День сім’ї святкують і за гратами!

У Чернігівській виправній колонії № 44 відбувають покарання 1237 жінок. При колонії працює Будинок дитини.

Тут дітки, мами яких засуджені, перебувають до 3 років, потім або на волю разом із мамою, або, якщо мамин строк покарання ще не добіг кінця, дитину доправляють у дитячий будинок.

Колонія, безумовно не ідеальне місце для дитинства, але, як не прикро це визнавати, частіше за все саме тут малята живуть сито і безтурботно. Бо життя на свободі з мамою, яка має кримінальне минуле, далеко не гарантія щасливого дитинства.

За плечима жінок, які відбувають покарання у Чернігівській колонії, по кілька судимостей. Ставитися до них можна по-різному – вішати ярлик рецидивісток, чи жаліючи, казати, що не поталанило в житті. Живуть тут весь термін ув’язнення за режимом, позмінно працюють на швейній фабриці. Молоді ж мами у законній декретній відпустці.

З дітьми мами бавляться по шість годин на день. Годують, вкладають спати, та перуть речі малюків вихователі та няньки. В самих матусь немає ані безсонних ночей, ані клопоту чим нагодувати малят та у що їх одягти. Пропонувати свою допомогу жінки не поспішають, - кажуть співробітники колонії, - працювати вони не звикли, виховувати власних дітей так і не навчаться. А щодо мрій, то за гратами вони у всіх однакові.

Тетяна, ув‘язнена: «Выйти, воспитывать ребенка, начать новую жизнь, чтобы не знал муж, начать просто отдельно жить».

Тетянин хлопчик дуже симпатичний. І вона вирішила: коли її Ромка подорослішає –обов’язково працюватиме у модельному бізнесі. Впевнена, що син ніколи не повторить долю батьків.

Тетяна, ув‘язнена: «Пожалев мужа я взяла вину на себя, он думал, что я будучи беременной и меня не посадят, а отпустят. Но прошло полгода и муж оказался также в местах лишения свободы».

Як там у колонії почувається дружина з малою дитиною – чоловіки засуджених здебільшого не цікавляться.

Олена Самовська, начальник Будинку дитини: «За последние пару лет был только один папа, который забрал ребенка и то, только потому, что заболела мама». Вихователі мислять прагматично – життя малюків за гратами краще ніж вільне дитинство з такими мамами, де і черства хлібина – радість. Ув’язнені ж матусі іншої думки. Тетяна, ув‘язнена: «Самое страшное, это то, что дети растут за колючей проволокой».