Останнє оновлення: 20:22 середа, 21 жовтня
Наслідки
Ви знаходитесь: Кримінал / Надзвичайні події / Катастрофа на ЧАЕС викликала збільшення захворюваності на рак "щитовидки" у дітей і підлітків

Катастрофа на ЧАЕС викликала збільшення захворюваності на рак "щитовидки" у дітей і підлітків

То шкодить нашому здоров’ю Чорнобиль чи ні?

Двадцять п’ять років минуло після аварії, а однозначної відповіді ми так і не отримали. І не тому, що нашій науці нічого сказати з цього приводу, — просто її ніхто не хоче слухати. Немає на це політичної волі. І не було. Бо визнання цієї проблеми потребує пошуку шляхів її вирішення на державному рівні й за державні кошти.

Почнемо з того, що, за даними експертів Академії аграрних наук, у 2009—2010 рр. на проведення робіт із реабілітації територій, забруднених радіацією, наша держава не виділила ані копійки. Чи дадуть гроші в нинішньому році — велике запитання. Але люди там живуть, розвивають рослинництво й тваринництво, самі їдять вироблену продукцію, годують своїх дітей і продають усім охочим. Хто, коли і як контролює рівень забруднення продуктів харчування хоча б у тих областях, котрі найбільше постраждали від радіаційного забруднення? Перевірка продуктів, яку провів «Грінпіс», засвідчила, що навіть за 300 км від Чорнобиля допустимий рівень забруднення молока та овочів перевищений у 2—10 разів. Держчиновники запевняють, що у третій і четвертій зонах забруднення вже можна вирощувати зернові культури й навіть овочі, це допоможе впоратися з дефіцитом продовольства та високими цінами. Правда, ніхто з них не може відповісти на запитання: а завдяки чому ця територія стала чистою?..

Не секрет, що забруднена радіонуклідами продукція небезпечна для людського організму, — адже опромінення є не тільки зовнішнє, а й внутрішнє, за рахунок продуктів харчування, що «фонять». Чи потрібно тепер, через чверть століття після вибуху, проводити перевірки на радіоактивність? Багато хто сумнівається в цьому. Та що тепер, навіть 15—20 років тому, коли в пам’яті ще свіжими були події 26 квітня, не тільки експерти МАГАТЕ, а й багато вчених — біологи, медики — стверджували, що немає й не може бути жодного зв’язку між зростанням кількості захворювань, зокрема онкологічних, і аварією на ЧАЕС. Усе списували на радіофобію.

Однак різке зростання захворюваності не пройшло повз увагу медичної науки. Вчені Київського інституту ендокринології та обміну речовин АМН України не тільки встановили значне збільшення захворюваності на рак щитовидної залози серед дітей і підлітків України, а й пов’язали його з радіаційним чинником.

Аналогічну ситуацію було відзначено і в тих регіонах Росії та Білорусі, котрі постраждали від аварії. У Брянській області показник захворюваності на РЩЗ за кілька років підскочив із 0,78 до 23,6 випадків на 100 тис. населення (тоді як середній показник по країні 3,7). Але офіційно заявили, що «науці так і не вдалося пояснити цей феномен у Брянській області», списавши все на «гіпердіагностику». У Гомельській області Білорусі кількість онкозахворювань щитовидної залози в дітей зросла в 39 (!) разів, порівняно з 1986 роком. За десять післяаварійних років захворюваність на РЩЖ у дорослих зросла більш ніж ушестеро, випадків раку молочної залози в жінок на забруднених територіях (порівняно з контрольною групою) стало більше на 25%. Як бути з цими фактами? Цього разу «короткозорість» продемонстрували міжнародні експерти, які знову не побачили зв’язку з радіацією, все пояснили кращим виявленням і загальним підвищенням рівня медицини на пострадянському просторі.

У цій ситуації гідне подиву, що в Україні, всупереч усім циркулярам із центру та крайній заполітизованості проблеми, медики вперто робили свою справу: виїзні бригади оглядали всіх дітей на постраждалих територіях і при найменшій підозрі направляли їх у Київ. Інститут ендокринології став не тільки науковим штабом, а й місцем останньої надії для багатьох тисяч дітей та їхніх батьків.

 — Зарубіжні колеги стверджували, що сплеск захворюваності якщо й можливий, то станеться не раніше ніж через 8—10 років після аварії. Але ми вловили цю тенденцію набагато раніше, — коментує ситуацію Микола Тронько, академік НАМН України, директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.Комісаренка НАМНУ. — Можливо, причина в тому, що вчені, які працюють над цією проблематикою, вивчали наслідки атомних бомбардувань Хіросіми, Нагасакі та аварії на АЕС «Трі Майл Айленд» у США, а масштаби Чорнобильської катастрофи були несумірні з цими. Тому медичні наслідки різнилися.

