Криваві традиції Великого Жовтня

Сьомого листопада у Чернігові й інших містах України виходили на вулицю ветерани та молоді активісти лівого руху під червоними прапорами, виголошували гучні промови про те, як добре жилося в СРСР, яким там був високим рівень соціального захисту й піклування про людей праці, нарешті, у вдячність за все, що було здобуто, але потім утрачено, покладали квіти до пам‘ятників Леніну. Так було минулого року, так і цього року.

СРСР і Німеччина - спільне

Краще б червонопрапорні ентузіасти спорудили десь пам‘ятник Гітлерові і покладали квіти до нього. Бо соціальна політика в СРСР була ефективною передусім тому, що була скопійована (ледь не один до одного) з соціальної політики німецького нацизму.

У Радянському Союзі економіка жила за приписами п‘ятирічних планів, у Німеччині був впроваджений чотирирічний план. У СРСР вирувало соціалістичне змагання, переможцям якого вручали червоні прапори, у Німеччині – соціальне, і передовикам боротьби за "зразкове націонал-соціалістичне підприємство" щороку 1 Травня (державне свято для обох режимів, і відзначалося воно дуже схоже) перехідні золоті прапори вручав сам Адольф Гітлер.

Більшовики вигадали стаханівський рух, нацисти - змагання за фахом під гаслом “Дорогу найбільш здібним і працьовитим”. Кінопересувні установки й агітаційно-просвітницькі театральні трупи стали важливою складової ідеологічної роботи в обох державах. Преса в СРСР втілювала "лінію партії"; у Німеччині те ж саме звалося "уніфікацією". І там, і тут панувала однопартійність, з молоддю працювали Гітлерюгенд та комсомол, з трудівниками – радянські профспілки та Німецький робітничий фронт.

НКВС і гестапо

І, звичайно, про спорідненість методів і форм діяльності Гестапо й НКВД не треба зайвий раз нагадувати. Один лише факт: і Сергій Корольов, і Вернер фон Браун свого часу були заарештовані “компетентними органами” відповідних соціалістичних держав за фактично однаковими звинуваченнями – у “розбазарюванні народних коштів” на якісь там дурнуваті ракети, але фон Брауна швидко випустили, і він таки створив свою “Фау-2”, яку Корольову довелося після війни копіювати під іменем Р-1. Хоча в 1937-му Сергій Павлович, схоже, випереджав свого колегу й конкурента...

Однак була й дуже відчутна різниця між двома соціалізмами. І полягала вона передусім у тому, що за часів Сталіна “турбота” влади про життєвий рівень населення знаходила відображення у постійному “загвинчуванні гайок” і підвищенні норм виробітку, то за Гітлера влада Німеччини реально дбала про арійців.

Соціальний захист

Якщо 1933-го року для 40% німецьких сімей головним джерелом доходів була допомога з безробіття, то у середині 1930-х безробіття впало до 2% (статистика зараховувала сюди всіх осіб без постійної роботи – їх залучали на будівництво автобанів, стадіонів, аеродромів, на громадські роботи), а потім фактично зникло, стабільна зарплата стала головним джерелом доходів, а додатковим – виплати на різні потреби (відпочинок, відвідини культурних акцій, спорт, художня самодіяльність тощо) з відповідних соціальних фондів.

Працювати доводилося напружено, але ціни були стабільними, отже, німці (після багатьох років економічної лихоманки і масового безробіття) охоче віддавалися праці. І це все без постійного дамоклового меча у вигляді ҐУЛАҐу (кількість в`язнів у нацистських таборах на середину 1930-х помітно зменшилася, і, звісно, ніхто нікого нікуди не запроторював за 20 хвилин спізнення на роботу). Як результат, у другій половині 1930-х середній рівень життя у Німеччині став найвищим у Європі, у той час, як в Радянському Союзі він був одним із найнижчих.

Двійнята запекло ворогували

Отож, у Другій світовій війні німецьким солдатам справді було що захищати. Жодна, навіть найпотужніша пропаганда не змогла б так змобілізувати націю на тяжку війну і на повсякденну мужність у тилу під бомбами стратегічної авіації союзників. Головним чинником, який зумовив тривалий опір німців значно потужнішим Об‘єднаним Націям стала не нацистська ідеологія, а реальні соціальні здобутки десятків мільйонів людей у 1930-х роках. Звичайно, ці здобутки були відповідно повернуті і висвітлені геббельсівською пропагандою, але вони були.

А от радянським людям не було за що воювати, аж поки Гітлер своєю дурнуватою політикою не перетворив народи Радянського Союзу на своїх запеклих ворогів. Про політику Гітлера – це не я вигадав, я просто зняв лапки зі слів Сталіна – прохопився-таки вождь народів 6 листопада 1941 року, сказав правду.

Але все одно за одного вбитого німецького солдата довелося віддавати десять радянських. Та й економіка Третього Рейху була значно ефективнішою: за умов блокади вона змогла давати все потрібне війську під час протистояння ледь не цілому світові аж до кінця 1944 року без помітного скорочення виробництва товарів широкого вжитку.

Партійні розбірки

Тож не дивно, що ще за життя Сталіна найбільш прозірливій частині радянської номенклатури стало зрозуміло, що військово-диктаторська економіка неефективна. Треба було шукати щось інше. Що саме? Цинічний антикомуніст Берія взяв було курс на скасування рабської праці, на повну ліквідацію ҐУЛАҐу, на розкріпачення колгоспників, а його друг Малєнков – на пріоритетний розвиток легкої промисловості. Ясна річ, що Берію за це номенклатура розстріляла, а Малєнкова усунула від влади.

