Соціальний психолог Покальчук: «Ми опинилися в епіцентрі конфлікту цивілізацій»

Де шукати союзників під час неоголошеної війти Росії проти України?

Як протистояти інформаційній агресії в соціальних мережах та пропаганді у російських ЗМІ?

Чи існують ліки проти депресії, пов’язаної з ситуацією в нашій країні?

Як висловлювати свою підтримку військовослужбовцям, пораненим, котрі повернулися з зони бойових дій чи збираються на Схід України?

Як допомогти адаптуватися до мирного життя переселенцям?

Відповіді на ці запитання шукаємо в розмові з соціальним психологом Олегом Покальчуком (м. Київ).

Про місце України в системі координат

- Проблема, про яку ми говоримо, - взаємини Росії та України, росіян та українців - дуже мила нашому серцю, висвітлена у фольклорі та літературі, але зараз вона дуже мало поєднана з реальністю. Давайте спочатку визначимося з системою координат, в якій ми знаходимося.

Це геополітика. З одного боку в ній, якщо взяти вісь, скажімо, вертикальну, - Російська Федерація - сильна країна зі своїми проблемами. Такої країни, як Росія, я вважаю, не існує, це плід пропаганди, вона існує тільки в наших головах.

З іншого боку на цій осі – Європа, західний світ. Не існує такої країни, як ЄС. Коли ми говоримо, «ЄС вважає» чи «ЄС вирішив» – це не відповідає дійсності. У складі ЄС 28 різних країн, там виникають дискусії, є великі складнощі. Але нам приємно вірити, що це якась така монада, яка чомусь має за нас заступатися. На мою думку, єдині спільники України нині - країни балто-чорноморської дуги. У віддаленій перспективі, можливо, – країни Скандинавії та Туреччина.

Це не погано і не добре, це така реальність. Ми в цій системі координат знаходимося внизу і збоку. Ми далі від Росії, ніж собі уявляємо. Тому вона так лютиться і нападає на нас. І ми трохи нижче розташовані, ніж Європа, тому, можливо, більше належимо Сходу ментально, маємо переважно східне коріння.

Про конфлікт цивілізацій

- Наступне – це питання масштабу. Зараз ми говоримо про військову ситуацію, про терористичну ситуацію. Нещодавно на одній з прес-конференцій я заявив, що третя фаза цього конфлікту буде терористично-диверсійною. Дуже мало представників медіа це процитували, бо вважали, що це неможливо. Я озвучував, що будуть десятки, сотні і навіть тисячі жертв.

Тому закликаю вас не тримати в голові максимально комфортні та приємні для себе речі, а думати та обов’язково писати про можливості неймовірного. Бо ми знаходимося в геополітичній системі конфлікту, який є конфліктом цивілізацій. Грубо кажучи, це конфлікт між письменними і неписьменними. Це конфлікт Сходу і Заходу. І на цьому тектонічному розломі знаходимося ми. Щодо можливих ліків у цій ситуації, було б дуже наївно їх видавати.

Я вважаю, що адміністративно-територіальна реформа назріла давно, і треба було давно її запровадити. Бо сталінська модель розподілу територій не дасть можливість створити нову країну. Важливо зрозуміти: ми не ремонтуємо стару країну, ми створюємо нову.

Про пропаганду та контрпропаганду

- Коли ви говорите з окремо взятим сепаратистом, ви можете його переконати, бо це індивідуальна психологія. Масова помилка людей, які працюють в медіа, в політиці, в адміністративних органах – вони діють відповідно до свого розуміння індивідуальної психології, але маси поводяться інакше, думають інакше.

Якщо ви будете до них апелювати з гуманними меседжами, вони цього не сприймають, хочемо ми цього чи ні. Ми самі себе дуримо. В масовій психології є страх як мотиватор і є пряник як стимул. Крапка. Нічого нового тут не вигадано. Як це культурно робити – справа журналістів і редакторів.

