Гармати працюють, та музи не мовчать!

Театральний фестиваль у Ніжині набирає обертів, підіймаючись на найвищі щаблі віртуозності драматичного мистецтва. Зокрема, завдяки таким чудовим і талановитим акторським колективам, як трупа Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру.

 Коли творчість акторів підсилена враженнями трагедійності війни, побаченій на власні очі, їх гра стає неймовірно правдивою – відчувається, що люди відчули на собі усе те, про що говорять зі сцени…

В 2014 році через події на сході України театр із Луганська було переміщено до Сєвєродонецька. Завдяки плідній праці акторського та художньо-постанвчого складу театру, за короткий час були поставлені та презентовані глядачу вистави «Наша кухня» (реж. Г. Богомаз-Бабій), «Наталка Полтавка» (реж. заслужений артист України І. Шербул), «Обережно - жінки!» (реж. заслужений діяч мистецтв України В. Московченко). 

За словами головного режиссера Григорія Богомаза-Бабія, попри усі труднощі на перешкоди, театр продовжує роботу і має багато творчих планів щодо постановок вистав за творами українських та зарубіжних авторів, як для дорослої аудиторії, так і для дитячої. 

- Я глибоко переконаний, що Луганський театр повинен працювати на території незалежної України. Саме тому ми з колегами прийняли непросте рішення – покинути рідний Луганськ і оселитися в Сєвєродонецьку, продовжувати творити. В Україні війна, і ми на власні очі її бачили – саме тому і продовжуємо ставити вистави та виходити на сцену, вести «діалог сердець» із глядачем. Гармати, на жаль, працюють, але ж і музи не мовчать! Тож я бажаю вам, шановні глядачі, приємного перегляду вистави і, звичайно ж, миру, - на нашій землі й у ваших серцях, - зазначив режисер.

За словами авторки п’єси Асі Котляр, «наша кухня» – п’єса про долю двох жінок, які пережили війну. Війна – це завжди горе. Це завжди біль і вічна пам'ять. Тільки любов і співчуття, вміння прийняти чужий біль, як свою власну, можуть допомогти пережити горе матері, дружини, сестри».

Дія п’єси відбувається на старій загальній кухні напіврозваленого будинку, що готується під знос у 1980-их роках та в наші дні. Все життя двох жінок, одна з яких українка, інша - єврейка, проходить на цій кухні. І весь світ для них – стара загальна кухня, яка є символом минулої епохи.

Віртуозна гра акторів, тонке балансування на грані трагікомічного, філігранна витонченість почуттів – усе це зробило п’єсу незабутньою для сприйняття і знайшло потужний відгук у серцях ніжинської публіки.