«Назустріч сонцю»: Усть-Камчатськ

28 вересня, 92-й день подорожі. О 8-й ранку, спакувавши мокрий намет і не поснідавши, вийшов під дрібним дощем на мокру трасу. Через два кілометри мене наздогнав „КамАЗ”, що їхав до Усть-Камчатська. Я полегшено зітхнув.

Машина легко бігла по наїждженій і відгрейдерованій грунтівці. Було видно, що ця дорога збудована нещодавно.

Паралельно цій дорозі на відстані 20-50 м інколи з’являлась колія у болоті, заповнена водою. Водій пояснив, що це колишній автозимник, який ще кілька років тому був єдиною дорогою в Усть-Камчатськ.

- Доїхати більш-менш нормально можна було тільки взимку, коли мороз сковував болота. А навесні і восени іноді навіть „Урали” тонули. Влітку ж Усть-Камчатськ взагалі був недосяжний для колісних машин.

Коли на одному з перевалів проїжджали повз придорожній пам’ятник, водій розповів жахливу історію.

- Три роки тому, коли будували дорогу, на цьому місці був табір шляховиків. Бульдозерист, який залишився готувати обід для бригади, пішов на струмок по воду. Раптом на нього з кущів кинулась велика ведмедиця. Кинувши казанок, він прожогом кинувся до найближчого дерева. Але звір зняв його лапою і задрав, від’ївши праву ногу нижче колінного суглобу. Бригада викликала міліціонерів з Усть-Камчатська, вони знайшли ведмедицю і розстріляли її з автоматів, бо звіра, який вбив людину, не можна залишати живим. Товщина лапи тієї ведмедиці перевищувала 30 сантиметрів.

Після почутого я втратив бажання зустрічатись з камчатським ведмедем...

О 10-й годині ранку минули придорожну в’їздну табличку „Усть-Камчатск”. Це означало, що подорож по півострову закінчилась. З Усть-Камчатська мій подальший шлях мав тепер пролягти на Командорські острови.

Усть-Камчатськ – невелике місто на східному узбережжі Камчатки, адміністративний центр однойменного району. Розташований в усті р. Камчатки. Заснований у 1697 р. (Нижньо-Камчатський острог), але до ХІХ століття знаходився на іншому місці. Населення 4500 чоловік. Складається з двох частин: власне Усть-Камчатськ (старе місто) і Погодний (кілька кварталів багатоповерхової забудови). Морський і річковий порт, аеропорт. Поруч з містом знаходиться найбільше на півострові озеро – Нерпиче.

В Усть-Камчатську я мав гарантоване місце для зупинки – вдома у Юрія Федоровича Лисака, дядька мого кримського друга Володимира Лисака. У 1969 році він разом з дружиною приїхав з Миколаївської області на Камчатку заробити грошей, та й залишився тут жити.

Тільки-но в’їхавши в Усть-Камчатськ, я зателефонував Юрію Федоровичу і він пояснив, де краще вийти з машини. Коли підійшов до будинку № 43 на Лісовій вулиці, господар разом з двома великими собаками зустрів біля хвіртки. Відразу ж отримав запрошення сісти за стіл. Юрій Федорович і його дружина Надія Олександрівна частували гостя з України червоною рибою, рибними котлетами, біляшами, полуничним варенням і запашним зеленим чаєм. Я наївся, відігрівся, розклав на просушку мокрий намет, спальник та інші речі, а потім і сам відпочив від мандрів по півострову.

За словами Юрія Федоровича, з Усть-Камчатська на Командорські острови можна дістатися виключно літаком, бо по морю туди нічого не ходить. Літак буває двічі на тиждень – по понеділках і п’ятницях, але лише за умови хорошої погоди. Я розраховував, що зможу вилетіти на Командори через п’ять днів.

Того ж дня прогулявся по Усть-Камчатську. Типове північне місто зі слідами занепаду економіки і зубожіння більшої частини населення.

«Якби ви побачили місто кілька років тому, то взагалі б жахнулися. Тут було все розбите і зруйноване, наче після бомбардування. Потім пустуючі будинки позносили і навели який не який, але порядок.

