Зачарована Десна. І не лише. ФОТОрелаксація

Я лежу на возі. Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер. Віз наш увесь дерев'яний. До Десни верстов п'ять дуже складної дороги.

Переїхати треба дві великі калюжі з гнилицями, що ніколи не висихали, два мости, потім знову одну гнилицю, потім два хутори з собаками і село Мале Устє по вузесеньких кручених вуличках.

Далі треба їхати вздовж річки крутим берегом і боятись, щоб не перекинутись у воду.

Потім треба брати праворуч униз і з розгону — через річечку бродом. Далі на гору і з гори, і знов на гору і з гори, а далі праворуч раз і другий. Знов понад річкою між осик і дубів…

І вже аж там, над самою Десною, було моє царство.

Олександр ДОВЖЕНКО, "Зачарована Десна"
Фото: Сергій СТУК

Високий Вал нагадує:сьогодні – останній робочий день тижня, на дворі – літо.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити