Пам’ятаємо, шануємо. А кількість загиблих все зростає…(фото)

За традицією в Україні 22 серпня відзначається День пам'яті працівників міліції, які поклали на вівтар Вітчизни найдорожче - власне життя. Цей день вже впродовж 15 років є особливим для кожного працівника міліції. Це - день пам'яті, день скорботи та шани тим, хто одного разу не повернувся додому з роботи.

Про це повідомляє сайт чернігівської міліції КОП.

Пам'ять - цінний скарб, дарований людині. Пам'ять про друзів та колег, загиблих при виконання службового обов'язку, свято бережуть в органах та підрозділах внутрішніх справ. Щоденний ризик давно є постійною складовою роботи міліціонера і, обираючи цю професію, кожен це усвідомлює.

Однак, зовсім не легше від того близьким та рідним тих правоохоронців, які загинули під час виконання службового обов'язку. Це були хоробрі й мужні люди, які віддали своє життя заради миру та спокою в державі. Вони не підкорилися злочинцям, а полягли за правду, за справедливість.

Ось історія, яку розповіли колеги про загиблого в Чернігові вже майже двадцять років тому прапорщика міліції Олександра Бикова.

Людина, на яку можна покластися

Після закінчення строкової служби в армії Олександр Биков виявив бажання служити у ДСО (державній службі охорони). Нагадаємо, це така спеціалізована структура при органах внутрішніх справ, яка забезпечує надійний захист різноманітних державних і недержавних об'єктів.

За словами його товаришів та керівників по службі (які нині вже підполковники чи полковники запасу), було тоді йому 27 років і тільки-но в нього народилася його перша дочка Оля. Як згадує Василь Пономаренко: «ми разом з ним були на початковій підготовці в Харкові протягом шести місяців. Олександр відразу ж завоював авторитет у своїх товаришів: й жадобою до нових знань, й життєвим досвідом, й відношенням до своєї нової професії, й гострим відчуттям справедливості тощо. Скоріше за все, через все це (у сукупності) досить швидко став спеціалістом третього класу й командиром взводу.

Повернувшись до Чернігова, разом несли службу з охорони різних об'єктів за змінним графіком (12 годин) та вирішували міліцейські завдання. Зрозуміло, що на службу заступали зі зброєю, адже різноманітних випадків (спроб крадіжок й тому подібне) було досить багато (майже щодня).  Через те доводилося постійно бути напоготові й сподіватися на надійну спину свого товариша, на його доброчесність та професіоналізм».

За словами Леоніда Кравченка, Олександр Биков (на перший погляд)  не справляв сильного враження. Бо був низенького зросту, хоча й кремезної структури. А от голос мав, як у якогось «амбала». А впевненість у своїх силах та правоті - як у билинного богатиря. Тому неодноразово сам затримував двохметрових лобуряк і невеличкі групи порушників громадського спокою (хуліганів і тому подібне).

При цьому користувався величезною довірою не тільки своїх товаришів та напарників, але й керівників підприємств та організацій. Наприклад, директор бази ОСС (облспоживспілки) говорив, що з легким серцем може довірити Олександру ключі від усіх приміщень бази. Адже Олександр був завжди на варті порядку й ніколи не проходив повз ніяких неподобств.

Однієї вересневої ночі...

Варто нагадати, що це були так звані «лихі» дев'яності, коли вночі дійсно було доволі небезпечно знаходитися на вулиці. Навіть, правоохоронцям. Як згадує колишній начальник відділу ДСО Борис Саранча, було прийнято рішення аби вночі керівники різних рівнів обов'язково «навідували» міліціонерів, що знаходились на чергуванні.

От і тієї ночі (23 вересня 1993 року) прапорщик міліції Олександр Биков виїхав з приміського села Количівки, (де проживав), перевірити пости. А тут передають по рації: в районі Шерстянки (мікрорайон в обласному центрі) перестрілка. Олександр був доволі близько від місця пригоди й зразу поїхав туди на автомобілі. Як встановило згодом слідство: вдень на фабрику прибули автомобілі з вантажем, які супроводжували озброєні охоронці з Північної Осетії. Після розвантажування вони, певно немало, прийняли «на груди» разом з місцевою публікою. А згодом, слово за слово, вийшла якась сварка, що закінчилася тим, що осетини розпочали стрілянину з пістолетів Макарова.

У цей час якраз і доїхав Олександр Биков. Він був у формі та при зброї. Але, скоріше за все, хотів «розрулити» ситуацію мирним шляхом. За допомогою слова. Та, самі знаєте, що можуть накоїти п'яні озброєні люди. От вони й почали стріляти з двох стволів. Коли прибули інші правоохоронці, то побачили таку картину: автомобіль був просто зрешечений кулями. А Олександр Биков - мертвий. Одна з куль влучила йому прямо в серце.

Зрозуміло, що вбивці були спіймані того ж дня й згодом покарані. Але хіба від цього легше? Родині. Товаришам по службі. Всім тим, хто його знав. Вони й так потім допомагали чим могли. Не забували, привозили якусь посильну допомогу. І не тільки на свята. «Вибили» родині загиблого товариша дві однокімнатні квартири. Зробили куточок його пам'яті в міськвідділі. Й ще багато чого.

До речі, дорогою свого батька пішла і його дочка Ольга, яка працює старшим експертом-криміналістом Чернігівського міського відділу внутрішніх справ  Сьогодні вона вже майор міліції.

На жаль, щорічно списки працівників міліції, які загинули, захищаючи Закон, поповнюються все новими й новими прізвищами. За роки незалежності в Україні загинуло понад 1000 співробітників органів внутрішніх справ, а скільки отримали поранення? Люди в погонах завжди готові на двобій з кримінальним світом. Наражаючись на небезпеку, саме вони гинуть від ножа та куль, намагаючись затримати озброєного злочинця, п'яного водія, рятуючи людей в екстремальних ситуаціях.

Для мужніх смерті немає. Їхні зірки сяятимуть вічно у нашій пам'яті, у наших серцях. Ми низько вклоняємося подвигу загиблих правоохоронців і щиро прагнемо, щоб список гірких утрат ніколи більше не поповнювався. А в очах матерів, дружин і дітей працівників міліції з'являлися лише сльози радості. Полеглі пішли у вічність, залишивши нам безцінні зразки героїзму. Вічна пам'ять тим, хто поклав найцінніше - своє життя, заради ближніх.