Говоримо українською вже сьогодні

«Ну що б здавалося слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива.
Як їх почує!.. Знать од Бога
І голос той і ті слова
Ідуть меж люди!»

Тарас Шевченко

Чи впливає місце та умови проживання людей на їх мову? І, навпаки, чи впливає мова на світогляд людей та їхню поведінку?

Чому українською мовою як говоримо, так і пишемо, а російською – без орфографічного словника ні кроку? Для відповіді на ці питання поглянемо у саме коріння деяких українських та російських слів, якими користуємось повсякденно.

Чому наше «тудою-сюдою» – це не їхнє «туда-сюда»?

Майже півстоліття тому, під час навчання в школі, часто-густо виникали «мовні» непорозуміння з однокласниками, що прибули в місто Чернігів з Росії. Наприклад, з якого дива росіяни казали на кавуни «арбуз» і, навпаки, на «гарбуз» казали «тыква»? В той же час, на моркву казали не «морква», а «моркво»? Абсурд якийсь!

Найбільше прибулих росіян, бісило вживання вислову «тудою» чи «сюдою», замість їхнього «туда» чи «сюда». Чому? Маємо зрозуміле українське «туди-сюди», що означає: то в один, то в іншій бік; взад і вперед; сяк-так. Тож намагався знайти для себе і для них логічне пояснення вживання українцями висловів «тудою» та «сюдою». Судіть самі.

Російське «туда» чи «сюда» означає одночасно і напрямок руху, і місце, куди потрапиш, рухаючись «туда» або «сюда». Пращури сучасних росіян жили, як правило, у лісах, де одна-дві стежки-колії. Отже, якщо вони йшли «туда» або «сюда», завжди потрапляли куди треба. Українці, як правило, жили в степу або лісостепу, де ніхто не обмежений в напрямках руху. Отже, туди або сюди можна потрапити різними шляхами: і навпростець, і тудою, і сюдою. На жаль, брати-росіяни це пояснення, звісно, не сприймали і називали «тудою-сюдою» чернігівським суржиком.

Чому у братів-росіян «Колобок», а не «Круглобок»?

Як не дивно, не тільки росіяни, але й багато українців чомусь вважають українську народну казку «Колобок» російською. Але зверніть увагу на те, що в російській мові відсутнє слово «коло». До речі, «коло» - це замкнена крива, всі точки якої однаково віддалені від центра або предмет, що має форму круга чи кільця. Отже, російська назва цієї казки повинна була б бути «Круглобок». Насправді «колобок» – це власна назва українського невеликого круглого хлібця. Отже, маємо прямий доказ того, що закотилася на північ казка «Колобок» з України.

Зверніть увагу на те, що від слова «коло» походить багато слів як в українській, так і російській мовах. Серед них: колесо, коліно, колодязь, колода, кільце, околиця тощо. Але в первинному значенні слово «коло» збереглося лише в українській мові, а російській його замінив «круг». Отже, російська мова збідніла, тому що втратила слово-корінь, від якого утворено низка слів та смислових рядів.

Чому у «брати-хорвати» жовтень листопадом звуть, а росіяни - октябрём?

Те, що на будь-яку мову впливає місце та умови проживання її носіїв, яскраво свідчить хорватська мова. Ось приклад. Такі самі, як і українські, назви місяців у хорватській мові мають, проте інше значення: «траван» - це «квітень», «липан» - «червень», «српан» - «липень», «листопад» - «жовтень», а «сечан» - “січень”. Це можна пояснити тим, що пращури сучасних хорватів більше тисячі років тому переселилися з території сучасної України на Балкани. Як відомо, Балкани розташовані південніше України, тому весна там починається раніше ніж в Україні, їх прабатьківщині. Ось і відбувся деякий «зсув» у назвах місяців, але первісна назва їх залишилася.

А от братів-росіян примусили забути слов’янські назви місяців року. І зрозуміло чому – незручно. В більшій частині величезної імперії в жовтні вже сувора зима, а в іншій – початок осені. Уявіть, якщо б Російська імперія перемогла у І-й Світовій війні і повернула у лоно православ’я, тобто ІІІ Риму, Царград – майже кінець літа.