Колись в Усть-Камчатську жило 25 тисяч чоловік, а потім повіяли „вітри перемін” і люди почали звідси тікати. Всі підприємства позакривалися, молодь від безробіття і безвиході спивається і не хоче жити» - такі невтішні слова почув від мешканців містечка.

А от Юрій Федорович Лисак, здається, живе цілком пристойно і не бідно. Раніше він був радіомеханіком і займався ремонтом радіоапаратури в усьому місті. Тепер його годує риба. Спорудивши власну коптильню, Юрій Федорович заробляє цією прибутковою справою добрі гроші, тримаючи чимале господарство, має машину, моторний човен і потужний снігохід.

На відстані 80 км від Усть-Камчатська знаходиться діючий вулкан Шивелуч. Як і знаменита Ключевська сопка, він завжди в дії: то „курить” – то викидає попіл, то з бокових кратерів виливається вулканічна лава. В ясну погоду Шивелуч можна побачити з міста, а інколи він нагадує про себе іншим чином.

Повертаючись наступного дня з Погодного, де був у редакції районної газети „Усть-Камчатские вести” і в храмі Покрова Богородиці, раптом відчув різкий запах сірки, із затягнутого хмарами неба на землю полетів попіл, він же дуже скоро заскреготав і на зубах. Це Шивелуч надіслав „привіт” жителям Усть-Камчатська, викинувши з кратера тонни попелу і хмару газу.

Нарешті отримав радісне повідомлення від Володі Бондаренка – з Магадана у Петропавловськ-Камчатський надійшли примірники моєї книги „Автостопом на край світу”. Ну нарешті... Тільки от побачити їх все одно зможу не скоро, лише після повернення з Командорських островів, куди ще треба було потрапити.

А поки я мав кілька вільних днів до літака на Командори, Юрій Федорович запропонував здійснити водну прогулянку до місця, де колись стояв Нижньо-Камчатський острог – столиця Камчатки у XVIII столітті.

- Я дам тобі гумовий човен, сплавишся на ньому по двом річкам – Асхаві та Радузі до місця впадіння останньої в ріку Камчатку. Три століття тому там знаходився Нижньо-Камчатський острог, а зараз стоїть турбаза, там і переночуєш. А потім по Камчатці за день догребеш по течії до Усть-Камчатська.

Хоча раніше я не мав досвіду сплаву по річках, але з радістю погодився. Бо коли ще матиму таку можливість? Вранці 30 вересня, поклавши до рюкзака спальник, казанок, мотузку, сірники, кружку і великий пакунок з їжею, був готовий до відплиття. Юрій Федорович завантажив у машину надувний човен і вивіз мене на 33-й кілометр траси Усть-Камчатськ – Ключі, де дорога перетинала річку Асхаву. Там я накачав гумовий човен, приладнав до бортів весла, поклав на дно рюкзак і попрощався з Юрієм Федоровичем.

- Тримай фотоапарат наготові. Можливо, ведмедя на березі побачиш. Чекатиму тебе завтра о другій половині дня в Усть-Камчатську.

Посигналивши на прощання, „джип” розвернувся і поїхав у місто, а я повільно поплив по Асхаві.

Особливої потреби грести не виникало, оскільки човен несла течія, лише треба було слідкувати за фарватером і відвертати від гілок дерев, що стирчали з-під води, або нахилялись над неширокою річкою з берегів.

Єдиною, але великою незручністю був дощ, який розпочався майже відразу після мого старту і тривав з невеликими перервами до вечора. Коли дощ посилювався, доводилося вкриватись тентом, але речі у рюкзаку все одно намокали. Ведмедів на берегах я так і не побачив, але, випливаючи з-за поворотів Асхави, дуже часто полохав диких качок. Угледівши мене, вони важко відривались від поверхні ріки, пролітали кілька десятків метрів низько над нею, торкаючись крилами і лапками води, лише після цього набирали висоту і зникали серед кущів та дерев. Інколи було так, що вони летіли не від мене, а прямо на мене. Подумав, що якби на моєму місці знаходився мисливець, то для нього це було б дуже вдале полювання.