Відомо, що понад 80% радіоактивних ізотопів, викинутих в атмосферу після вибуху реактора, становили ізотопи радіоактивного йоду, який в організмі людини вибірково поглинається тільки клітинами щитовидної залози. Саме цей орган став найбільш уразливою мішенню для впливу радіаційного опромінення, особливо в дітей та підлітків. Про це насамперед свідчить динаміка захворюваності на рак щитовидної залози в цій віковій групі. В Україні збільшення РЩЗ уперше зареєстровано 1990 року. Головні фахівці Японії, США й Європи заявляли, що частота цієї патології не може так зрости всього за три-п’ять років після аварії, адже за законами радіаційної медицини латентний період розвитку РЩЗ становить 6—12 років. Але результати наших досліджень засвідчили, що, хоча чорнобильський радіоактивний йод через два місяці після аварії розпався і більше не діяв на щитовидну залозу, протягом наступних років кількість прооперованих із приводу раку щитовидної залози осіб цієї вікової групи продовжувала зростати. У 2009—2010 рр. вона сягнула рівня 600 випадків щорічно, що в десятки разів перевищує дочорнобильські показники. За період 1986—2009 рр. в Україні з приводу цього захворювання прооперовано 6049 таких хворих, із них 4480 дітей (0—14 років) і 1569 підлітків (15—18 років).

Після вибуху на ЧАЕС внаслідок випадання ізотопів радіоактивного йоду (переважно I-131) найбільше постраждало населення північних областей: Чернігівської, Київської, Житомирської, Рівненської і Черкаської, де зареєстровано 60% випадків цієї патології. З них найбільше постраждала — Чернігівська, а в Білорусі — Гомельська область. Саме на Гомельщині було зафіксовано найбільшу захворюваність на РЩЗ.

— Чому в цьому списку Черкаська область, вона ж знаходиться набагато далі від ЧАЕС?

 — Географію випадання радіаційних опадів зумовили метеорологічні чинники в перші тижні після аварії. На території Черкаської області також було зафіксовано значне випадання I-131.

— Організм «виловлює» йод звідусіль, звідки можливо?

 — Перші дні після аварії на ЧАЕС люди отримували радіоактивний йод переважно інгаляційним шляхом, а на другому етапі — через їжу, споживаючи молочні продукти, забруднені радіонуклідами йоду. Небезпека надходження радіойоду в щитовидну залозу тривала два-два з половиною місяці. Зіграло свою негативну роль і зовнішнє опромінення, хоч і незначне, а також наявність йодного дефіциту в більшості регіонів України.

Відразу ж після аварії в нашому інституті ендокринології було створено всі умови, щоб прийняти дітей, евакуйованих із Прип’яті та прилеглих територій. Ми обстежили тоді понад 600 дітей і підлітків.

— Тобто радіація передусім вдарила по дитячому організму, а мішенню обрала саме щитовидну залозу?

 — Добре відомо, що щитовидна залоза дітей набагато уразливіша до опромінення. Тому підвищення частоти раку щитовидної залози саме в цієї вікової категорії населення України було найбільшим.

— Скільки років ви їх наглядаєте?

 — На базі нашого інституту 1989 року створено реєстр раку щитовидної залози, в якому зберігається інформація про кожного пацієнта, котрий на час аварії перебував у віці від 0 до 18 років. Це персоніфіковані дані — дозове навантаження на щитовидну залозу, тип гістологічної будови пухлини, обсяг оперативного втручання, гормональні показники тощо. Близько 40% реєстру — пацієнти, прооперовані в нашому інституті, а інша інформація зібрана з усієї України.

Високий авторитет інституту, створеного академіком Василем Павловичем Комісаренком, і штат висококваліфікованих фахівців визначили вибір інституту на роль головної наукової установи з вивчення патології щитовидної залози після аварії на Чорнобильській АЕС не тільки в Україні, а й у всьому колишньому Радянському Союзі.

— А де стажувалися ваші спеціалісти? Адже до аварії операцій такої складності і в такій кількості не проводилося.

— Багато було зроблено, щоб максимально ефективно використати вже наявний у нашому інституті потенціал. Створили відділ радіаційних уражень щитовидної залози. Багато спеціалістів стажувалися в головних клініках Західної Європи, Японії та США, де опанували сучасні методи діагностики й лікування патології щитовидної залози. У процесі реалізації міжнародних наукових програм нам пощастило отримати новітнє устаткування, тепер інститут має все для того, щоб на найсучаснішому рівні обстежувати й лікувати хворих.

