У Чернігові місцеві жителі захопили землю і влаштували на ній «Бухту піратів»

Такого святкового піднесеного настрою, як цьогоріч 1 червня, мешканці вулиці Кропивницького не пам’ятають років сорок. Діти й дорослі вдягнені у костюми стилізовані під морських розбійників.

Вони шукали скарби, захоплювали в полон, а потім за щедрим столом святкували свої перемоги власноспеченими солодощами, запиваючи «колючим» та «лимонним» ромом. Це так мешканці району, який у Чернігові зветься «Нахаловка», святкували День захисту дітей.

Головною подією дня для жителів Кропивницького стало урочисте відкриття дитячого майданчика під назвою «Бухта піратів». Перерізати червону стрічку завітали почесні гості – перший заступник міського голови Микола Миргородський та депутат Деснянської районної у місті Чернігові ради Світлана Личак.

Старожили кажуть, що  на їхній вулиці відбулося чергове «захоплення землі». Правда, на відміну від своїх предків, місцеві не планують зводити на трохи більше трьох сотках житлову будову. Цей  клаптик землі відтепер є власністю чотирьох десятків місцевих юних піратів. Дорослі обнесли територію парканчиком, встановили літній будиночок, розмістили на ньому спортивне та ігрове обладнання, що дозволить малечі зміцнюватися фізично і взагалі проводити вільний час в умовах наближених до сучасності.

Чотирирічна Олександра розповіла, що раніше, до того, як на їхній вулиці з‘явилася бухта піратів, вона з друзями  ходила бавитися до «Толяна». «Толян», за словами маленької розбійниці, - це дядечко, в якого біля двору є гойдалка. 

«Тепер і в нас он які, навіть кращі ніж у «Толяна».  Ми раді. Тепер з м’ячиком будемо тут гратися. І свої скарби тепер тут будемо ховати. Бо в кущах раз заховаємо, а потім довго-довго шукаємо», - ділиться дівчинка.

Схоже, що піратський дух цій дітворі притаманний змалку. І, як виявилося, недаремно їхня територія має назву «Бухта піратів». 

Анна Григорівна прийшла на відкриття дитячого майданчика зі своїми онуками – Валерією-Калерією та Софійкою. Жінка каже, що цей майданчик згуртував мешканців вулиці. «Познайомилися ті, хто не був знайомий. Помирилися ті, хто колись посварився. Розумієте, у нас з’явилася спільна мета. Мій зять сюди бігав, допомагав, Валерія фарбувала, все сімейство при ділі було».

А починалося все доволі просто – кільком батькам з вулиці Кропивницького просто набридло, що їхні діти у 21 столітті бавляться у піскових кар’єрах, шукають пригод у місцевих болотах чи ритвинах. Наче справжні розбійники.

Оксана Коваль, викладач інформатики в ліцеї  побуту, має однорічного синочка. Жінка каже, що вийдеш на вулицю з дитиною, тільки й гляди, щоб вона не влізла кудись. Адже з одного боку вулиці розташовані будинки, а навпроти болотяні зарості.

-          Запропонувала нашим кільком мамам, вони підтримали ідею облаштувати на нашій вулиці ігрову територію. Адже  у нас тут і діток доволі багато – чотири десятки точно буде, - розповіла пані Оксана. – Почепили оголошення, і за кілька днів в нашій ініціативній групі додалося. Потім вирішили написати звернення депутатам. щоб трошки нам допомогли.

Навесні на нашій вулиці була громадська приймальня Валерія Дубіля, на ній  був присутній перший заступник міського голови Микола Миргородський та наш місцевий депутат Андрій Вареник. Ми озвучили їм всі наші проблеми, зокрема й наше бажання мати для дітей дитячий майданчик. За кілька днів нам зателефонувала Світлана Личак і сказала, що ми потрапили під програму народного депутата Валерія Дубіля «Дитячий майданчик у кожен двір» і невдовзі нам привезуть ігрове обладнання. Нашій радості не було меж. Заходилися швиденько шукати територію для майбутньої бухти.

