Книжковий вибух в «Арсеналі». ФОТО

Нарешті столиця спромоглася запропонувати креативний книгоцентричний проект, який, з усього відчувається, має стати – ні, не конкурентом, а гідним колегою-партнером гоноровому Львівському «Книжковому Форуму».

А поєднуватиме їх відповідна історична аура суворого «Арсеналу» під омофором Києво-Печерської Лаври і вишуканого Палацу Потоцьких.

І не варто намагатися «переорієнтовувати мапу книжкових фестивалів» ( з виступу на відкритті генерального директора Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» пані Наталії Заболотної з тонким натяком у бік усе того ж Львова), а просто наповнювати ту мапу якісними проектами.

Автори «Книжкового Арсеналу» не помилилися у головному – з місцем проведення. Це не «Книжковий Сад» у колишньому музеї Лєніна, або «Медвін» на Спортивній. Вже саме високосклепінне багатосекційне приміщення з десятками монументальних мурованих опор, природна, з глибини віків, а не кондиціонована прохолода налаштовують відвідувача на романтично-загадковий настрій під час очікуваного спілкування з книгою.

Звичайно, до книги більше пасує переносне значення : «арсенал – великий запас, наявність засобів, можливостей» (як на сьогодні - твердження досить проблематичне), але не варто відкидати й основне, що звучить більш актуально – «склад зброї, спорядження»

Адже книга, слово , за вмілого їх застосування, за всіх часів були надзвичайно ефективною зброєю, як за кількістю «уражених», так і силою «ураження». Слово оволодівало масами, окультурювало , робило їх обізнанішими, а потім дивним чином перетворювало на бездумних виконавців чужої зловісної волі.

Людина з книгою однозначно краще, ніж « людина з ружжом», хоча книга в руці сьогодні не виключає появи в тих же руках завтра вже реальної зброї.

Позитивний месидж надсилали куміри молоді з фоторобіт, представлених у рамках проекту «Зірки. З книгою в серці» доброчинного фонду Влади Прокаєвої.

Цікавими  виглядали відео-міркування літераторів, знаних і не дуже – як усе ж таки людину заохотити до читання? – від замріяно-оптимістичних до реально-невтішних. Тут і звичні вже заклики до популяризації, пропаганди та підтримки, розростання книготоргівельної мережі.

До речі, урядової програми з книжковими кіосками в кожному селі ніхто, здається, не відміняв, так само, як ніхто не квапиться за її виконання і звітуватися.

А чи потрібні ці книгарні з кіосками взагалі? Авторів і жанрів не бракує, як і видавців, більшає щороку книгарень – продажі ж, відповідно і читання, адекватно не зростають. Не дають тому ради ані літературні наїзди у провінції з живим спілкуванням і автограф- сесіями, ані  глянцеві палітурки і престижні місця на полицях, ані акції зі знижками та бонусами. Потреба в читанні, треба визнати, не належить до життєво важливих, на відміну від регулярного харчування. В масі своїй фізіологія сильніша за дух.

Маємо констатувати, що міф про читаючих і освічених українців, все ж таки, дещо перебільшений. Ті наші колишні співвітчизники, які дійсно читали, в більшості своїй належали до народу Книги – «ам гасефер», - поступово виїхали куди подалі. У тих, що залишилися, читання в ієрархії пріоритетних занять, як виявилися, десь на другорядних позиціях. 

Ситуація безвихідна? Брати Капранови за таких умов напророкували українській книзі не більше двох років повільного згасання. Можна змиритися і не «вимагати більшого», а можна, як «Книжковий Арсенал», - збільшувати засоби і нарощувати можливості.

В української книги сьогодні є практично все, бракує дрібниць – довколокнижної інтриги, перманентних і з різного приводу читацьких збурень, відверто скандальних ситуацій, епатажу, заборон і авторських демаршів, зрештою звичайнісінького мордобиття..

Бузина, Матіос, Шкляр і звичайно ж Ліна Костенко – найпереконливіші приклади просто вибухових продажів після відповідних інформаційних приводів.

Головне ж, наразі, зберегти, а найменшим читачам  - прищепити на рівні рефлексів елементарний потяг до читання. Схеми і методика Івана Ситіна не втратили актуальності і через 150 років – від копійчаного лубка до серйозних змістовних речей. 

У найближчі два роки у Сполучених Штатах прогнозують закриття 600-та книгарень. Цікаво, чи втримається Нью-Йоркська «Варне енд Нобл» з її 14330 кв.м. торгівельних площ і 20-ма кілометрами книжкових полиць?

Щоразу, підходячи на книжкових виставках до стендів зі зразками електронних книг, охоплює подвійне почуття – з одного боку приємно, що прогрес впевнено залучає до своєї орбіти і нашу країну, з іншого – неспокій за традиційну на сьогодні паперову книгу. Яке у неї найближче майбутнє? Чи не перетвориться, як і легендарні скрижалі, пергаменти, деревяні дощечки, папіруси на історичні артефакти і цікавитиме лише бібліофілів?

Років зо десять тому висловлювалися думки, що аудіокнига з часом витіснить паперову. Але не сталося – аудіокнига практично відсутня на ринку, а паперова у розвитку, принаймні у нас, та й Франкфуртський ярмарок демонструє цілком оптимістичні тенденції. Поза сумнівом електронна книга за своїм інформативним наповнення ( 15 тисяч книг) і функціональними можливостями  є просто знахідкою для науковців, дослідників, студентів. Але чи замінить читання книги за допомогою стилуса звичного гортання сторінок у дбайливо-ошатному художньому виданні? Питання непросте, як неоднозначна і відповідь.