Чернігівський заповідник – один з найстаріших в Україні

Саме про це нам розповідають історичні документи, мова в яких йде про те, що наприкінці 20-х років XX століття у Чернігові був створений історико-культурний заповідник.

Відомо, що у 1925 році у Чернігові після об'єднання п'ятьох музеїв створюється крайовий музей, на чолі якого стає Марк Вайнштейн. У квітні 1929 року відбувається засідання Чернігівського окрвиконкому. На ньому створюється комісія для збереження пам'ятників старовини.

А вже 18 травня 1929 року на засіданні РНК і Екнаради УСРР на прохання Наркомосвіти УСРР було проголошено за державний заповідник: Спасо-Преображенський собор, Єлицько-Успенську й Троїцьку церкву у місті Чернігові.

Цікаво, що крім церков у Чернігові, згідно протоколу, за державні заповідники оголошували: кол. Києво-Кирилівський монастир у м. Києві; кол. Новгород-Сіверський монастир у м. Новгороді-Сіверському; а також парк ІІІ інтернаціоналу біля м.Умані. Всі перелічені заповідники передавались у відання Наркомосвіти УСРР, якому доручали видати відповідну уставу про кожний з цих заповідників.

Однак представники міськради продовжували домагатися права розпоряджатися будівлями заповідника. Як констатував П. Жолтовський: «становище справи охорони пам'яток м. Чернігова явно нездорове», – відносини між заповідником і представниками місцевої влади напружені і ворожі... Необхідно, – пропонував він, – рішуче поставити справу на законний грунт, дати відсіч незаконним та надмірним вимогам Чернігівської міськради, добитися послідовного захисту пам'яток заповідника».

Місцеві памяткоохоронці у 1930 році обгрунтували ідею створення на базі Спаського цвинтаря Антирелігійного музейного містечка. Задля цього вони пропонували включити до історико-культурного заповідника Борисо-Глібський собор, П'ятницьку і Катерининську церкви.

В кінці 1930 р. – на початку 1931 року вчений охоронець Чернігівського держзаповідника І. Строкун звернувся за підтримкою відповідних планів до НКО УСРР, УКОПК, та Київської крайової інспектури. В результаті до 1932 року вдалося поставити на консервацію П'ятницьку церкву та передати Катерининську церкву під архівосховище. Однак, заповідна форма їх охорони так і не була запроваджена.

Варто зазначити, що вченим охоронцем заповідника за підтримки музейних працівників та памяткоохоронного активу, УКОПК та НКО УСРР докладалося немало зусиль до організації охорони найбільш визначних пам'яток Чернігова. Незважаючи на матеріальну скруту, у 1929-1930 роках вдалося провести їх профілактичний ремонт, поновити та пофарбувати покрівлю. Велась і експозиційна робота.

Бюро УКОПК 25 грудня 1930 р. дало загалом схвальну оцінку діяльності заповідника. В складеному І. Строкуном плані його роботи на 1930/31 рік передбачалось значно розширити памяткоохоронні заходи на терені заповідника. Однак, на перешкоді їх втілення у життя стали фінансові труднощі та особливо – протидія з боку місцевих органів влади. Перебороти її не вдалося і в 1932 році.

Отже, незаконні та надмірні вимоги Чернігівської міськради фактично руйнували діяльність новоствореного заповідника у Чернігові. Зважаючи на те, що 30-ті роки XX століття були досить важкими для суспільно-політичного життя Чернігівщини, і не тільки ії, а і всієї країни загалом, культурне життя Чернігівщини знаходилось у занедбаному стані.

Данило Рига.
Національний архітектурно-історичний
заповідник «Чернігів стародавній»