У рамках українсько-американського тіреоїдного проекту, який триває вже понад 15 років, ми наглядаємо пацієнтів, котрі на час аварії мали 0—18 років, виміряні дози опромінення щитовидної залози і мешкали на найбільш радіаційно забруднених територіях України. Це понад 15 тисяч давно дорослих осіб. Проводиться виявлення різноманітної патології щитовидної залози, — адже рак далеко не єдиний прояв впливу радіації: трапляються доброякісні пухлини, гіпотиреози, аутоімунні тіреоїдити.

— Яких результатів змогли досягти?

— Ми проаналізували дані на 1982 дитини, прооперовані в нашій клініці з приводу раку щитовидної залози. Шестеро з них померли, бо потрапили до нас в запущеному стані, і врятувати їх не вдалося. До того ж у деяких дітей були випадки анапластичного раку ЩЗ, який дуже погано піддається лікуванню. Показники летальності в нас на рівні світових даних. Чому пізно зверталися? З різних причин. Найчастіше — це невчасна діагностика на місцях. У одному випадку, пригадую, батьки з релігійних міркувань не віддавали дитину в лікарню, відмовлялися від операції, навіть довелося підключати представників місцевої влади. Ми не сиділи склавши руки, створили виїзні бригади, укомплектовані високопрофесійними ендокринологами, фахівцями в галузі лабораторної та ультразвукової діагностики, які виїжджали передусім у райони, що найбільше постраждали від радіації. Якщо дитині потрібне було поглиблене обстеження, її госпіталізували в нашу клініку.

— Свого часу ламали списи з приводу того, які робити операції — органозберігаючі чи видаляти щитовидну залозу повністю, щоб уникнути рецидивів.

— Так, були дискусії. Частина хірургів виступала тільки за органозберігаючі операції, вони були категорично проти видалення щитовидної залози. До обговорення залучалися закордонні фахівці, адже питання надзвичайно серйозне. Було показано, що радіаційно індуковані карциноми щитовидної залози мають високий біологічний потенціал злоякісності. Ми відзначили випадки метастазування карцином наймінімальніших розмірів. Це раніше, коли не було радіаційного впливу, при мікрокарциномі, звісно ж, ішли на органозберігаючу операцію. Тепер прийнято міжнародну тактику тотального видалення щитовидної залози. Такий підхід запобігає розвиткові метастазів і дозволяє проводити подальше адекватне лікування.

— В інституті прооперували дитину й відправили її додому, в ту область, звідки вона приїхала. А як їй жити далі, де перебувати під наглядом?

— Ми підтримуємо зв’язок із лікувальними установами за місцем проживання пацієнта. Наші колишні хворі приїжджають до нас на консультації та обстеження. Особливо ми контролюємо стан пацієнток, котрі стали мамами, і щорічно запрошуємо їх в інститут для профілактичного огляду.

— Як позначається на маминому здоров’ї те, що в дитячому віці їй довелося перенести таку складну операцію та лікування?

— Вони зазвичай ведуть нормальний спосіб життя, народжують здорових малят. Важливо, щоб хворі, які перенесли операцію з приводу раку щитовидної залози, перебували під постійним наглядом лікаря-ендокринолога і виконували його рекомендації. Якщо лікування проведено своєчасно та грамотно, мама почуватиметься добре, і малюк ростиме здоровим.

— Мабуть, багатьох жінок у такій ситуації турбує питання: а мені можна народжувати? Медики дають їм однозначну відповідь чи сумніваються?

— Було розроблено спеціальну методологію і тести, що допомагають визначити, зможе жінка виносити і народити дитину чи ні. Всіх майбутніх мам беруть під нагляд не тільки ендокринологи, а й акушери-гінекологи.

— Це якийсь новий етап у вашій роботі?

— Це новий крок не тільки в ендокринології, а й у царині репродуктивного здоров’я. Адже до аварії на ЧАЕС не було досвіду ведення пацієнток, які зазнали впливу радіації, були прооперовані з приводу РЩЗ, а після цього змогли жити повноцінним життям, завагітніли, виносили й народили здорових дітей. Нині 450 жінок та їхніх дітей перебувають під постійним контролем наших лікарів. Серед них є такі, котрі народили двох і навіть трьох малят. Хочу відзначити, що всі вони залишаються під нашим наглядом і раз на півроку-рік проходять обстеження в інституті.

— А які ще залози, крім щитовидної, постраждали від удару «мирного атому»?

— Ми вивчали структуру і функцію підшлункової та статевих залоз, а також гіпофізу. Прямих свідчень впливу опромінення на функцію підшлункової залози нині немає. Хоча отримано дані про дію радіації на молекулярному рівні.

