Підліткові «репости» 1930-х, за які давали роки

«Схаменіться, запугані нещаснії люди…» – саме ці слова у листівках і досі пам’ятають старожили села Анисів Чернігівського району.

Листівки напередодні Великодня 27 квітня 1940 р. були розвішені на паркані біля школи.

Про зміст та обставини появи листівок, написаних від руки через копіювальний папір друкованим шрифтом, сьогодні можна дізнатися з документів, які зберігаються у фондах Державного архіву Чернігівської області та архіву Служби безпеки України у Чернігівській області.

«Не св'яткують тепер паски 
У церкву не ходять, 
І на паску вчителів, 
У колгоспи гонять. 
Це все партія й [ж**и] 
Таке витворяють 
Що на паску в перший день 
Робить заставляють. 
Ой не було цього зроду 
І більше не буде 
Схаменіться, запугані 
Нещаснії люди»
цк.

«Хто людську кров п'є 
Той у партію вступає 
Хто людської крови не хоче пить 
Той у партію не хоче вступить» [1,арк. 34]

Люди !!! 
Не йдіть у колгосп 
Робити в неділю 
Беріть друки і біть 
[ж**ів] і комуністів [1,арк. 35]

У зв’язку з тим, що в тексті листівок був явний заклик до повстання проти радянської влади, після тривалих пошуків 5 липня 1940 р. органи НКВС, заарештували імовірного автора листівок – завуча Анисівської неповної середньої школи Івана Миколайовича Кудіна.

На допитах І.М. Кудін свою причетність до розповсюдження листівок заперечував: «Контрреволюційною діяльнстю не займався. Контреволюційних листівок я не виготовляв і не розповсюджував. Це я заперечую». [1,арк. 14]

Сподіваючись на звільнення, Кудін написав лист на ім'я Сталіна, в якому стверджував, що вчитель школи Ілля Кирилович Матюша та директор школи Дем'ян Олександрович Кривицький – «совершили гнусную подделку под мой почерк». [1,арк. 19]

У характеристиці, яку Кудін давав вчителям Анисівської неповної сердньої школи ішлося, що вчитель І.К. Матюша, син куркуля, обіцяв «вивернути нутро» з Анисівської парторганізації. Директор школи Д.О. Кривицький, «людина скритна і хитра», «до вчителів комуністів ставиться вороже». Дружина директора школи Марфа Сергіївна Кривицька, яка також працювала вчителем, була колишнью дружиною білогрвадійського офіцера Петра Малечі, якого за антирадянську діяльність було заслано. Від першого шлюбу в М.С. Кривицької був син Леонід Малеча [1,арк.42-43]

Вищезазначені листівки та зразки почерків І.М. Кудіна, І.К. Матюші, Д.О. Кривицького та Л.П. Малечі було відправлено до Київького інституту науково-судової експертизи. Інститутом зроблено висновок, що листівки писав Л.П. Малеча, який зізнався в скоєному та спробі створити антирадянський гурток. Отже, 08 серпня 1940 р. справу проти І.М. Кудіна припинено, а Л. Малеча потрапив до в’язнці НКВС.

Із справи заарештованого Леоніда Малечі, дізнаємося, що він народився 1925 р в заможній сім’ї в с. Ковчин Куликівського району. В 1940 р. навчався у 8 класі однієї зі шкіл міста Чернігова.

На допитах Малеча говорив: «Бабушка- Косая Любовь Ефимовна, в моем присутствии вспоминала об имуществе, усадьбе которые отобрала советская власть, что на меня отрицательно влияло, выработалась жажда помститься советской власти.» [2,арк. 11]

«Селяни колгоспники живуть життям рабів стародавнього Рима, не маючи куска хліба. А таких продуктів як сахар, макарони, крупи не буває по декілька місяців. Селяни колгоспники приблизно 70 % голодують. Такий самий процент колгоспників ходить в лахмітті і подраних кусках обуви. Радянський Союз – це держава де «от молдаванина до финна» народ голодний, холодний, роздітий, розутий, ограблений, з хат вигнаний, запуганий і одурений. Радянський Союз веде політику захвату територій і війн. […] От за останні три роки Радянський Союз встиг помірятися в силах з восім’ю державами. От це і привело до думки створити гурток». [2,арк. 30]

Про розповсюдження листівок Леонід Малеча, розповів своїм друзям-односельцям, Михайлу Герасименку та Миколі Кошарному з якими навчався в місті Чернігові.

Микола Кошарний на допитах стверджував, що Малеча в його присутності говорив: «Если какое-либо капиталистическое государство напало бы на СССР войной, я бы взял двуствольное ружье отца, сел бы верхом на школьную лошадь и поехал бы воевать против советской власти». [2,арк. 98-99]

Михайло Герасименко також висловлювався негатвно по відношенню до радянської влади. Свідок Іван Мартиненко на допиті казав, що «Герасименко всегда стоял на антисоветских позициях и высказывался в антисоветском духе против мероприятий партии и правительства. Если Германия пойдет на Советский Союз, то он не устоит, его Германия разобьет так как в стране не надежный тыл, много людей не довольных советской властью в момент войны должны поднять восстание». [2,арк. 79]

За вироком Чернігівського обласного суду від 19.11.1940 р. Леоніда Малечу засуджено на 4 роки позбавлення волі, Михайла Герасименка – на 3 роки, Миколу Кошарного – на 1 рік.

Після відбуття покарання у виправних таборах Михайло Герасименко, Микола Кошарний повернулися до с. Анисів. За спогадами старожилів села Анисів, Михайло Герасименко у післявоєнний період, працював на екскаваторі в місті Чернігові. Інколи в розмовах з оносельцями згадував про велику кількість поховань у виправному трудоваму таборі, на яких не вказувались прізвища померлих, а тільки номер.

У травні 2008 року М.Герасименко був запрошений та виступив зі спогадами на мітингу-реквіємі зі вшанування пам'яті жертв політичних репресій за участю керівників Чернігівської області, який відбувся біля пам’ятного знака неподалік від села Халявина Чернігівського району.

Подальша доля автора листівок Леоніда Малечі невідома.

Джерела: 
1. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-8840, оп.3,- спр. 2061. 
2. ГДА СБ України, м. Чернігів, спр. 15534-п.

Фото: ГДА СБ України, м. Чернігів, Чернігівської районної газети «Наш край»

Олександр МОЛИБОГА,
с. Анисів, Чернігівський район)