Валерій Нєвєдров: «У Прилуках ваш міцний земляк Петро наставив мені синців». ФОТО

Муніципальний театр "Київ" минулого тижня прибув до Прилук домовлятися про виставу "Циліндр" на 23 березня 2010.

Валерій Нєвєдров – актор-режисер "Києва" і народний артист України, Петро Сова – актор і зростаючий режисер, й пані Олена Очеретіна – продюсер і дружина пана Валерія. У листопаді 2009 вони ставили в Прилуцькому міському будинку культури мюзикл "Тарас Бульба".

Заразом з підписанням деяких необхідних документів у Прилуцькому міськвиконкомі, вони мали ще прес-конференцію в арт-кафе "За двома зайцями".

Оринка: Чим відзначився Ваш попередній приїзд у Прилуки? Як почували себе Тарас Бульба і син його Остап на прилуцькій театральній сцені?

Петро Сова (виконавець ролі Остапа): Ой, хвилювався тут, вдома, найбільше. Знав, що в залі багато родичів, знайомих, батьки зрештою. В рідному місті виходити на сцену, як виявилось, набагато важче, ніж у Києві, наприклад. Там впевнений, що ніхто тебе не знає, і після вистави, після одкровення, після щирості, з котрою віддаєш себе аудиторії, ви розбіжитеся і все. Це як у купе, коли двоє можуть поговорити про найпотаємніше і вийти кожний на своїй станції. А в Прилуках, та ще в ролі Остапа: на сцені – батьки сценарні, в залі – батьки справжні. Відчуття відповідальності величезне, тіло дрижить. Бій на шаблях у мене замало натренований був, як для такого схвильованого стану. Думалось: вже одного разу Марильця мені скроню розсікла шаблею, то й нині хоч би травм уникнути. Після вистави ще з півгодини відходив, – люди вітають, а я...

Валерій Нєвєдров (виконавець ролі Тараса Бульби): Щодо Петрового хвилювання, я розкажу: в тій сцені, де Остап з батьком б`ються – випробовують сили один одного – хапаюся я за сина, а він – за мене. Намагаємося перештовхнути-перевернути один одного. Відчуваю: Петро мене добряче схопив раз, схопив удруге, – постарався хлопець, сцена якісна вийшла. А після вистави, як підкотив я рукави вишиванки, як глянув, – а в мене цілі руки в здоровенних синцях.

Оринка: Ого, акторська професія не така вже й безпечна. А цього разу, як привезете виставу "Циліндр", знову будуть бої, танці й переодягання, як не у вовчі шкури, то в що?

Петро Сова: Розумієш, наступна вистава, то комедія. Її режисером є інша людина – це Кость Лінартович. Вона побудована на психологічних моментах, а не на візуально-розважальних. До речі, у "Циліндрі" грає син режисера, Дмитро. У вісімдесятих роках цю виставу вперше показав світові київський Молодийий театр, в котрому й працював тоді наш Валерій Нєвєдров.

Оринка: Знаєте, офіційний опис вистави можна глянути в інтернеті чи в програмці. А от для вас, як для акторів, про що вона?

Петро Сова: Вона про компроміс: її герої прикидаються – хто, наприклад, проституткою, а хто й мерцем – і "розводять" навколишніх. Там мільйонер потрапляє на гачок, але зорієнтовується в ситуації, знаходить в собі сили і змушує всіх грати за його правилами. Показує, що де брехня – там немає перемоги...

Валерій Нєвєдров (до Петра): Ти ж скажи, що образ цього мільйонера – це саме твій образ, котрий є визначальним. Він виводить людей на роздуми: чи не пора зупинитись; піднімає тему вибору: жити з благородством чи без...

Петро Сова: Вибір шляху свого – справжнього чи несправжнього... Кость Лінартович – це режисер, котрий робить акценти на змістовних психологічно сценах. Звісно, візуально він витримав інтер`єр у стилі італійського неореалізму, точно так, як описано у Едуардо де Філіппо – автора твору.

Валерій Нєвєдров: ...Але при тому актори не грають штучно італійців, котрі забагато шумлять і розмахують руками. Кость подає реалістичних персонажів. Таких дуже хочеться грати уже тоді, коли маєш досвід, прожив добрий шмат віку, щоб для душі, щоб зі сцени з аудиторією поговорити про вічне. Така гра потребує праці над собою, звертання до моментів з власного життя, до великого внутрішнього переживання, котре передасться глядачеві й спонукає його до переоцінки своїх цінностей. Тому це дуже "нерівна" вистава: то багато рухливостей і ритмів, то раптом повна тиша...