На мою думку, в медіа відчувається дефіцит позитивних картин і позитивних фігур людей Сходу. Я був і є противником безглуздого переселення людей, які створюють конфлікти. Зараз ви даєте картинки того, як огидно ці люди поводяться. Але маємо купу героїв, які воюють за нас. Батальйон «Донбас» - там 75% місцевих. Це справжні патріоти.

Так, вони зараз зашифровані, але розповідайте про цих хлопців. Зараз в інформаційному просторі сприятливий період для створення героїчних історій, люди хочуть знати ці історії та бачити ці обличчя. Можливо, запишіть історії та розкажіть про звільнених чернігівських танкістів.

Найкраще працює те, що не створюється як пропаганда і не виглядає як пропаганда. Щодо механізмів, то чутки працюють краще, ніж інформації. Якщо ви подаєте інформацію так, що її можна розказати як анекдот, її будуть переповідати. Якщо на «людожерську» чутку буде інша чутка, вона її нейтралізує. Гадаю, що переконувати людей з Пітера чи Москви у своїй правоті - марна справа. Чому?

Тому що ми говоримо про масову психологію. Важливо, щоб люди робили певні вчинки. Не варто розробляти стратегію переконуючого впливу. Це дорого і довго. Нам треба, щоб певні маси людей чогось не робили, а щось робили. Для цього треба розробити систему меседжів: залякуючих, заохочуючих, нейтральних. А люди самі приймуть рішення. Не можна переконувати дорослих людей ні в чому. Пізно їх виховувати.

На цей момент я не бачу ресурсних можливостей щодо переконання великих мас людей. Напевно, для цього має діяти велика державна програма. Якщо ж ми говоримо про «тут і зараз», то працюють зміна картинки і зміна атмосфери. Це зміна засобів комунікації, це показ позитивної альтернативи. В першу чергу, цю тактику варто застосовувати щодо переселенців.

Про підтримку військовослужбовців

- Як можна підтримати військових, що прибули з зони АТО чи збираються в зону бойових дій? Найпростіший спосіб, як на мене, – «тілесність». Як практик я вважаю, що у них виникає дефіцит теплоти. Виявляти підтримку військовим варто потисканням руки, обіймами. Війна – дуже жорстока справа. У людини на війні загострюються всі органи почуття. Це необхідно для виживання. Тому така людина дуже гостро реагує на всі прояви як поганого, так і гарного. Так що я рекомендую максимально проявляти теплоту та доброту.

Військові мають розуміти та відчувати, що ми на них чекаємо, що для них є місце в цьому житті, і це дуже важливе місце. Але зайві сентименти не потрібні. Вважаю, для них дуже важлива підтримка родини. У багатьох людей Україна як держава сприймається через родину, тобто через малу соціальну групу. Важливо, коли містечко, громада, селище кажуть: «Ви наші!» Це дуже дорого.

Можу порадити рідним і друзям щодо мобільного зв’язку: менше телефонуйте і запитуйте «а де ви?», «а як ваші справи?» Там війна! Треба це зрозуміти. Тим самим ви зробите їм велику послугу.

Щодо людей, які лишаються в тилу. Ми всі маємо розуміти, що у нас попереду ще дуже багато несподіванок і розчарувань, тому не треба зачаровуватися щодо патріотичних проявів деяких місцевих лідерів. Де їм більше платять - там у них і батьківщина. Вашу власну позицію не треба під них підлаштовувати, дійте так, як вважаєте правильним і потрібний у цей час.

Не зважайте на думку ваших керівників. Є люди, які роблять справи. А є люди, які збирають наради заради нарад. Тож займіться конкретними справами – збирайте одяг для переселенців, ліки для військових, гроші для реабілітації поранених. Є певні взірці загальнолюдської патріотичної поведінки. Наслідуйте їх і буде вам щастя!

На знімку: автор матеріалу і Олег Покальчук.