Олександр ВОЛОЩУК: «Новий рік вдома не святкую 9 років»

Кажуть, що Новий Рік – свято сімейне. Ну, це кому як. Особисто я відмовився від звички зустрічати Новий Рік удома ще дев’ять років тому.

Тоді, напередодні 2001-го, вирішив, що прихід нового століття і тисячоліття слід відзначити якось особливо, у незвичайному і, бажано, романтичному місці.

Так у моє життя увійшов Мангуп – древнє печерне місто в Південно-Західному Криму. Його мальовничі руїни знаходяться приблизно за 20 км на південь від Бахчисарая, на розлогому плато гори-останця Мангуп-кале, на висоті 570-583 м над рівнем моря.

Мангуп-2001. Раз на тисячу років

Щоб зрозуміти причини своєрідної і незвичної "аури" Мангупу, треба знати його історію. Вона цікава, таємнича і трагічна. У ХІІІ-ХV століттях Мангуп був столицею потужного православного князівства Феодоро, яке підтримувало дружні стосунки з Московською державою, Молдавією, мирилося з Кримським ханством і вело постійні війни з генуезькими колоніями – Кафою і Солдайєю (сучасні Феодосія і Судак).

Улітку 1475 року, після майже піврічної облоги, Мангуп загинув під турецькими ятаганами. За свідченнями істориків, упродовж одного дня на гірському плато площею 90 гектарів загинуло 35 тисяч місцевих жителів. Одночасна загибель такої кількості людей спричинила потужний викид негативної енергії, яка діяла на Мангупі впродовж століть: хтось без видимих причин зривався зі скель, хтось божеволів.

Таємниче і невідоме завжди притягує до себе – так завжди було, є і буде. Руїни колись славного міста давно заросли деревами, хоча й досі можна простежити напрямки основних вулиць, а древні башти і фортечні мури поглинув вічнозелений плющ.

Зустрічати нове тисячоліття на плато Мангупа приїхало тоді близько сорока молодих людей-романтиків, серед яких було семеро чернігівців, у тому числі й автор цих рядків. Стояла надзвичайно тепла погода – плюс 18 градусів! Поселилися ми в штучних печерах, видовбаних у скелях багато століть тому.

Пам’ятаю останній захід сонця другого тисячоліття – помаранчеве сонце повільно скочувалося за Чорне море, щоб наступного ранку розпочати відлік нового тисячоліття. Лишень подумати – таке трапляється один раз на тисячу років, і нам пощастило жити в цей час і бачити це на власні очі!

Ялинок не було, ми прикрашали іграшками найближчі до печер деревця і кущі. Новий 2001-й рік зустрічали біля спільного великого багаття, під звуки гітари, стукіт алюмінієвих кружок із шампанським та яскраві іскри бенгальських вогнів. Той Новий Рік, мабуть, був для мене найромантичнішим.

Відтоді я зустрічав на Мангупі новоріччя ще шість разів. Це старовинне місто-фортеця, ця надзвичайно красива і мальовнича гора з 40-70-метровими вертикальними скелями і глибокими урвищами є для мене найкращим, найулюбленішим місцем на світі, моїм особистим раєм, де я почуваюся надзвичайно легко і абсолютно незалежно.

Цікаво, що більшість людей, які зустрічали на Мангупі 2001 рік, потім стали приїжджати сюди постійно. Останніми роками навіть з’явилося поняття "мангупського братства". Це спільнота людей, закоханих у Мангуп і об’єднаних добрими традиціями. Нас небагато – близько 30 чоловік із Києва, Чернігова, Москви, Одеси, Мінська, Дніпропетровська, Запоріжжя. Кожного нового разу ми зустрічаємося як старі добрі друзі, для нас Мангуп – краще місце на планеті.

Махачкала-2007. Автоматні черги на честь свята

2007-й рік я також планував зустрічати на Мангупі, але не встигав до 31 грудня повернутися зі своєї першої далекосхідної мандрівки. Той Новий Рік застав мене на Північному Кавказі, в Махачкалі, у колі дагестанських друзів. На великі свята у кавказьких народів заведено збиратися всією родиною.

А оскільки дагестанські родини традиційно великі, то й людей у будинку старійшини роду Аркалаєвих – 82-річного дідуся Різана – зібралося чимало. З Азербайджану приїхала його старша донька Раїса, знайомство з якою за півтора року до цього поклало початок моєї дружби з Аркалаєвими. З Махачкали, Каспійська, Кумуха, Буйнакська прийшло і приїхало безліч братів, сестер, племінників, дітей, онуків. Шампанське, вино, фрукти, національні страви – чого тільки не було на столі! О 23.55 – привітання президента Володимира Путіна, бій кремлівських курантів, шипіння шампанського, дзвін келихів і – здрастуй, 2007-й!

Уперше у житті я зустрічав Новий Рік у процесі подорожі, і вперше за останні шість років – не на Мангупі. Святкування тривало до середини ночі. Ми гуляли по місту, спостерігали десятки феєрверків, я навіть танцював "лезгінку" (вперше у житті!). Один із чоловіків роду Аркалаєвих сказав мені: «Ех, Іскендер (так дагестанці переінакшили на свій лад моє ім’я. – О.В.), якби ти потрапив не в Махачкалу, а в якесь поселення у гірському Дагестані, то побачив би, як на Новий Рік о 12-й годині ночі півсела стріляє з автоматів. На радощах, угору». Здається, він не жартував…

Прихід нового 2007 року у мусульман збігся з великим релігійним святом Курбан-Байрам. Кожен правовірний мусульманин на це свято повинен зарізати барана (а якщо його немає в господарстві, то має купити) і роздати м’ясо сусідам.

Гуляючи 1-го січня по Махачкалі, я з подивом спостерігав, як барана різали прямо на вулиці міста. Йому перерізали гострим ножем горло, бідна тварина упродовж кількох хвилин билася у передсмертних конвульсіях, а по асфальту текли струмки крові. Можливо, я далекий від традицій ісламу, але така смерть, хай навіть ритуальна, мені здалася надто жорстокою. Але такі народні звичаї у мусульман, і не мені про них судити.

…2010-й рік я знову зустрічатиму на Мангупі. А 2011-й – якщо не на Мангупі, то знову на Кавказі. Там я вже свій. Може, і з автомата дадуть постріляти. У повітря…