Хрущов спробував було покласти в основу своєї соціально-економічної політики ентузіазм комуністичного будівництва, поєднаний із вирощування кукурудзи за Полярним колом, - і швидко провалився. Падіння Микити Сергійовича виявилося б куди більш швидким, якби своєю простонародною інтуїцією він не відчув, яким має стати один із наріжних каменів соціальної політики: масове житлове будівництво. Хай і поганенькі, але “хрущоби” врятували на якийсь час систему від краху. А що далі?

Був іще й Брежнєв

І тут свою команду привів до влади особисто Брежнєв Л.І. Я не знаю, як саме звали того геніального апаратника з команди “броненосця”, котрий, на основі особистих спостережень в окупованій Німеччині та на підставі трофейних документів зрозумів: ось воно! Але те, що йдеться не про збіг обставин, а про копіювання соціальної політики нацистів, сумнівів немає. Надто багато тих “збігів”.

Найперше, команда Брежнєва зробила спробу перейти від суто командної системи до ринкового соціалізму – а саме такий соціалізм і лежав в основі гітлерівської системи, і саме він зараз успішно діє в КНР та сучасній Білорусі. Але ця спроба вдалася лише частково – адже ринковий соціалізм (не плутати з соціальною ринковою економікою, яка вимагає політичної демократії!) діє тільки за умови сильної влади і допущення приватної власності, хоча й підконтрольної “верхам”.

На це Брежнєв не наважився, а от широке використання випробуваних Гітлером форм “матеріального стимулювання” та різноманітних фондів масового споживання стало нормою для “розвиненого соціалізму”. Тим більше, що за репараціями СРСР вивіз з Німеччини численні підприємства, які дозволили розпочати масовий випуск холодильників, пилососів, радіоприймачів, телевізорів.

 До речі: Геббельс потурбувався, щоб ще у 1936 році мільйони німецьких глядачів мали змогу побачити по телебаченню ігри Берлінської олімпіади й торжество на ній “волі та духу” арійського народу. Метода ідеологічного використання спорту, олімпіад і телебачення була один до одного “перезнята” в СРСР. Отож, скопіювали й цю царину – аж до ставлення до популярної музики: нацисти офіційно таврували джаз як “чужу музику”, що не заважало половину часу радіопередач віддати “підкреслено ритмічній музиці”; так само рок-музики наче й не було у брежнєвські часи, натомість існували численні “вокально-інструментальні ансамблі”...

Туризм і нацизм

А те, як конкретно втілювалися у наше життя напрацювання нацистів, можна побачити на прикладі масового туризму – явища, неможливого у сталінські та хрущовські часи. Отже: до нацистської революції туризм у Німеччині, як й у всіх інших країнах, був зайняттям багатих та середнього класу; після цього ним за допомогою держави зайнялися пролетарі. 1934 року туристичні тури були організовані для 2 млн. осіб, 1935 – для 3 млн., 1935 – для 4 млн., 1936 – для 6 млн., 1937 – для 9 млн.

Тури проводилися під гаслом “Німецький робітник мандрує”. Саме тоді з‘явилися десятки турпоїздів, які на вихідні дні вивозили трудящих у гори, ліси чи в історичні центри країни; саме тоді набув масового поширення жанр автобусної екскурсії (часом усім трудовим колективом); саме тоді виникли круїзи для робітництва. Для останніх були споруджені п‘ять кораблів: “Вільгельм Густлов” та “Роберт Лей”, “Адмірал”, “Сьерра Кордова”, “Ошеана”, які ходили Атлантикою, Балтикою, Середземним морем.

Не маючи достатньо валюти, Німеччина влаштовувала ці круїзи у дружні країни: до Іспанії, Італії, Греції. Так само вперше в нацистській Німеччині з‘явилася широка мережа спортивних баз і будинків відпочинку для робітників (включно із гірськолижними базами) у Баварії, Тиролі, Гарці, а також бази й інвентар для занять вітрильним спортом та греблею (в СРСР до війни щось подібне існувало тільки для небагатьох “обраних” стахановців, а не для мільйонів людей).

Турбота про народ

І пішло-поїхало. Масове будівництво кооперативного житла для трудящих (нацисти його, правда, не встигли так розгорнути, як СРСР, але започаткували), “літні трудові семестри” для студентів (нацисти їх запровадили ще в середині 1930-х), щорічні “свята врожаю” за участю місцевих партійних бонз, “народне” авто “Фольксваген”/”Жигулі”, демонстративна пошана до ветеранів війни і пільги для них (нагадаю, що від 1946 до 1965 року 9 травня не було всенародним святом), різні програми на виробництві для поліпшення якості праці, широчезна система художньої самодіяльності і гуртків для підлітків (до війни в СРСР вони були суто військово-прикладними), зрештою, золоті значки для ветеранів партії.

А ще – щоправда, це з дещо іншої опери, але знов-таки, для опори на плебс – процентні норми для євреїв у вузах та на важливих підприємствах. І, звісно, загальнонародна боротьба за мир, яка дозволяла кожному працівникові танкового чи ракетного заводу своїм рублем долучитися до справи порятунку людства...

Отож виходить, що всі ми свого часу жили не за Леніним, як нам твердили ідеологи, а за Гітлером. Хоча чим хрін солодший за редьку?