Наднирковики дуже чітко відреагували на ситуацію, пов’язану з підвищеною радіацією. Ми проводили дослідження протягом року, — рівень кортизону був підвищений. Чим це можна пояснити? Радіаційним ураженням чи все-таки впливом стресових ситуацій? Я схильний вважати, що більшою мірою вплинув стрес. І батьки, і діти, які мешкають на територіях, котрі постраждали від Чорнобильської катастрофи, були налякані, стривожені. Ми, коли дивимося по телевізору новини про події в Японії, на станції «Фукусіма-1», — і то відчуваємо стрес.

— Що насамперед потрібно робити тепер, через 25 років після атомної катастрофи, для підтримання ендокринної системи?

— В Україні необхідно на державному рівні вирішити питання йодної профілактики населення з допомогою йодованої солі. На превеликий жаль, досі цю проблему не вирішено. Ще 2004 року президент Л.Кучма підписав в ООН меморандум, підтвердивши тим самим, що держава взяла на себе зобов’язання ліквідувати йодний дефіцит. ВООЗ, ЮНІСЕФ, форуми ендокринологів, які відбулися впродовж цього часу, підготували й подали не одне звернення в Кабінет міністрів, у Верховну Раду та Мінздоров’я України. На жаль, далі розмов справа не рушила. Недавно відбулося розширене засідання ЮНІСЕФ, на якому Україну, на жаль, було названо у списку країн, котрі досі нічого не зробили на цьому напрямі. 137 країн світу успішно вирішують проблему йододефіциту з допомогою йодування харчової солі. Наш інститут спільно з ВООЗ, ЮНІСЕФ і центром «Атланта» (США) провів дослідження в районах, які найбільше постраждали від Чорнобильської катастрофи. Отримані дані свідчать про наявність у цих регіонах помірного йододефіциту. Саме цей дефіцит і сприяв активному захопленню радіоактивного йоду, що, власне, і призвело до більшого опромінення щитовидної залози. Ми продовжуємо дослідження і сподіваємося, що рішення нарешті буде ухвалено на державному рівні.

***

Ще у XVII столітті дослідники назвали цей орган thyros, що означає «щит». Назва прижилася. Справді, ця залоза служить своєрідним щитом для людського організму. Але чорнобильська аварія завдала значної шкоди щиту. За чверть століття, які минули відтоді, змінилося багато оцінок та прогнозів стосовно впливу радіації на живий організм. Раніше вважалося, що післядія радіоактивного йоду триватиме не більше двох десятиліть, а пік захворюваності щитовидної залози ми вже минули. А тепер вчені попереджають: латентний період від опромінення до розвитку раку ЩЗ може тривати від п’яти до 50 років. І що найважливіше: в опроміненої людини ризик розвитку злоякісної пухлини щитовидної залози залишається підвищеним протягом усього її життя.

Так, власне, весь людський організм перебуває у зоні підвищеного ризику. Про це йшлося на загальних зборах Національної академії медичних наук, присвячених медичним проблемам аварії на Чорнобильській АЕС. Багато академічних інститутів представили результати науково-дослідної діяльності, яка триває вже чверть століття. Наразі не доводиться сумніватися, що радіація, зокрема й малі дози, впливає на здоров’я людини. Питання в іншому: чи можна в наших умовах відтворити такий щит, який збереже здоров’я і життя людини в постчорнобильський час.

Коментарі (2)

Юрій | 2011-04-16 12:04

Звичайно, наслідки Чорнобиля будуть з часом все більше і більше діяти у цій країні зі спотвореною свідомістю. Ми не чесні японці. "Чорнобильська" армія новоспечених "науковців-спеціалістів" хоче їсти, і чимдалі, тим більше. Треба розвивати інститути, купувати нове обладнання, отримувати гранти, світитися на конференціях. А як ще жити? Не тікати ж на заробітки за кордон від непосильних податків, застою виробництва і поборів на безкінечні пільги для 3,5 млн. "чорнобильців", різних дітей війни, пенсіонерів, ветеранів, тощо ...

Гость | 2011-04-16 11:21

Интересно – что было б со страной, если б нанять власть извне – ну скажем, пригласить Японцев по контракту на 5 лет управлять – вместо президента, парламента и правительства – это сколько ж денег в казне сохранили (такое впечатление, что местные «герои» больны воровством поголовно, а как страной управлять эффективно для избирателей не знает никто)…energyland org ua
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Чернігівщина долучилася до Всеукраїнської акції «Озеленення України: 1 мільйон дерев за 24 години»

SVOBODA.FM