Пізно

Коли не в змозі більше
Жити;
Творити щось божественно-печальне,
Коли все, що на думці – є мовчання –
Мовчати й пити.
У темряві замріяного сяйва
Під гаслом “Пьянству – бой!”
І, слава богу,
Забути все, що є і було злого,
Чорти б його вхопили, йти в “запой”.
Там – філософія зачиненого світу,
Замкнутого між чотирма стінами
І хай їм грець, якщо вони не з нами;
А що ж робити, як зникаєш в Літу?

Доповнення;

Де перше є, де друге –

Зникає десь в прозорості думок

І із усіх, почутих десь казок

Співставити свою єдину смугу –

Сидіти,

До світанку, до рання,

Мовчати, пити, і зрідка палити –

Бо маємо ж ми щось собі робити,

Допоки хтось отримує знання.

І де він буде, весь цей білий світ,

Коли тобі нарешті зійде сонце,

Те саме сонце, що топило лід?

***

Померти,

У червоному мареві

Літньої ночі,

Коли хтось – і не знаєш хто, поряд;

Добігти до стежки,

Де все перетнеться

Разом

До божевілля

Іти туди, де починається пекло.

І все навкруги у червоному мареві

Літньої ночі.

Шелест, затихнувши, хоче полинути

До тремтячого неба

І хочеться взяти

Гарячі руки

Й відкинути, щоб

Не заважали.

Коли хочеться стати

На мить

Чистим душею,

Забути про тіло

І жити.

Все марно

У червоному мареві

Літньої ночі.