Чи писав Шекспір трилери?

Більше 4 століть минуло зі смерті найяскравішого представника англійського Відродження, видатного письменника усіх часів і народів Вільяма Шекспіра (1564-1616). Його шедеври, створені за порівняно короткий період (менше чверті століття), і нині надихають літераторів, кінематографістів, художників.

Шекспір – автор принаймні 11 трагедій, 17 комедій, десяти хронік, п'яти поем і циклу з 154 сонетів.

У його п'єсах описані всі як піднесені, так і низькі людські пристрасті: любов, ревнощі, владолюбство, мстивість, жадібність, каяття, меланхолія і жага справедливості. Його п'єси з'являються на театральній сцені частіше, ніж твори будь-якого іншого автора.

Шекспір – великий майстер мови, який активно використовував її словотворчі можливості. Лінгвістичний аналіз творів письменника показує, що його словниковий запас становив від 20 до 25 тисяч слів. І це в той час, коли багато національних європейських мов, по суті, перебували ще в зародковому стані.

Творча спадщина Шекспіра приваблювала і приваблює тисячі дослідників: літературознавців, мовознавців, філософів, культурологів. Здавалося б, що все вже вздовж і впоперек давним-давно вивчено і розкладено по поличках. Що ще можна сказати? Як з'ясувалося – можна.

Свідчення цьому – нова фундаментальна праця доктора культурології, доцента, професора кафедри філософії та культурології Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка Олени Колесник. Монографія має інтригуючу і певною мірою несподівану для наукової праці назву – «"Король Лір": міф і трилер».

Міф. Як відомо, під час написання своїх п'єс Шекспір використовував вже існуючі сюжети, нерідко залучаючи кілька джерел. Перший відомий автор історії Ліра – валлієць (а значить кельт) Джефрі Монмутський. Саме завдяки йому в п'єсу англійського класика могла проникнути міфологія. Але в «Лірі», як і в інших п'єсах Шекспіра, кельтські міфи не просто присутні у вигляді окремих мотивів і цілих тем, таких як пророче безумство або Діва-Влада, навколо якої розпочинається війна. Вони, ці міфи, органічно вплетені в драматичну дію. Шекспір природним чином використовував їх, він був буквально занурений в ту давню британську культуру, яка частково дійшла і до наших днів.

На жаль, багато міфологічних мотивів втрачаються при перекладі. «В терновнике северный ветер свистит» – відомий рядок з «Ліра» в хорошому, але не точному перекладі Бориса Пастернака. У шекспірівському оригіналі йдеться про глід, який в британській традиції відсилає до теми любові, битви і смерті.

Ще приклад. Під час грози Лір кричить: «У чому причина грому?». Це не марення, а спроба з'ясувати, хто ж своїм гріхом викликав космічну катастрофу, і хто тепер повинен покаятися для відновлення миру. Це той міф, в якому живе Лір, і це ключова тема всієї трагедії. А без розуміння цього нюансу, можна подумати, що старий вже зовсім з'їхав з глузду і несе нісенітницю.

І таких міфологічних підтекстів у Шекспіра дуже багато, їх розуміння серйозно поглиблює текст і багато пояснює. Великий драматург створює одночасно і міф, розповідаючи про вічне, споконвічне, і не міф – тому що в трагедії немає передбачуваного фіналу, все залежить від вибору конкретних людей. Фокусуючись саме на цій проблематиці, яка з першого погляду виглядає ірраціональною, але при знанні міфології набуває свою логіку, можна розшифрувати багато шекспірівських «незрозумілостей».

Трилер. Дуже часто «Ліра» розглядають як історію сімейну. Насправді ж вона сімейно-політична, і набагато складніша, ніж здається. Наприклад, дії Корделії, що веде чужоземні війська, для відновлення влади свого батька (при тому, що цього втручання не хоче більше ніхто, в тому числі і сам Лір) – чи це не паралелі сучасній політиці?

А «лінія Едгара» – це трилер в чистому, жанровому вигляді. Мабуть, це перший зразок сюжету, в якому герой змушений ховатися одночасно від злочинців і від представників закону. На початку ХХ століття видатний письменник Джон Бакен (котрий добре знав творчість Шекспіра) використовував цей мотив в одному з перших класичних трилерів – романі «Тридцять дев'ять сходинок». Відтоді варіації на тему обчислюються сотнями.

Таке осмислення «Короля Ліра» з одного боку допомагає зрозуміти походження і сутність сучасного трилера», а іншого – дозволяє повніше зрозуміти трагедію. Було б добре, щоб хто-небудь узявся її поставити або екранізувати саме як трилер.

А ще книга Олени Колесник – це натяк перекладачам. Російський адекватний текст (хоч і з невеликими недоліками) з'явився завдяки праці Осії Сороки. Настала пора створити український еквівалент «Ліра». І робити його треба по-новому, дуже уважно підходячи до всіх сенсів тексту.