Безграмотні кавалери та хулігани погрожують самотнім бабусям

Невідомі у Вересочі Куликівського району підкладають людям листи з погрозами: вставляють у хвіртки, двері, вікна.

З тиждень тому страшний лист отримала самотня пенсіонерка Ніна Шеметун.

Зміст усіх записок приблизно такий: хочете спокійно жити, віддайте нам свої гроші, покладіть там-то і там-то.. А як ні — будемо мучити. Лякають пожежами, битими вікнами.

Усі написані ламаною російською мовою. З помилками. Друкованими великими літерами. Синьою пастою, кульковою ручкою. Папір з великих і малих зошитів, альбомів.

Майже всі підозрюють, що це роблять місцеві хлопці. Але хто точно, не знають.
Записки з погрозами підкладають у Вересочі вже кілька років. Кажуть, з початку 2000-х. За три останні роки надійшло близько двох десятків таких листів. В основному самотнім бабусям. Суми вимагають, особливо як для пенсіонерів, чималі.
Ніна Шеметун отримала три листи. Перший— у серпні. Стирчав у хвіртці. Всю пенсію хотіли. Каже, хтось віддав лист у міліцію. Бабуся злякалася, поїхала до дітей у Росію. Другий лист вставили у хатні двері під час відсутності пенсіонерки: «Якщо нема стільки, дай менше. Але не жаднічай». Папірець побачили знайомі бабусі, що наглядали за хатою. Почитали. Там і залишили. Потім лист зник. Бабуся думає, що самі злодії його і забрали.
— У третьому листі, що підкинули днями, вже не пишуть, скільки хочуть грошей. Кажуть, три дні даємо і йдемо в гості. Ну за що платить, за те, що на світі живу?
Бабуся принесла останню записку у церкву. Зараз вона зберігається у батюшки Віктора Журавля.
— Не жалілася. Хто жаліється зараз? Марно. Я хотів прочитати лист на сході села, але він не відбувся. Які зараз юні тимурівці, хотів показати, — сміється батюшка. — Показував лист у сільраді, а мені кажуть, що багато таких!
— Від мене наче перекинулися на іншу бабу. Видно, набридло мені писать. Гроші ж не несу, — каже одинока Ніна Примак, що востаннє отримувала погрозливого листа з місяць тому.
До бабусі двічі залазили в хату на Пасху: у цьому і минулому році. Першого разу вкрали дві тисячі доларів. Удруге — 150 гривень, сало, дві банки порібрини. Потім почалися листи.
Жінка поставила у хаті внутрішні замки. Небіж привіз маленького чорного цуцика Жучка, щоб виріс у великого і гризнув злодіїв.
— Чи чотири, чи п'ять було листів. Оце передостанній наче (показує лист). «5 тисяч неси під чужу калитку, де ніхто не живе. Чи підпалимо». Востаннє ще й каменюку у шибку у веранді кинули — погрожують (до цього вікно в хаті розбивали). Нема, щоб їм туди носить. У мене на свої розходи пенсія. Першу записку в сільраду однесла. Останню забрали, міліція була. Кажуть, шукаємо.

Валентині Каращук записка прийшла ще три роки тому. Вона, на відміну від більшості одержувачів, не одинока. Разом з нею живе син. На той час жила донька. Поки господиня лежала в лікарні, вдома нікого не було, хтось підпалив її піднавіс із сіном, гараж4, згорів трактор. Через тиждень у хвіртці стирчав лист: «Якщо хочете знати, хто вас спалив, положіть тисячу доларів, тільки не пред'являйте у міліцію».
— Почерк, наче я його десь бачила, — згадує жінка. — Написано грамотно. Хтось, мабуть, башковитий писав. Донька каже, хтось пошуткував, мабуть. Гроші треба було віднести на певний город, біля стадіону, де школа. Там стовп стоїть, під стовпом біла цеглина — під неї. Як у кіно. Гроші не носила. Що, такі дурні, чи що? Подумали, як буде другий лист, щось вирішимо.

* * *
Місцеві називають ці дії терором. «Сьогодні одинокій бабусі поклали, а завтра мені».
«Не закоренілі, просто сцикуни. Бо ті, що бандюки, відбирають — і все. А ці кусь — і в будку. І грошей хочуть, бо треба, за що випить, і бояться». «Креативні у нас хулігани, в інших селах просто гроші відберуть, а тут ще й записки пишуть».
Починалося, кажуть, усе з хутора, села Веселого, де в основному пенсіонери. Подейкують, там злодіям навіть носили гроші, аби відстали. Але ці люди, кажуть, уже покійні.
У Вересоцькій сільраді брали зразки почерків молодих людей (1985,1987,1988 років народження), возили на експертизу, та схожості не познаходили. Нічого не довели.
Версія «Вісника»
Чи справді це пише молодь? Тоді — чому російською? Молодь у школі навчили писати українською, а в записках — майже немає українських літер і чи ї, чи є. Отож, може, варто пошукати і серед 40-річних або старих, тих, кого вчили ще при Союзі писати російською, зокрема, навчили писати букву ы.
Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №39 (1429)

Відео «Вiкна.UA»