Трохи більше, ніж через дві години після початку сплаву Асхава влилася у Радугу – річку значно ширшу. Радугою її назвали через те, що доволі часто після дощу над нею з’являється веселка. Але не в такий похмурий день,який був сьогодні, та й дощ майже не припинявся. Тент рятував від промокання спину, груди, голову і ноги, а ось руки залишались незахищеними, бо доводилося постійно тримати весла. Намагався не звертати на це великої уваги.

На обід пристав до піщаного плесу, витягнувши човен на берег. На піску виднілися свіжі ведмежі сліди. Щоб не прогавити раптову появу клишоногого, примостився обідати, сидячи обличчям до прибережних кущів. Якби ведмідь з’явився, я встиг би зіштовхнути човен у воду і відчалити від берега. Але й цього разу камчатського ведмедя я не побачив. Лише залишив для нього кілька кісток від смаженої курки. На іншому плесі мою увагу привернули дві пташки, які чудернацько перегукувалися між собою на пташиній мові. Це було дуже схоже на „шлюбні пісні” великих папуг. Я навіть перестав працювати веслами і заслухався їхнім співом.

Пропливши по Асхаві і Радузі 24 км, надвечір наблизився до високого мису, на вершині якого побачив залишки старої великої дерев’яної споруди. Це і був колишній Нижньо-Камчатський острог.

Але приставати до високого обривистого берега незручно, тому обігнув мис і через півгодини побачив дерев’яний причал турбази. Там і зійшов на берег, дещо втомлений від 8-годинного сплаву, від роботи веслами і від дощу. Організм вимагав відпочинку, а тіло – тепла і сухості. На свій подив, на турбазі не знайшов жодної людини, хоча біля причалу стояв моторний човен. Два будинки і сарай виявились закритими на замок, зате відкритою виявилась лазня, що стояла найближче до причалу. Перетягнувши туди свої мокрі речі, я вирушив оглядати залишки Нижньо-Камчатського острога.

Заснований у 1703 році як зимовище, Нижньо-Камчатськ кілька разів переносився з місця на місце. Під час одного з повстань ітельменів острог було спалено, але незабаром він відбудувався. У 1783 р. урядовим указом Нижньо-Камчатськ проголошується містом. До кінця XVIII століття він став адміністративним і політичним центром усієї Камчатки.

Звідси російські моряки і промисловики вирушали у плавання до берегів Північної Америки і Алеутських островів. Сюди повертались після тяжких випробувань Берінг, Чириков, Гвоздєв, Федоров. Чому ж саме Нижньо-Камчатськ став центральним містом? Відомий дослідник Камчатки Степан Крашенінніков у своїй книзі „Описание земли Камчатки” роз’яснює це так (мовою оригіналу):

„Этот острог в отношении вещей, необходимых для жизни человека, может считаться самым удобным и обильным. Здесь много прекрасной рыбы, которую жители солят и сушат в избытке, лес пригоден не только для постройки изб, но и для судостроения... Кроме того, вблизи Нижнего острога промышляется так много получаемой от камчадалов дичи, что нет такого бедного казака, который бы устроил без лебедя званый обед, а о гусях и утках и говорить нечего... Наконец, вблизи острога имеются плодородные места, где родятся разный хлеб и овощи.

Если б Нижне-Камчатск имел удобность порта так, как Петропавловская гавань, то без всякого сомнения он был бы лучшим местом во всей Камчатке. Главнейшая невыгода заключается в самой реке, потому что она в устье своём мелководна, имеет бар, опасный для малых судов, а большие и вовсе ходить в неё не могут”.

Саме тому з часом Нижньо-Камчатськ втратив своє колишнє значення, поступово його залишали жителі, а у 1967 році він взагалі перестав існувати як адміністративна одиниця. Тепер це археологічний пам’ятник, дуже цікавий і важливий для вивчення.

