Відродження Пустинно-Рихлівського Миколаївського монастиря

Рік тому в обителі відновилися богослужіння, а наступного року вона святкуватиме 400-річчя

У травні минулого року в стінах Свято-Миколаївського монастиря, що розташований у с. Рихли Коропського району на Чернігівщині, пролунали перші після тривалої перерви молитви. А в день вшанування пам’яті Святителя Миколая, небесного покровителя обителі, — 22 травня — була відслужена перша Божественна Літургія.

Її очолив єпископ Чернігівський і Ніжинський владика Амвросій. З благословення єпископа тут оселився ієромонах Серафім, недавній випускник Чернігівського духовного училища. Чернець взявся за справу відродження славетного колись монастиря. Хоча народна мудрість стверджує, що “один у полі не воїн”, вона, напевно, не відповідає істині щодо воїнів Христових... На сьогодні в Рихлах живуть три ченці й чотири послушники. Знайшлися і благодійники.

Місце для монастиря визначив Святитель Миколай

Мальовничі яри, ліси й переліски, багаті дичиною, з дзеркальними озерами й цілющими джерелами подвижники православної віри облюбували майже 400 років тому. Як свідчать історичні джерела, Пустинно-Рихлівський монастир був заснований у 1666 році чернігівським полковником Василем Многогрішним поблизу селища Понорниця на місці Миколаївської церкви, відомої з 1585 року. Ймовірно, то була та церква, а точніше — каплиця, збудована на місці, де явилася чудотворна ікона Святителя Миколая.

Відповідно до народних переказів, цю ікону на дереві побачив місцевий пасічник. Благовірний чоловік зняв ікону й відніс додому, але на ранок вона знову опинилася на тому ж дереві (це був клен). Це повторювалося декілька разів, доки жителі селища не зрозуміли, що Святитель вказує точне місце, де має зберігатися його зображення. Згодом там возвели каплицю. Служби в ній правили двічі на рік – на “зимового” (19 грудня) та “літнього” (22 травня) Миколая.

Перші будівлі обителі були дерев’яні, а з 1743 р. почали зводити й кам’яні. В 1749 році було збудовано й освячено церкву Федора Стратилата (перебудована в 1817 р.). Будівлі неодноразово страждали від пожеж. Після пожежі 1754 р. обитель була відновлена коштом Ф.І. Каченовського та П.Л. Чижевського. В 1757 р. на подвір’ї було споруджено невелику Миколаївську церкву, в 1754-1760 рр. – величний п’ятибанний Миколаївський собор. Пізніше було зведено й дзвіницю з надбрамною церквою Іоанна Предтечі (всього ж храмів було п’ять). На території монастиря існували також печери з каплицею над входом.

Про колишню велич нагадує лише ялинова алея 

Своїми святинями й багатством Рихлівська обитель славилася далеко за межами Чернігівщини. Колись її землі з нивами, садами й лісовими угіддями простиралися на більш ніж 30 гектарів. Подвір’я обителі було обнесене міцним муром. Тут спасалися понад 300 ченців і послушників. Існував окремий гостинний двір для богомольців й паломників з готелем, трапезною й підсобними будівлями. До підземного комплексу з каплицею над входом вела ялинова алея, насаджена братією. Алея збереглася. Сьогодні ці вікові дерева, здається, сягають самого неба.

Щодо всього іншого, то, на жаль, від колишньої величі залишилися лише розвалини стін, келій. Монастир майже вщент було зруйновано вже в післявоєнні роки. Від чудового собору місцеві жителі за наказом властей буквально не залишили каменя на камені — розібрали для будівництва дороги до райцентру. Зараз на тому місці лише рви. За словами отця Серафима, який досліджує історію монастиря й упорядковує хронологію, офіційно Рихлівський монастир було закрито в грудні 1922 р. — одразу після храмового свята. Ченців, які жили в ньому (їх було 123 чоловіки), вигнали на вулицю й забрали навіть теплі речі. Майно обителі конфіскували. Чудотворну ікону Святителя Миколая, яка явилася на дереві, безбожники відвезли до Коропа. Згодом її сліди було втрачено. Зараз в обителі зберігається список з тієї ікони, виконаний в 1889 році. Він також прославився чудотворінням.

Служба Божа просто неба

Коли ієромонах Серафім прийшов до обителі, йому навіть не було де ночувати. Згодом келії та трапезну влаштували в колишній школі, збудованій на гостинному дворі. Під храм на честь небесного покровителя обителі пристосували один з будинків гостинного двору. Він дуже маленький, затісний, тому під час великих свят, коли на приход стікаються жителі навколишніх сіл, служби правлять просто неба, на подвір’ї. Немов у часи перших християн...

Отець Серафім розказав про одне з чудес, яке нещодавно тут сталося. В обителі деякий час не було Євангелія, адже старовинна книга — це рідкісна й дуже цінна річ. За словами намісника, намір подарувати такий стародрук саме Рихлівський обителі мав отець Михаїл (Ісаков) — старенький священик, котрий помер кілька років тому. Проте на той час обитель ще пустувала, тому він передав Євангеліє до Батуринського Крупицького монастиря. Ігуменя обителі матушка Дорофея віддала цю книгу на реставрацію, під час якої відкрився напис, що це книга Рихлівської Свято-Миколаївської обителі. Тож ігуменя вирішила повернути Євангеліє його законним власникам. А книга ця, нагадаю, була їм дуже потрібна!

Сьогодні на тому місці, де колись явилась ікона і звідки починався монастир, ведеться будівництво нового Свято-Миколаївського храму. Відродження монастиря й спорудження цього храму вважає справою свого життя колишній голова Коропської районної адміністрації, директор корпорації “Проун” Микола Півень. За його підтримки в цих місцях з 1997 року діяли міжнародні волонтерські табори. Молоді люди з різних країн допомогли розчистити навкруги ліси й сади, в тому числі ялинкову й липову алеї, проклали доріжки до озер і джерел, відновили ці джерела з цілющою водою. Вони також наводили лад на монастирському кладовищі, допомагали археологам відкрити печери тощо. Так православний монастир на Чернігівщині об’єднав і здружив багатьох молодих людей і, хочеться думати, запалив вогник віри в їхніх серцях...

ФОТО (о. Серафим на фоні монастиря що відроджується):