Історія як застереження

Березна… Тисячолітнє літописне містечко на Чернігово-Сіверській землі. Неприступна фортеця, жителі якої героїчно відбивали навалу печенігів і половців, Батиєвих орд, литовських, польських і московських окупантів, кримських татар. Воювали з турками, шведами, німцями.

Удільне місто, вільне військове козацьке поселення, 134 роки — сотенне, а пізніше — повітове містечко. Мало свій герб і протягом тисячоліть зберігало рідну мову, православну віру, національні традиції та звичаї.

Нині — селище міського типу, і живуть у ньому нащадки українських козаків, споконвічні хлібороби, майстри-ремісники, торгові люди, мужні захисники рідної землі. Тут народився і провів дитячі роки Іван Михайлович Корбач — письменник, громадський діяч, полковник у відставці. Він — автор багатьох романів, повістей, газетних і журнальних публікацій.

Понад 33 роки служив у армії Іван Корбач, воював у складі 2-го Білоруського фронту. Працював у військовій пресі, опісля — у газеті «Правда України». І хоча він жив і працював у Києві, та ніколи не забував, де «закопаний його пуп».

Уже написані роман, кілька повістей, десятки оповідань, сотні газетних і журнальних статей, але багато років живе в душі члена Національної спілки письменників України Івана Корбача мрія — розповісти про своє тисячолітнє літописне містечко, написати головну книжку свого життя. І він починає розшукувати матеріали в історичних архівах, музеях, бібліотеках, перечитує багато наукових праць, розмовляє із земляками, слухає перекази і бувальщини. І настійливий пошук письменника дав плідні результати: згодом вийшли його твори, присвячені рідній малій Батьківщині — Березні: повість «Шляхами століть», збірка оповідань і нарисів «Що за люди березинці», романів «Сотники» та «Останній похід короля». І ось щойно вийшов черговий твір, теж присвячений Березні, — «Їхала цариця нашим краєм» (історична хроніка в оповідях), виданий Українським центром духовної культури (Київ, 2005).

Читати цей твір «без брому», справді, неможливо. Письменник показує в ньому остаточне знищення Запорозької Січі і козацького устрою в Україні, усунення від влади гетьмана Кирила Розумовського і закабалення московитами українського народу. Детально описано і подорож Катерини II до Криму, зокрема — поїздка через Чернігівщину сотенними містами і його рідною Березною.

Хитрістю та руками своїх вірнопідданих генералів Катерина II жорстоко знищила козацьку вольницю — Запорозьку Січ, поламала у сотенних містах козацький устрій, а на козацьких полках поставила московських та іноземних полковників. І поступово почала закріпачувати селян. Навіть козаків.

Більша частина (коли не вся!) козацької старшини довго не роздумувала — зрадила народ і свою Вітчизну, притьмом припала до ніг імператриці. І за зраду свою отримали села, великі ділянки землі, покріпачених селян, багатство і дворянство.

«Що ж це діється на білому світі — там людолови (має на увазі татар), і тут людолови...» — сумно роздумує один з героїв оповіді «Нема гірше долі, як козак в неволі».

Читаєш твір Івана Корбача «Їхала цариця нашим краєм» і переконуєшся: події, описані ним, — друга половина XVIII ст. — немовби «перестрибнули» у наш час — першу половину XXI ст. Ніякої тобі різниці, ніяких змін...

Помаранчева революція перемогла в Україні. Злочинний режим Кучми замінено новою, демократичною владою на чолі з народним Президентом Віктором Ющенком. Але ж політичні перевертні-яничари, як кажуть, і нині правлять бал. І обличчя ті самі: кравчуки, пінчуки, януковичі, медведчуки, шуфричі, вітренки, шурми, мироненки, суркіси, смєшки, соломатіни... Та і Кучма «гоголем» ходить...

Отож і вір словам наших провідників, що їх вони щедро вигукували на Майдані: мовляв, «бандити сидітимуть у тюрмах».

А вони на волі розгулюють. І народ бачить, що «кучмізм ще далеко не викорінений не тільки як суспільно-політичне явище, а більшою мірою як норма поведінки та спосіб мислення чиновників усіх рангів. І найбільшим серед політиків носієм ідеології кучмізму є пан Литвин: радник президента Кучми... голова адміністрації Президента... голова провладного на той час блоку «ЗаЄдУ» на парламентських виборах 2002 року... нинішній Голова Верховної Ради України...» (Шлях перемоги. — Ч. 30 (2668). — 27 липня).

Росія, як і в описаних подіях твору Івана Корбача, так і нині веде жорстоку боротьбу в Україні проти української мови, культури і Церкви. Боротьбу за збереження колоніального панування російської мови і культури в нашій державі, за недопущення панування українського на нашій території. Словом, політика режиму Путіна нині спрямована на економічне і політичне поглинення України.

Та невже трагічне минуле ще й досі не навчило нас?!

Отож своїм твором письменник і нагадує нам про це, застерігає і звертається:

— Українці! Будьте пильні! Просніться, врешті-решт, скиньте облудливий гіпноз Російської імперії!

Малюнок — Олександра НІКОЛАЙЦЯ