У кожного автора своє звучання...

24 листопада відзначила свій ювілей – 55-річчя від дня народження – Тетяна Валентинівна Крисанова, концертмейстер оркестру Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка.

Мало хто з глядачів, слухаючи театральний оркестр під час музичних вистав, знає, що в оркестровій ямі партію першої скрипки грає талановита, скромна жінка.

При цьому Тетяна Валентинівна – драматург і прозаїк, Член Конгресу літераторів України, Всеукраїнської культурно-просвітницької організації “Русское собрание”, літературної спілки “Чернігів”.

Про себе вона говорить мало, вважаючи, що не заслуговує на особливу увагу. Але я думаю інакше, тому прошу розповісти про себе, про своє коріння, про сім´ю і про свої книги.

- Я народилася в Чернігові, хоча моє коріння – Австрія, Франція, Польща, Чехія. Мої предки приїхали сюди з Прибалтики погостювати, але виїхати звідси уже не змогли, бо почалася перша світова війна. В Чернігові я закінчила музичне училище імені Л. Ревуцького по класу скрипки, потім Донецьку консерваторію, заочно, тому що вийшла заміж і народила донечку. Мені дали відкріплення і я працювала викладачем у першій музичній школі. Після закінчення Донецької консерваторії мені пропонували поступати до аспірантури Московської консерваторії, але ми з чоловіком запланували родити сина, і я зупинилась, тому що для мене моя сім´я – це перш за все. В театрі працюю уже майже двадцять років.

- Ви залишили викладацьку посаду в музичній школі і за власним бажанням перейшли на роботу до театру, чи Вас запросили?

- Це сталося випадково. Тодішній диригент оркестру Дмитро Максимович Білоус захворів на інфаркт, і концертмейстер Анатолій Сімкін попросив мене тимчасово підмінити його, тому що сам становився за пульт. Деякий час я працювала у нього помічником концертмейстера, а коли він виїхав до Німеччини, зайняла цю посаду. Я про це ніколи не пошкодувала, тому що театр став моєю другою сім´єю.

- Окрім захоплення музикою, Ви ще й видаєте літературні твори. Скажіть, будь ласка, чому Ви пишете свої книги російською мовою?

- Я пишу тією мовою, котра в мені звучить, хоча і я, і вся моя сім´я дуже любимо українську. Знаєте, коли зі мною говорять чистою українською мовою, вона для мене звучить, як моя улюблена музика.

- А як Ви взагалі почали писати? Що стало поштовхом до бажання взятися за письменницьке перо?

- Це сталося так. Мій чоловік Юрій, захоплюючись поезією, відвідував клуб інтелігенції, там часто спілкувався з Грипичем. Якось при мені вони обговорювали його вірші, і Володимир Григорович мене запитав: “Таню, а чому ти не пишеш?” Я сказала, що написала віршів на цілу збірку, але Юра розкритикував їх, мовляв, у мене погано з римою. Хоча треба сказати, що деякі мої вірші були надруковані у “Гарті”. Тоді він каже: ”А ти напиши що-небудь для театру!” Я поставилась до цього несерйозно, але пізніше до мене звернулася актриса Оксана Гребенюк з проханням написати для неї п´єсу, у неї на той час були проблеми з репертуаром. І я написала для неї моноп´єсу “Актриса”, яка пізніше увійшла до моєї першої драматургічної збірки під тією ж назвою.

- Ці п´єси побачили світло рампи?

- Вони не годились для повноцінних театральних постановок, я їх писала з іншою метою. В той час було таке віяння, коли багаті люди запрошували акторів до себе додому, щоб вони їм щось грали, звеселяли, і вони щось там зображали, а за це їм щось платили. І я вирішила підтримати свого брата-артиста, дати їм хоч який-небудь матеріал. Там були монологи, коротенькі п´єски, в яких я так чи інакше критикувала те, що відбувається у нашому житті. Ця риса взагалі для мене характерна. У кожному моєму творі ви знайдете моє критичне ставлення до того, що відбувається навкруги, тому що у мене болить серце за наш народ.

- Скільки книг і які Ви написали?

- Першою великою моєю книгою була “Графинюшка”. Це до деякої міри автобіографічний роман, хоча дещо я, звичайно, вигадала. Цей роман якось відразу був відзначений, я навіть не очікувала. Я надіслала його на конкурс до Києва, і він там зайняв третє місце. Це при тому, що перше місце тоді не присуджувалось, то виходить – друге місце.

- А що це був за конкурс?

- В Києві є така громадська організація, “Русское собрание”, яка займається саме російськомовними авторами. Наступний мій роман – “Бенефіс”, в якому йдеться про бідування наших акторів у той період, коли зарплату затримували і видавали уривками. А потім мені захотілося відійти від реальності, і я написала дві фантастичні книги – повість “Глорія”, яка зайняла перше місце на тому ж конкурсі, і “Планета “Ой”, її я нікуди не посилала. Далі я, звичайно ж, знову писала п´єси, які увійшли до збірника “П´єси”. Одна з останніх моїх робіт – збірник “Місія”, куди увійшли три повісті і сім оповідань. Він також одержав перший диплом в Україні. А взагалі я пишу недавно, надруковано всього вісім книг.

- У яких виданнях друкуються Ваші книги?

- В той час, коли я писала п´єси, я друкувала свої повісті і оповідання в чотирьох випусках журналу “Склянка часу”, який виходить в Німеччині трьома мовами – німецькою, російською і українською, а також в літературній газеті журнального типу “Отражение” в Донецьку, в Житомирському літературному журналі “Ковчег”. Моє оповідання “Мати-героїня”, яке я написала спочатку українською мовою, друкувалося у багатьох виданнях. Крім того, мої книжки є в бібліотеках Лос-Анджелеса і Нью-Йорка. Правда, не всі: “Бенефіс” і “Місію” я туди не давала, тому що у них йдеться про незрозумілі для американців сторони нашого життя.

- Тетяно Валентинівно, ваша донька теж американка?

Так, вона вийшла заміж за американця і живе там уже більше десяти років. Вона має хорошу освіту і прекрасну роботу, її цінують і поважають. До речі, коли вона закінчувала там Концерт-коледж, то в неї був найвищий бал за всю історію цього учбового закладу. Ми з чоловіком часто їздимо туди, у нас налагоджені тісні літературні контакти з деякими американськими авторами і видавництвами.

- І дозвольте останнє запитання: над чим Ви зараз працюєте, що подаруєте своїм шанувальникам?

- Зараз у мене творча пауза, тим часом настійно вивчаю англійську мову, вірніше, займаюсь її удосконаленням, адже “Старий і море” Е. Хемінгуея в оригіналі я вже прочитала. Хочу вільно володіти англійською, а раптом колись напишу щось цією мовою? Взагалі, не хочу зупинятися на досягнутому, і, звичайно ж, буду писати. Мені це дуже цікаво!

- Дякую, Тетяно Валентинівно, за відверту розмову. Від імені всього колективу театру вітаю Вас з ювілеєм і бажаю нових творчих успіхів!

Розмову вела Ольга Зеленська,
керівник літературно-драматургічної частини театру, театрознавець