Зізнання в любові до Чернігова від столичного поета

Чудовий вірш прозвучав вчора у виконанні автора – поета та письменника Станіслава Бондаренка в культурно-мистецькому центрі «Інтермецо».

Саме зізнанням у любові до Чернігова почав зустріч з журналістами та з зацікавленими представниками громадськості пан Бондаренко.

Чернігів – це черешні храмів
Чи Богова чернетка раю?
Десна довженкових екранів
Ще не порізана до краю.
Чи зачарована ти, Десно,
Ти розчленована скоріше.
Тікай, як є снага на денці,
Пливи назад, у те сторіччя,
Де Лизогуб свій полк збирає,
І храм, що старше від Софії,
Так промовля, аж серце крає,
І чисті, як вода, надії.

За словами столичного гостя, котрий, до речі, віднедавна працює заступником редактора газети «Літературна Україна», йому не до душі шалений темп життя у мегаполісі, а в Чернігові час рухається повільніше. Також, на його думку, розмір та кількість хабарів у нашому місті менші.

Цікаво, хто йому про це повідомив? Невже на попередній зустрічі в «інституті підвищення кваліфікації вчителів»? За словами гостя, звідти він «втік», але все одно запізнився в «Інтермецо» хвилин на 40. Вибачення «за свинство» - запізнення все ж таки попросив. Мовляв, «і дороги винні, і Яворівський з водієм».

Ну, і нарешті, Станіславу Бондаренку імпонує те, що наш Спасо-Преображенський собор – старший за Софію Київську. Тож він вкотре запропонував перенести столицю з Києва до Чернігова (вперше така пропозиція пролунала на творчому вечері доброго друга нашого гостя – чернігівця і знаного композитора Миколи Збарацького).

Тож переїздіть, пане Бондаренку! І, можливо, столицею України – хоча би літературною – невдовзі почнуть називати саме Чернігів, адже цей процес у нас досить бурхливий.