Жителька Чернігова готується до свого 100-ліття. Фото

10 липня святкуватиме 100-річний ювілей Ольга Марківна Довгоброд. Напевно, цього дня жінку прийде привітати хтось із «отців міста».

Однак найбільше вона мріє про зустріч з єдиним онуком Миколаєм, якого не бачила вже декілька років. Чоловік живе в далекому Калінінграді зі своєю родиною.

Про Ольгу Марківну можна писати романи. Вона з багатодітної родини, наймолодша з дев’яти братів і сестер. Рано залишилася без батька, котрий вчителював у містечку Тетієв на Київщині та залишив по собі добру згадку.

Жінка пам’ятає жахи і Громадянської війни, і Великої Вітчизняної. Вона тричі виходила заміж, але й відчула на собі всі прикрощі долі вдови. Сама виховувала єдиного сина, а після його трагічної загибелі – онука.

Все життя ця літня чернігівка старанно й сумлінно працювала. Її трудовий стаж – понад 50 років! В повоєнні роки – на відбудові Сталінграду, на будівництві залізниці на Півночі, на пошті, була приймальницею молока в колгоспі, комендантом у жіночому гуртожитку при заводі.

В один прекрасний момент доля зробила крутий віраж, і Ольга Марківна потрапила до родини тодішнього першого секретаря Чернігівського обкому партії Миколи Борисенка на посаду економки. Пропрацювала в цій родині багато років.

Сьогодні Ольга Марківна самотньо живе в маленькій квартирі в центрі Чернігова (до речі, за це спасибі колишньому «господарю»). Практично всю роботу в помешканні, хоч це й важко, вона намагається робити сама – готує, миє посуд та пере свої речі. Два рази на тиждень її відвідує соціальний працівник, аби зробить прибирання. В її оселі чисто та охайно.

100-річна чернігівка радіє спілкуванню з сусідами, їх рідними та друзями, гостинно запрошує їх на чай. З цікавістю дивиться телевізор, особливо гумористичні програми, та читає газети.

Про секрети свого довголіття моя співрозмовниця розповідає з посмішкою. Каже, що ніколи не палила цигарок, а горілку навіть до рота не брала. Не дозволяла собі лінуватися, а ще – завжди любила танцювати. Бувало, ходила на Алею Героїв, де збираються ветерани, і вальсувала так, що аж спідниця розвивалася.

Як на мене, Ольга Марківна – дуже добра людина, оптиміст. За час спілкування не почула з її вуст жодного нарікання на якісь негаразди, на свою долю, на маленьку пенсію. Навпаки, вона не раз дякувала Богу за те, що все в її житті склалося саме так, як склалося.