Художня правда про Береста

Серед грона знаних літературних прізвищ ніжинців Анатолій Шкуліпа є, мабуть, одним із найпродуктивніших авторів.

Крім поетичних збірок «Звернення до радості», «Право на взаємність», «Зірки над хрестами», «Релігія кохання», за яку він став лауреатом премії імені Михайла Коцюбинського, «Отава» та вибраного «Наскрізь», у нього вийшли книжками драматична поема-легенда «І знов являється княжна» і роман «Будемо жити».

А у 2012 році з’явився роман у віршах (аж на 574 сторінки!) «Берест» — про Героя України Олексія Береста, який одним із перших встановив Прапор Перемоги над поверженим рейхстагом і цей подвиг всіляко замовчувався компартійною пропагандою. Цей твір не лише проливає світло на деякі білі сторінки історії України, а й залучає читача до дискусії з автором на загальнолюдські, морально-етичні та філософські теми.

Книга Анатолія Шкуліпи «Берест» є своєрідною епопеєю життя нашого народу в контексті подій Великої Вітчизняної війни, післявоєнної відбудови і (що особливо цікаво) − проекцією на сучасність, зокрема, на події Помаранчевої революції.

У жанровому сенсі роман можна вважати хронікою, оскільки автор, приміряючи на себе роль літописця, описує (від народження і до смерті) життя Олексія Береста − справді героя (без непотрібного пафосу), людини простої й чесної, істинного сина свого народу. Але розмірковування автора заходять набагато далі, абстрагуючись до філософських узагальнень загальнонародного, вселенського виміру − і твір виблискує різними кольорами веселки як у художньому, так і у жанровому сенсі.

У романі органічно переплітаються сюжетні та позасюжетні елементи, створюючи враження реалістичного світовідчуття і, разом з тим, своєрідної фантасмагорії. Цікавою є також композиція роману: він складається із так званих блискавок, а ті, в свою чергу, поділяються на вихорі, створюючи враження справжньої бурі думок та ідей.

Поет у романі (який, цілком можливо, є резонером авторських думок), постійно дискутує із Сталіним, вислуховує його розмірковування щодо українців і ділиться своїми. Взагалі постать «батька народів» інтерпретована досить цікавими переплетеннями в художнє полотно, оскільки саме його вустами автор розмірковує про важливі події сучасності, переосмислюючи тим самим звичний уже для нас образ диктатора, перекреслюючи певну одновекторність бачення. Це дає змогу читачеві подивитися на нього з іншого боку, не лише як на «злого генія», а і як на розумну людину, певною мірою циніка та нігіліста, а також − вмілого стратега.

− А що ж Ющенко? −

Не стримуюся поцікавитися,

Заглянути, як то мовиться,

Поперед батька в пекло.

− Це − перший український Президент! −

Несподівано отримую

Цілком пристойну відповідь. −

Уже б тому йому треба допомагати…

Адже це їхня держава.

− А де вони? − знічено розводжу руками.

− Що, самі лише хохли?..

Хоч трохи притримав би

Що ж до центральної постаті роману, Олексій Берест − людина реальна, і саме тому книга ще більше вражає читача художньою правдивістю та достовірністю фактів. Здійснивши воїстину подвиг, він не отримав заслужених нагород, був вимушений терпіти зверхні погляди «тилових щурів», які всю війну відсиджувались у «тепленькому містечку», прикриваючись незаслуженими званнями і ненавидячи таких людей, як Берест… бо він волею-неволею вселяв у їх ниці душі страх за власну шкуру, за роздуту незаслуженими винагородами славу…

Трагедія Олексія Береста як свого роду невизнаного героя актуальна і сьогодні. Хіба ми не звикли прославляти і захоплюватися чужим, часом не кращим, ніж у нас, а просто − іншим, тим самим принижуючи своє? Я переконана, що для власного ж блага ми повинні звертати увагу на те, що нас об’єднує, а не вестися на провокації так званих «служителів народу», основним принципом яких давно вже стало пресловуте «розділяй і пануй».

Саме таким «об’єднуючим фактором» і може стати постать Олексія Береста − українця, що не шкодував своєї крові на буремних фронтах Великої Вітчизняної війни, людини, яка не озлобилась і не зневірилась, незважаючи на всі нападки системи і практичне невизнання високого воїнського подвигу, за який у іншій державі його ім’я лунало б на кожному майдані, мужнє обличчя відбивалося у пам’ятних спорудах, а на прикладі подвигу Береста виховувалося б підростаюче покоління...

В сучасній незалежній Україні про Олексія Береста практично не говориться, молоде покоління навіть не чуло про таку людину. Та, як відомо, без власного пантеону героїв немає народу… Сумно, але це так… Правий-таки Сталін, говорячи в романі про те, що українці не можуть жити без так званого «батога», а «пряники» для них, мабуть, засолодкі…

А ви без батога і кроку зрушити не здатні.

Твір цікавий переплетенням розмаїття хронотопів: від подій Великої Вітчизняної війни до сучасності. Таким чином автор намагається осмислити роль українського народу в історії загалом, місце його серед інших держав та народностей, потенціал і, разом з тим, негативні риси, особливості менталітету й формування світоглядних позицій.

Ця книга може стати потужнім джерелом для осмислення того, що нам все-таки є чим пишатися, і що українці − справді великий народ. Звичайно, у нього є свої вади та недоліки, домінування абсолютно необгрунтованого принципу: «Усе відразу − або нічого», відсутність згуртованості та поміркованості.

В романі автор вказує на ці вади, але, не зважаючи ні на що, він вірить у свій народ, його потужній потенціал, і крізь зневіру проглядається надія в краще, чесніше і свідоме майбутнє, у якому кожен із нас буде жити «повним життям», керуючись не лише власними, а й загальнодержавними, загальнолюдськими інтересами.