13 грудня: День Андрія Первозваного

Це не тільки релігійне, а й народне свято. Християнська легенда свідчить, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на узбережжях Чорного моря і в околицях Києва. До сих пір народні традиції, звичаї та обряди, пов’язані з Днем Андрія, мають дохристиянський характер, наприклад заклинання і ворожіння на майбутню долю.

Що не можна робити в цей день:

-13 грудня, в день Андрія, заборонено прясти, шити, ткати, бо можна накликати на себе біду.

-Оскільки все ще триває Різдвяний піст, не можна вживати молочні, м’ясні продукти та яйця.

 В народі свято Андрія називають «Калита». Це свято вважається парубоцьким, бо в Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити збитки, а дівчата цієї ночі ворожать на свою долю.

     За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ще ввечері 12 грудня. Як тільки вечоріло, дівчата приносили до господині, у якої мали відбутися вечорниці, хто що мав із необхідних продуктів, і допомагали господині приготувати святкову вечерю. А після заходу сонця приходили хлопці, які приносили наливку і цукерки, розсідалися у світлиці і тоді розпочиналося дійство. Спочатку переповідали цікаві історії, жартували, розважалися, щоб дочекатися півночі, а вже в ніч з 12 на 13 грудня починали ворожити на майбутню долю.  

     Основною на Андріївський вечір була гра «Калита». Калита — це великий корж із білого борошна, який пекли усі дівчата разом, адже кожна мала взяти участь у готуванні калити. Тому тісто місили по черзі від найстаршої до наймолодшої дівчини. Тісто солодке, з медом, а зверху коржа оздоблювали сухими вишнями чи родзинками і запікали так, щоб важко було вкусити. Посередині коржа обов’язково мала бути дірка, через яку протягували червону нитку або стрічку, за яку високо підвішували калиту до сволока посередині хати, щоб хлопці могли у стрибку дістати його зубами.

Біля калити стояв вартовий «Пан Калетинський» — веселий, жартівливий парубок, який запрошував хлопців кусати калиту. Кожен учасник брав між ноги коцюбу, що імітувало сидіння верхи на коні, і «їхав» кусати калиту. В той час вартовий всіляко мав розсмішити хлопців, смикати за один кінець нитки, прив’язаної до калити, щоб всяко не дати відкусити від калити шматок.

 

     А ще парубки могли робити всілякі збитки, і все, що б вони не зробили, їм все прощалося. І чого тільки хлопці не вигадували! І снували нитками вулицю, якою дівчата поверталися додому, і знімали ворота, залишаючи неподалік, шибки у вікнах розмальовували чи затуляли. І ніхто їм за це нічого не казав.