Єдиною з більш-менш вцілілих споруд колишнього міста є дерев’яна Успенська церква – найстаріша на Камчатці з тих, що збереглися. У Нижньо-Камчатському острозі першу церкву збудували у 1737 році, а потім неодноразово розбирали і переносили на інше місце. На нинішньому ж місці Успенська церква стоїть з 60-х років ХІХ століття. Раз чи два на рік у ній проходять богослужіння, які організовують священики з Усть-Камчатська або Петропавловська.

Дійшовши до церкви у мокрій по коліна траві, я зайшов усередину. Доволі скромна обстановка, невеличкий іконостас, кілька ікон на стінах, царські ворота завішені білим простирадлом. Свічки, сірники, кілька ламінованих образків. Тиша і спокій.

По своєму структурно-стильовому виконанню Нижньо-Камчатська Успенська церква відноситься до пам’ятників дерев’яного зодчества російської Півночі. Раніше поруч з нею стояла дзвіниця, але до цього часу вона не збереглась. Ще на залишках старовинного острога можна побачити кілька вцілілих хрестів на старому кладовищі і справжній камчадальський амбар (його я бачив з човна на вершині мису). І, здається, більше нічого.

Незабаром повернувся в облюбовану мною лазню і розтопив піч. Тепло дуже скоро розійшлося по невеличкому приміщенню і я зміг просушити одяг. Після вечері і гарячого чаю відразу потягнуло на сон. Закрившись ізсередини (на всяк випадок, а раптом ведмідь вночі навідається?), я швидко заснув.

1 жовтня, 95-й день подорожі. Дощ не припиняється, але треба плисти далі. Коли готував човен до спуску на воду, раптом з’явився бородатий чоловік і, представившись сторожем турбази Геннадієм, запитав:

- А чого ж ти у будинок не попросився ночувати?

Виявилось, що Геннадій мешкає на іншому боці мису, в тих будинках, до яких я вчора не дійшов. О 9.20 ранку відчалив, увійшов в устя Радуги і незабаром плив по доволі широкій, але надзвичайно мілкій річці Камчатці. У цьому місці вона була метрів у 400 завширшки, але навіть на середині ріки було важко знайти глибоке місце. Мілі і піщані острови не давали можливості рухатися з тією швидкістю, з якою вчора плив по Асхаві і Радузі. Течії на середині Камчатки, куди я спочатку вигріб, майже не було. Доводилося працювати веслами, які раз-по-раз діставали до річкового дна.

Прямуючи повз плаваючий по річці стовбур дерева, налякав нерпу. Пірнувши у воду, вона незабаром висунула голову з води і допитливо дивилась на мене. Я збагнув, що краще всього триматися ближче до берега, бо там є течія. Дощ припинився, але ненадовго. Особливо не тривожився, що намокну, адже сьогодні мав доплисти до Усть-Камчатська, де гарантовано можна і зігрітись, і просушитись, і відпочити.

У нижній течії Камчатки багато островів і проток, які зазвичай уповільнюють рух човна. Намагався обрати найкоротший шлях, наполегливо працюючи веслами. Інколи доводилось грести навіть по течії, бо сильний вітер гнав хвилі назустріч човну.

Після обіду на піщаному острові (чорний пісок!) посеред річки продовжив путь. Чим ближче підпливав до міста, тим більше зустрічав рибалок, рибальких станів і факторій. Аж ось на обрії побачив стріли портових кранів – це вже був Усть-Камчатськ.

Пропливаючи повз рибалок, що згуртувались на березі, запитав, чи далеко до міста. Виявилось, що лише п’ять кілометрів. Останній ривок – і ось я вже біля причалу. Витягнув лодку на берег і пішов шукати людей, щоб дізнатися, де саме знаходжусь. Знайшов сторожа – як з’ясувалося, я пристав до території приватної фірми, яка охороняється.

Зателефонував Юрію Федоровичу і повідомив свої координати. Незабаром він приїхав за мною. 32-годинний сплав по камчатських річках успішно завершився.

Волощук. Назустріч сонцю

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити