Зв'язок із «раєм» надійний, але чомусь не більшає «ангелів»…

Близько 16 тисяч дітей (сиріт, із багатодітних та незаможних сільських родин) з усієї області оздоровлено в Італії та Іспанії.

Лише за останній рік зроблено ремонти у трьох школах-інтернатах (Березнянській, Городянській та Старо-Басанській), Сосницькій дитячій поліклініці та дитячому відділенні Куликівської районної лікарні, а ще закуплено меблі для однієї з інтернатних установ.

Минулого тижня Куликівська центральна районна лікарня за їх сприяння отримала в подарунок від італійців машину «швидкої допомоги»…

До всіх цих добрих справ, як і до багатьох інших, зроблених упродовж 18 років, причетне обласне відділення Дитячого фонду України, беззмінно очолюване Валентиною Хуторненко.

- Машина, звісно, не нова, - пояснює Валентина Іванівна. - Але порівнювати її зі «швидкою» Куликівського району, що експлуатується чи не з 1945 року, не можна. Спеціалісти кажуть, що таких хороших та якісних і нових навряд чи багато знайдеться в області.

Перелік, скільки й кому надано допомоги обласним відділенням Дитячого фонду за 18 років діяльності, займе чимало часу й місця. Те все відображено не лише в документах, а й у пам'яті шістьох співробітників, які цю справу роблять із душею. Вони можуть детально розповісти чи не про кожну обділену долею дитину, якій організовували поїздку в Європу, де дитина побачила гідне життя та хороше ставлення до себе.

«Я побувала в раю, - сумно ділиться враженнями з керівником групи сільська дівчинка по дорозі додому. - Мене там любили, кликали «сонечком», «скарбом», «принцесою», а вдома п'яні батьки знову битимуть і обзиватимуть поганими словами…»

Що відповісти на це? Адже більшість дітей, якими опікуються працівники фонду, лише в Італії вперше в житті бачать нормальну сім'ю. Серед уваги, щирості й любові вони за місяць оволодівають мовою, вчаться радіти життю, по-справжньому оздоровлюються, здобувають друзів і, фактично, другу сім'ю, яка протягом років опікується нашою дитиною.

У середньому 700-800 дітей із Чернігівщини, віком від 7 до 18, щороку не менше 35 днів (часто й по два місяці) відпочивають в італійських родинах. Це мінімум удвічі довше, ніж передбачають наші стандарти: в останні роки вважається, що українській дитині для оздоровлення досить лише 15 діб.

Минулого літа було відправлено до Італії 14 груп різної чисельності й вікових категорій, а до Іспанії - понад 30 дітей. Тамтешня громадська організація «Друга сім'я» (з провінції Наварра) три роки тому сама знайшла координати нашого обласного відділення Дитячого фонду і запропонувала співпрацю.

Італійська ж організація «Діти, побачені з Місяця» активно допомагає чернігівцям усі 18 років. Громадяни цих двох країн зазвичай чекають гостей не лише влітку, а й на різдвяні канікули. Цьогоріч узимку там побуває відповідно 150 і 20 наших дітей. Окрім названих категорій на оздоровлення запрошують і слабозорих зі спеціалізованої чернігівської школи-інтернату. Механізм підбору груп для поїздок за кордон сформувався давно, відтак працює чітко. Проблема в іншому.

- На жаль, в області відсутня будь-яка координація дій щодо оздоровлення дітей, - констатує голова правління обласного відділення Дитячого фонду України Валентина Хуторненко. - Часто буває, що різні організації та установи по кілька разів на рік оздоровлюють одну й ту ж дитину-сироту чи з багатодітної родини, а інші так і не можуть дочекатися своєї черги. Одна дитина встигла, приміром, побувати в «Артеку», в Італії та ще десь за чорнобильською путівкою, а інша прожила весь час у не дуже сприятливих умовах і не оздоровилася ніде. У звітах же йдеться про загальну кількість оздоровлених, і ніхто не займається моніторингом у цій галузі. Отож було б краще, аби якась інстанція все ж таки відстежувала порядок дитячого оздоровлення.

Однак, це не єдиний «головний біль». Часто буває так: один раз дитина погостювала в італійській родині, її там полюбили і запрошують знову, а батьки-алкоголіки не можуть оформити документи. Якщо в родині більш-менш нормальна мати, ще можна якось владнати справу. А, не дай, Боже, і вона зловживає разом із батьком - то вже справжня дитяча трагедія. Виходу з ситуації немає, доки у дитини не з'явиться опікун.

За 18 років перше покоління дітей, які знайшли в Італії другу родину і реальну підтримку, виросло. «Але, на жаль, - констатує Валентина Іванівна, - мало хто зумів вибратися з тенет пияцтва, алкоголіками стала більшість. А шанс був…» Мабуть, дітям при неадекватних батьках дуже важко самим вийти на рівний життєвий шлях. Оточуюче середовище засмоктує, їм важко самотужки боротися зі злом.

Однак італійці все одно не перестають опікуватися маленькими українцями. Люди середнього класу, у більшості із середньою освітою, робітники (є і вчителі та лікарі), які мають по двоє-троє власних дітей і вважають сім'ю вищою цінністю, протягують руку допомоги. Їхня порядність і благонадійність перевіряється італійськими державними, громадськими та церковними інституціями. Тому, зрозуміло, нещире, відверто споживацьке ставлення з боку наших дітей і дорослих їх дуже ображає.

Окрім традиційної оздоровчої програми віднедавна діє проект «Допомога на відстані». Майже 400 дітей області, які з різних причин не можуть поїхати в італійські родини, раз на три місяці отримують від них грошову допомогу в розмірі 600-700 гривень (залежно від курсу євро). Ці кошти батьки або опікуни можуть використовувати на різні потреби: лікування, купівлю палива на зиму, ремонт житла тощо.

Дитячий фонд України (ДФУ) - громадська організація, створена у грудні 1991 року. Вона - член Міжнародної асоціації дитячих фондів - сприяє впровадженню в Україні норм Конвенції ООН про права дитини. Мета діяльності: сприяння посиленню уваги суспільства до проблем дітей у сім'ї, до долі вихованців шкіл-інтернатів, дитячих будинків, будинків дитини, дітей, які перебувають під опікою.