніх справ"), йшлося про термін до трьох років. Але вже тоді було його розслідування про "беркутівців", які били людей в Україні, а тепер роблять те саме в Білорусі та Росії.

– Тоді ще не висували журналістам статті про держзраду. Мабуть, до цього їх призвів сам факт того, що Дзяніс не збирався нічого визнавати і не йшов на співпрацю зі слідством, близько півроку взагалі відмовлявся від будь-яких свідчень. Його мучили позбавленням листування та будь-якого зв'язку. Понад 300 днів до нього не пропускали листи, і від нього вони не доходили. Що це, як не знущання? То була помста за його позицію. А потім вони знайшли такий веселий спосіб звинувачувати журналістів у зраді батьківщини. Так само, як і Катю Андрєєву звинуватили в держзраді за книгу "Білоруський Донбас".

– На даний момент статтю "Державна зрада", за якою винних карають терміном до 15 років, інкримінують журналістам Дзянісу Івашину (13 років), Кацярині Андреєвій (8 років), Андрею Аляксандраву (15 років), Ігару Лосіку (15 років) та Едуарду Пальчису (13 років). І це лише журналісти.

– Це поки що всі журналісти, звинувачені у держзраді. Думаю, що все ще попереду. Якщо у режиму вистачить ресурсу протриматися ще кілька років, то ми почуємо ще "веселіші" вироки.

– Дзяніс знав, що його можуть заарештувати?

– Все було передбачувано. Дзяніс добре розумів, що його можуть заарештувати, але не збирався їхати.

– Як він це пояснював?

– Бо Білорусь – його країна, а не країна тих, хто захопив владу. Він хотів зробити якнайбільше для країни. Часто люди кажуть, що якби він поїхав, зробив би більше. Можливо, а може й ні. Я зараз і сама в такому стані. Краще мені, але не краще тим людям, для яких я була підтримкою. Я сама свідомо не видаляла жодних фотографій, ніяк не намагалася убезпечити себе, бо розуміла, що за мною все одно прийдуть. Я розумію його позицію. Це людина на сталевому стрижні, яка навряд чи комусь вдасться зламати.

– А ось ви теж були у СІЗО два місяці, потім вам дали 2,5 роки, і ви не збиралися їхати тоді…

– Після цього я мала ще один суд за адміністративною статтею 19.11 – мені дали 13 діб (стаття 19.11 передбачає відповідальність за розповсюдження, виготовлення, зберігання та перевезення інформаційної продукції, що містить заклики до екстремістської діяльності. – ред.). А потім мене почали шукати із Центрального апарату Слідчого комітету. Дивлячись на свого чоловіка, я зрозуміла, що ще одне моє коло (знову доба – СІЗО – нова стаття – новий вирок) воно не перенесе. Чесно кажучи, піддалася на вмовляння сім'ї та вирішила поїхати.

– Перш ніж вам висунули нове звинувачення, ви ж зважували свої шанси, про що ви думали?

– Тоді я збиралася поїхати на "хімію", сподіваючись, що це все й закінчиться. Я просто прийняла правила гри. Але я помилилась.

– Ви не могли цього передбачити, отже, ви теж не побачили логіки та послідовності у цих затриманнях?

– Логіка там є. Коли запущено механізм масових репресій, вони не можуть зупинитися, репресії можуть лише посилюватися. Власне, це й відбувається. Далеко не вся інформація доходить до журналістів чи правозахисників. Дивлячись зсередини, коли я там перебувала, можна було дійти невтішного висновку, що приблизно 30–40 чоловік щотижня затримують. Зараз іноді просочується інформація, що когось затримали у середині серпня, а тільки зараз це стає відомо, вона мої висновки підтверджує. На жаль, багато родичів не повідомляють про затримання своїх близьких, сподіваючись таким чином зробити їм краще. Мовляв, якщо ніхто про це не знатиме і не говоритиме, їх тихесенько випустять. На жаль, це так не працює. Менше затримувати – вже не можна, виходячи із внутрішньої логіки репресій, вона така скрізь у подібних режимах. Більше – навряд чи вийде, система й так уже захлинається.

– Крім Дзяніса, ще були журналісти вашого видання, які потрапили під цей каток?

– Так, Коля Дзядок. І зараз продовжують на нього тиснути, він фактично не виходить із ШІЗО. Але Коля звичний, у нього це вже не перший термін, – каже колишня політв'язень, головна редакторка газети "Новы час" Аксана Колб.

Мікалай Дзядок провів в ув'язненні вже п'ять років після 2010 року, коли його затримали за підозрою в нападі на посольство Росії, а потім звинуватили в участі в несанкціонованій акції біля Генштабу Білорусі. 2021 року суд засудив політв'язня Дзядка до п'яти років колонії. Його визнали винним за трьома статтями: "Заклики до дій проти нацбезпеки Білорусі", "Участь у грубому порушенні порядку" та "Незаконні дії щодо горючих речовин".

Зараз у Білорусі йде нова хвиля репресій проти журналістів найнесподіваніших ЗМІ. Тільки за останній тиждень стало відомо про арешт Анатоля Санацєнкі, головного редактора онлайн-газети "Бобруйский курьер". У Мінську затримали журналіста Зьмітра Сємченка. Раніше він очолював лукашенківський пул журналістів ОНТ. Зьміцєр Сємченка до 13 серпня 2020 року працював на держканалі ОНТ та звільнився на знак протесту проти насильства після президентських виборів. Журналіста "Прессболу" Андрея Ільєню засудили до 10 діб. Причина затримання невідома.

На початку місяця винесли вироки у справі анархістів, які шокують тюремними термінами не менше, ніж за держзраду. 6 вересня у Мінську оголосили вирок одразу десятьом політичним в'язням, фігурантам справи "Революційної дії". Їх засудили до величезних тюремних термінів – тюремне ув'язнення десяти обвинувачених складе 94 роки: Аляксандр Францкєвіч отримав 17 років позбавлення волі, Ахікіро Гаєускі-Ханада – 16, Марфа Рабкова – 15, Аляксєй Галауко – 12, Павєл Шпєтни, Мікіта Дранєц, Аляксандр Казлянка та Андрей Чепюк – по 6 років, Андрей Марач та Даніїл Чуль – по 5. Слідчий комітет назвав їх "організаторами та керівниками низки організованих злочинних груп, які мали автономні осередки у регіонах Білорусі зі своїми лідерами". Також затримано кількох адвокатів, які захищали фігурантів у цій справі, за "розголошення даних слідства".

Марфа Рабкова вже два роки перебуває за ґратами. 15 років – це найжорстокіший вирок серед жінок-політв'язнів. До затримання у вересні 2020 року вона разом із волонтерами правозахисного центру "Вясна" вела спостереження за проведенням акцій протесту, а також брала участь у документуванні тортур та інших репресій проти активістів.