Білоруська економічна модель. Що це таке?

Першим пунктом відповіді на це питання може бути наступна інформація. В Одесі відбулася міжнародна зустріч журналістів регіональної преси з України, Польщі, Білорусі, Німеччини, які представляють журналістський клуб “Медіа без кордонів”, і на цій зустрічі виступали з доповідями про стан своїх економік три фахівці – з Польщі, України і Білорусі.

Стосовно білоруського економіста організатори застерегли: не називати в пресі його ім’я, не посилатися на нього, не фотографувати, аби не зашкодити установі, в якій той працює, і йому особисто...

Однак роздруковану його доповідь я маю, інформація представляє інтерес, а називатиму його доктором економіки Валерієм Д.

Загальна характеристика “білоруської моделі”

– Президент Лукашенко називає нашу державу тигром, хоча справедливіше було б її називати гієною... – розпочав виступ пан Валерій. – Термін “білоруська модель економіки” з’явився в 2001 році, під час підготовки програми соціально-економічного розвитку держави на наступну п’ятирічку – 2001-2006 роки.

Суть моделі полягає в збереженні великого державного сектора у всіх основних галузях економіки, адміністративному регулюванні грошових доходів населення і цін на товари першої необхідності, збереженні соціалістичної системи соціального захисту населення, для чого через бюджет перерозподіляється до 50% внутрішнього валового продукту (ВВП), підтримці зайнятості населення через систему державних замовлень і прямої заборони на звільнення, а також стимулюванні експорту через різні системи пільг підприємствам-експортерам.

В окремі роки мала місце так звана політика “м’яких бюджетних обмежень”, тобто бюджетна підтримка найважливіших підприємств – спеціальний білоруський термін “валообразующие”, емісійне кредитування цілих галузей, приміром, будівництво житла.

В останні два роки уряд відмовився від такої практики, оскільки був не в змозі впоратися з інфляцією і падінням обмінного курсу національної валюти.

Така білоруська економічна модель виявилася досить життєздатною і навіть забезпечила певне економічне зростання. Природа такого зростання криється в поєднанні ряду винятково сприятливих зовнішніх умов.

По-перше, не наважившись на масштабну приватизацію підприємств на початку 90-х, Білорусь уникла масового виводу виробничих активів за кордон, як це сталося в Росії. Це дозволило підтримувати більшість підприємств у робочому стані.

По-друге, лишивши біля 80% підприємств у державній власності, держава унеможливила для них процедуру банкрутства, що дозволило їм існувати при хронічній багаторічній збитковості, але зберігати робочі місця і гарантувати певний рівень зарплат.

По-третє, зростання світових цін на енергоносії і сировинні ресурси в 2002-2004 роках підвищило попит російського бізнесу на білоруські засоби виробництва і особливо машинобудівного профілю (разом із транспортними засобами для добування і перевезення цих товарів), оскільки російські аналогічні підприємства припинили існування.

По-четверте, великі білоруські підприємства, особливо нафтохімічні, були кінцевим технологічним ланцюгом у переробці російської енергетичної сировини перед експортом за кордон і зростання цін на неї дозволило одержати більші прибутки.

По-п’яте, Білорусь увесь час одержувала від Росії природний газ, що забезпечував біля 80% енергетичного балансу країни, за цінами, значно нижчими за світові.

Однак політика утримання “на плаву” держсектора протягом багатьох років не дозволяє зупинити інфляцію і падіння обмінного курсу білоруського рубля. За 2003 рік інфляція склала 25,4%, обмінний курс рубля знизився на 12,5%, за січень-жовтень 2004 року рівень інфляції становив 10,3%, девальвація – 0,8%.

Політика штучного підвищення зарплати (за планом, на 2004 рік вона має становити не менше 190-200 доларів США) призвела до того, що рівень рентабельності більшості підприємств знизився навіть при помітному зростанні обсягів виробництва і продажу.

В окремі періоди в Білорусі нараховується до 45% збиткових підприємств від загальної чисельності. Як наслідок, у більшості підприємств дуже низький рівень забезпеченості власними обіговими коштами, амортизація основного капіталу досягає 80-90%, вони потребують кредитувань та інвестицій ззовні. Але, враховуючи приналежність більшості підприємств державі, а також існуюче правило “золотої акції” (коли держава має право приймати будь-які рішення стосовно господарської діяльності підприємств будь-якої форми власності, якщо ті були утворені шляхом роздержавлення), надходження іноземних інвестицій у білоруську економіку практично відсутнє.

Високі ставки відсотків на вклади збільшили в останні роки притік грошових громадян у білоруські банки (причому темп росту ставок набагато випереджав темп росту зарплат), що свідчить про “легалізацію” деякої частини доходів, одержаних у “тіньовій” економіці. Значить, частина економіки Білорусі при жорсткому контролі влади примудряється “ховатися в тінь”. Станом на 1 листопада 2004 року на рахунках фізичних осіб в білоруських банках було 2041 млрд. білоруських рублів і 635,2 млн доларів, а на рахунках юридичних осіб – 1415 млрд. рублів і 838,6 млн доларів. Отже основним кредитором нашої банківської системи є населення.

Можливі сценарії розвитку ситуації

Зі сказаного вище випливають такі висновки: не зважаючи на сьогоднішнє економічне зростання, білоруська економіка перебуває в складній ситуації.

По-перше, зростання залежить від попиту на білоруську продукцію на російському ринку, який у свою чергу залежить від світових цін на сировинні ресурси.

По-друге, хронічний дефіцит засобів для технічного і технологічного оновлення підприємств навіть за оцінками урядових експертів оцінюється в 2-3 млрд доларів щорічно.

По-третє, перевантаженість бюджету соціальними статтями і витратами на утримання правоохоронних структур не дає змоги знизити податковий тягар на підприємства, що підриває їх спроможність конкурувати на внутрішньому ринку, не кажучи про зовнішній.

По-четверте, зовнішньополітична ізоляція закрила для Білорусі зовнішні фінансові ринки, перспективу вступу до СОТ (Світової організації торгівлі) та програми транскордонної співпраці з Євросоюзом.

Якщо нинішній стан справ в економіці законсервується, то вже через рік-два почнеться спад економіки, який може викликати фінансову кризу – неповернення кредитів банкам, банкрутство деяких з них, вилучення з банківської системи заощаджень громадян. А це потягне за собою безробіття і зниження доходів людей.

Тиск російського уряду і бізнесу на Білорусь з вимогою приватизації найпривабливіших підприємств може дати результат: при погіршенні економічної ситуації білоруська влада може піти на деяку лібералізацію економіки, тобто на продаж підприємств і зняття обмежень з малого та середнього бізнесу задля створення нових робочих місць. Це дозволить відтягнути проблеми фінансування соціальних програм з бюджету, створити видимість ринкових перетворень і знизити податки. Бо податковий тягар російських підприємств легший, тому білоруські підприємства втрачають конкурентоспроможність навіть на білоруському ринку.

Масштабна лібералізація і реформування білоруської економіки можливі лише після повноцінної політичної демократизації, і в загальному вигляді будуть являти собою той же комплекс ринкових перетворень, який спостерігався в більшості постсоціалістичних країн, але були “заморожений” у Республіці Білорусь.

P.S. Міжнародний семінар журналістів в Одесі був організований Центром інформаційних досліджень “Меридіан”(Львів) у партнерстві з фундацією ім. Стефана Баторія (Варшава” та польсько-німецьким клубом “Під стереотипами” (Щецін) за сприяння програми “Схід—Схід ”МФ ”Відродження” (Київ).