До речі, з російської мови вилучили не тільки усі слов’янські назви місяців, але й, навіть, саму назву Місяця - супутника Землі. Чому для росіян на небі „Луна”, а в календарі 12 місяців? І чого б це Місяць назвати українським словом „луна”, що російською перекладається як „эхо”.

І це не виключення, а правило для російської мови, яка формувалася у Російській імперії, а потім у Радянській, під пильним оком державних цензорів.

Чому у суботу на роботу, а у неділю на весілля?

Пригадайте українську застільну пісню „Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела.” Чи випадково у пісні вказано місця куди протягом тижня дівчина підманює свого коханого? Звісно ні! Більш того, і назва днів тижня не менш красномовна. Спробуємо порівняти назви днів тижня в українській та російській мовах.

Щодо українських вівторка, четверга, п’ятниці та середи – жодних непорозумінь немає. Російською мовою теж досить прозоро: „вторник”, „четверг”, „среда” та „пятница”. Це - відповідно другий, четвертий, п’ятий дні тижня та його середина.

Назва шостого дня тижня – субота (рос. - „субота”) в обох мовах мабуть походить від щотижневого іудейського свята-відпочинку „шабат”(шаббат) або українською мовою шабаш (наголос на перший склад). Цей день євреї-іудеї відзначають як свято виникнення єврейської нації внаслідок втечі їх предків з єгипетського рабства та наступних сорокалітніх поневірянь в пустелі під проводом пророка Мойсея. Головна ідея цього іудейського свята: тільки вільна людина на відміну від раба може вирішувати коли їй працювати, а коли відпочивати.

До речі, ідея щодо сьомого неробочого дня на кожному тижні прямо випливає зі Святого писання. За Святим писанням Бог за перші шість днів створив небо, землю, море і все, що в них, т.ч. людину, а на сьомий день відпочив від цієї важкої праці. Не дивно, що християни-українці прямо й назвали сьомий день тижня – „неділя”, тобто нема діла, тобто відпочинок від усяких справ. А відповідно наступний по неділі день тижня назвали „понеділком”.

Чому у братів росіян „нема дела” сім днів на тиждень?

І в російській мові перший день тижня є українським – „понедельник”. А от саму неділю творці російської мови перейменували у „воскресенье”. Ця назва сьомого дня тижня, безумовно, теж пов’язана зі Святим писанням. Та є одне але... Свято воскресіння Христа відбувається не щотижня, а лише раз на рік у Великдень (Пасху). Чому українська назва саме останнього сьомого дня тижня „неділя” перетворилася (звісно з відома цензорів) в російській мові на назву такого поняття, як семиденний цикл діяльності людей, тобто у „неделю”? Цікаво, кому прийшла ідея цілий тиждень (усі сім днів, бо «неделя») назвати днем в який „нема дела”?

І який ще народ у Світі дозволив би собі, навіть, тільки на словах, весь тиждень відпочивати.  Хіба-що, той якого імператори-вожді століттями переконували, що цей народ справді „панський”, бо саме на ньому тримається православний ІІІ-й Рим, а згодом надії „всего прогрессивного человечества во всём мире”?

Говоримо українською, бо Україна не Росія

Що спонукає багатьох українців вже в незалежній Україні і далі вперто соромитися української мови ? Мови дійсно народної і прадавньої, що постала у боротьбі проти рабства і поневолення у супереч указів і вказівок царів-імператорів та генсеків. Причина цьому, мабуть, не тільки селянське походження більшості українців, які пережили геноцид голодомором, але й імперській світогляд (справжньої „чуми” ХХ століття, що породила дві Світові війни) значної частини українців, що отримувала за службу імперіям посади-нагороди. Зрозуміло й те, що відтворюється цей імперський світогляд саме російською мовою, в т.ч. на рівні підсвідомості.

Говорити українською вже сьогодні – це не тільки зберігати пам’ять про дідів-прадідів та краще розуміти глибинну суть кожного почутого або сказаного слова, але й поступове краплина за краплиною вичавлювання зі свідомості кожного українського громадянина комуно-імперського мотлоху.

До теми:

• 12 фактів, що свідчать про давність української мови

Економічний оглядач газети «Сіверщина»