Петро Сова: Найчуттєвіший момент – коли так тихо, що починаєш вловлювати дихання залу. Ніби всі глядачі поряд, на сцені... А потім люди переймаються тишею. Реагують...

Валерій Нєвєдров: Головне в цьому всьому, щоб була логіка поведінки персонажів. Щоб те, що на сцені "чіпляло" людей в залі. Бо ж чому саме зараз іде ця вистава і чому люди йдуть на цю виставу? Бо вона актуальна. Буває, підходять глядачі й кажуть, що вони впізнали себе і свої "домашні" ситуації. Дякують, бо щось для себе вирішили.

Петро Сова: Знаєте, стримане:"Я Вас бачив – велике Вам спасибі" – це найбільша нагорода для актора.

Оринка: А букети від родичів і "хіхоньки" від шанувальниць? До речі, Петре, Ви одружені?

Петро Сова: Ой, я забороняю родичам нести мені квіти на сцену. Як на мене, це смішно виглядає. Щодо шанувальниць: ці всі "цвіточки" й "ахи-охи" я не сприймаю. Не вірю. Уже неодружений. Але зовсім не хочу про це говорити.

Оринка: Пробачте. А багато родини в Прилуках маєте? Як вони сприймають Вашу акторську діяльність?

Петро Сова: У батька мого п`ятеро сестер і четверо братів, – то рахуй, майже півміста родини. Батьки були на виставі "Тарас Бульба", то мама казала:"Ой, молодець! Я так хвилювалася, коли ви шаблями махали."

Валерій Невєдров: Та й не тільки Петрова мама. Всі хвилювалися. Після останнього бою і поклону, за куліси прибіг Ігор Курган, що керівник у ваших прилуцьких будівельників. Ми, видно, такі розпашілі й збуджені були, що він просив, як батько рідний:"Хлопці, заспокойтеся, ви молодці. Вже все закінчилося. Все буде добре." До речі, це ж ми вашим будівельникам, і за минулий приїзд вдячні, і цього разу. Вони нас так гарно приймають і у всьому підтримують-допомагають.

Оринка: А з ким, крім прилуцьких будівельників, театр "Київ" іще контактує-співпрацює?

Валерій Нєвєдров: З "Новим театром" і його режисером Артемієм Аніщенком. Ось виясняємо тонкощі оформлення документації, щоб подати "Новий театр" на отримання звання муніципального. Плануємо створити спільну постановку. Я собі думаю, що можна втілити мій задум по "Білій гвардії" М.Булгакова, а ось Ігор Павлюченко мені подарував "Червоні вітрила" О.Гріна в дуже гарному українському перекладі. Якийсь компроміс знайдеться. Та й своїх вистав у нас немало: "Фракція", "Ілюзія обману", "Моя дружина – брехуха". Є в нас молоді режисерки: Настя Тітова з постановками А.Чехова «Пропозиція» та «Ведмідь»; і Тамара Трунова з виставою "Стомлюватись і радіти". Почали працювати над п`єсою-абсурдом "Пригоди ведмедиків панда" А.Вішника – це про дев`ять днів душі убитого чоловіка, до котрого приходить смерть у образі коханої жінки і збувається його заповітна мрія... Так ось же й Петро навчається на режисерському – працює над втіленням у життя свого першого проекту. Розкажи, Петре.

Петро Сова: Це постановка по Едварду Олбі – в оригіналі "The Zoo Story", – де є різка розмова, провокація, ніж, убивство. Вона про філософію зашореного безпросвітного життя людини у мегаполісі.

Наговорили ми з паном Валерієм і з Петром набагато більше, ніж тут написано. Ще було про співпрацю режисерів і акторів, про заповітні мрії і про колибу в Карпатах.

- А знаєте, ви прийдіть не тільки на "Циліндр". Подивіться ще й "Троє поросят". Як казала одна дівчинка: "Я стільки разів читала, я так добре знаю казку про трьох поросят… Зовсім не сподівалася, що буду з таким захопленням дивитися її на сцені!" – мовила на прощання пані Олена Очеретіна.