Інсульт відступив. Що далі?

На Чернігівщині, за 20 кілометрів від обласного центру, відкривається реабілітаційний центр для тих кому вдалося вижити після інсульту.

Чотири роки тому, я провернув найбільшу в своєму житті аферу. Психологічну. Я не хотів зізнаватися знайомим і колегам тому, що зі мною трапився інсульт. Тоді я втратив мову та уміння писати. Ледве тицяв клавіші, щоб відіслати «есемески».

На мигах пояснив другу, щоб він замість мене писав інформації і відсилав у всеукраїнський засіб масової інформації та підписував їх моїм прізвищем. Хотілося вилікуватися і бути здоровим журналістом. «Загримів» з інсультом 13 січня, у п’ятницю, а перша інформація, підписана моїм ім’ям вийшла 18 січня.

Але через 21 день, вийшовши з лікарні, так і не навчившись ні писати, ні говорити, я зрозумів, що потрапив у халепу. Хвороба, незважаючи на хронічний оптимізм, добряче налякала психологічно: а раптом другий інсульт? Адже таке буває. А коли не навчуся говорити і писати? Що я зможу робити на роботі? За рахунок чого житиму? Десятки питань, на які не було відповіді.

На роботі раз у раз міряв тиск, боявся найменших фізичних навантажень. Тоді прийшов друг і сказав:

- Ось путівка в спеціалізований медичний заклад на реабілітацію після інсульту.

- У мене немає грошей заплатити.

- Мені ваша голова дорожча, і я зацікавлений, щоб вас швидше поставити на ноги. Ці гроші як прийшли так і підуть, а ви будете здоровішим і все наладиться.

Через кілька днів вагань я прийняв пропозицію. А все тому, що на прес-конференціях не міг навіть вимовити запитання і так-сяк пояснював другу, що хочу запитати, а він озвучував моє запитання.

До медичного закладу з реабілітації доводилося добиратися 14 годин через 3 області. Їхати і приїжджати на місце призначення треба було вночі. Їхав сам. Тиск зашкалював за критичні точки. Але врешті-решт все благополучно залишилося позаду.

І найголовніше.

Реабілітаційний центр дав мені змогу повірити в свої сили, навчив жити після хвороби і ставати здоровим. Це були 10 днів, які потрясли мій світ. Після реабілітації я вже знав як жити далі.

До чого я про це?

Просто для сотень, і, можливо, тисяч жителів Чернігівщини, які вижили після інсульту, відкрито* реабілітаційний центр в селі Андріївка. На нього я випадково наткнувся в Інтернеті, а потім, скануючи «всесвітнє павутиння» уже не натрапляв на нього. Тобто у людей з’явився ще один шанс не дати хворобі знищити їх активність, а навпаки – повернутися до активного життя.

Зрозумів, крапку в цій історії ставити рано. Адже ж колеги-журналісти просили написати на власному досвіді: як трапляється інсульт, перші відчуття і що потрібно негайно робити. Ставлю три крапки…

На фото: каракулі, коли навчався писати знову, через місяць після інсульту і заповнював сторінки щоденника.

Владислав САВЕНОК

* Прим. ред.: Центр приватний і має на меті отримання прибутку. Тому, перш ніж відправитися реабілітуватися, треба подбати про кругленьку суму.