Дорослі стали розчищати територію, і од початку вже стилізували її під піратську бухту. У роботі брали участь навіть ті,хто не має маленьких дітей. На питання: «Чому саме «Бухта піратів»? Оксана відповіла, що  діти, які мешкають на цій вулиці, такі, спритні, ядерні. А ще дітвора любить подорожувати, наприклад, по місцевому болоту, що розташоване неподалік вулиці, чи, наприклад, у пісковий кар’єр. 

На цій вулиці навіть головний пірат є, Сергій Мєх, колишній слюсар-магістральник. Це завдяки йому, кажуть місцеві, на вулиці у 2004 році з’явилося блакитне паливо. Єдине благо 21 століття. Мати ж воду не те що у своєму подвір’ї, а поблизу будинку, для місцевих  досі лишається мрією. Тож і автомат-пралка для жінок, що тут мешкають, дійсно є чудо-техніки, за роботою яких жіноцтво спостерігає в рекламних роликах по телебаченню, чи у своїх знайомих, які мешкають у межах цивілізації.

Правда, віднедавна, каже Сергій, у них з’явилася надія, що водогін таки з явиться на їхній вулиці. Пов язують вони свої сподівання з першим заступником, посадовця навіть охрестили тут своїм покровителем. Сергій, який багато  років вже намагається пробити стіну мерії і заявити владі, що їхня вулиця також частина обласного центру, і аж ніяк не далекий хутір. Натомість на всі його обіцянки влади так і залишаються обіцянками. 

Микола Миргородський каже, що встиг ознайомитися з документацією, яку йому надав Сергій Мех, її навіть розглядали вже на виконкомі.

-          Окрім того вирішується питання щодо транспортного забезпечення цієї вулиці. Досягнуто вже певні домовленості з паном Вороніним. Люди ж мають визначитися з рухом автобусу. Окрім того, тут плануємо облаштувати пересувну торговельну ятку, адже до найближчої продуктової крамниці тут зо два кілометри, - каже посадовець. – Але існує кілька підготовчих моментів, які треба вирішити перед цим. Зокрема й ремонт дороги.

Дороги – це іще одна болюча проблема мешканців цієї вулиці. Віра Михайлівна Горбачова розповідає, що взимку їм життя не дають їм камази, які возять сніг, а влітку, що возять пісок.

-          І дорослі, і малі, що  йдуть до міста тією вузенькою розбитою вщент дорогою, мають стрибати в кущі, адже, тротуару тут за стільки років так ніхто і не спромігся зробити, - каже Віра Михайлівна. - Якби ви прийшли до нас взимку і побачили, як ми відігріваємо всі разом колонку, а потім починається як у блокадному Ленінграді. Всі хто на чому, хто на санчатах, хто з пляшками, біжать по воду. Отаке життя воно, наче й не околиця міста, а цивілізація про нас забула. 

Цікава річ, цей район прозвали «Нахаловкою» тому, що свого часу тут нахабно, без жодних дозволів селилися сім’ї, зводили щось на кшталт оселі, аби їх ніхто не зміг прогнати звідси. Таким чином відбувалося захоплення землі. А потім люди узаконювали, довго-довго, цю землю. Звідси і назва «Нахаловка».

Але сучасні «нахаловці», здається змирилися з тим, що про них забули. Деякі служби, такі як таксі, їх відверто ігнорують, карета швидкої взимку через намети снігу може просто не дістатися хворого.

Був випадок, коли в будинку на цій вулиці живцем згоріла жінка, так і не дочекавшись пожежної машини. Отаке життя на вулиці Кропивницького.

Втім місцеві всі проблеми сприймають філософськи. Кажуть: що нестерпнішим стає на цій вулиці життя, то згуртованішими стають її мешканці. Як і 1 червня, після насиченої розважальної програми, яку організували батьки, а підсобили їм волонтери проекту «Арт-канікули» Олексій і дві Насті, вони всі зібралися за власноруч змайстрованим столом у своїй затишній Бухті піратів, аби відзначити таке бажане і потрібне для майбутнього покоління захоплення  землі – відкриття дитячого майданчика.