Адвокат Олег КУПРІЄНКО: «Кожну людину пропускаю через своє серце і душу»

Напередодні професійного свята юристів «Главная» поспілкувалася з відомим у Чернігові адвокатом Олегом Купрієнко.

Його захисту потребували міський голова Олександр Соколов, батько Акту проголошення Незалежності Левко Лук’яненко, народні депутати України. Церква нагородила Олега Купрієнка орденом св. кн. Володимира IV-го ступеня за благодійність і захист прав людей.

Від педагога і «купи-продай» до адвоката,

Або «все по вісім»

- Це довга історія. Якщо починати зі школи, закінчив середню школу із золотою медаллю, вступив до Чернігівського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет, який теж закінчив з відзнакою.

8 років працював вчителем. В буремні 90-ті, оскільки зарплатня вчителя не забезпечувала належного утримування сім’ї, довелося покинути роботу, яка мені дуже подобалася і подобається зараз, і піти в бізнес. 8 років працював у бізнесі.

Починали від "купи-продай" у сфері торгівлі нафтопродуктами, займалися виробництвом. Зараз якась частина бізнесу залишилася. Але я сам особисто цим бізнесом не займаюся.

В кінці 90-х , коли все більш-менш почало входити у встановлені законом рамки, виникли питання, які довелося розв'язувати у встановленому законом порядку. Почав ходити по судах, представляючи інтереси свого підприємства. Оскільки у мене виходило, став давати поради іншим. Мені стало цікаво.

Коли я вже виріс із бізнесових штанців, вирішив радикально змінити професію. І ось так, напівсерйозно, наполовину з гумором вступив на юридичний факультет Київського міжнародного університету, який в Чернігові більше знають як Інститут інформації, бізнесу і права. Який успішно закінчив.

Здав адвокатські іспити і зараз займаюся адвокатською практикою вже теж майже 8 років. Тобто, якось в житті так склалося: 8 років вчителював, 8 років у бізнесі...

- Все по 8?

- Так. Але я не планую по закінченню 8 років адвокатської діяльності змінювати свій фах. Мені робота подобається, я нею із задоволенням займаюся.

Найкращий адвокат-2010

- Про мене мабуть більше б сказали люди, інтереси яких я захищаю. І вони про це сказали у 2010 році, коли шляхом голосування мене визначили як найкращого адвоката. Я цим пишаюся, але не хизуюся. Це оцінка моєї роботи.

За свою роботу я отримую матеріальну винагороду, але багато справ я веду не тому, що мені за це платять, а тому що бачу що людина потребує захисту та допомоги і їй більше нема до кого звернутись.

Я не ставлю собі за мету заробляти на цьому великі капітали чи гроші, але з іншого боку це професія, яка має забезпечувати мою сім’ю.

Коли представляєш та захищаєш інтереси людей в судах, в органах державної влади і місцевого самоврядування думаєш не про гроші, а про справу.

Про роль "фізмату" у юриспруденції

- Дуже велике значення має саме те, що я закінчив фізико-математичний факультет.

Склад розуму і логічного мислення, який був заданий ще тоді, дуже допомагає мені в роботі із законами, з законодавчими актами.

Деякі судді у мене запитають: "Ти фізмат не закінчував?". Я питаю: «Звідки ви взяли?». Відповідають, що логіка побудови лінії захисту у мене вбачається математична.

Зміна професії не є зрада бізнесових чи педагогічних інтересів. Це шлях реалізації себе в цьому житті. Тим більше, я побачив, що можу чогось більшого досягнути в житті, допомагаючи бізнесу. А бізнесу я допомагав і буду допомагати. Причому не стільки за гроші скільки за ідею.

Так виходить, що завжди стаєш на бік людини, яка своєю працею і своїм розумом створює робочі місця. А держава, як ми добре знаємо, намагається з того ж бізнесу зняти штани, який він не встиг одягти.

Людина повинна займатися тим, чим вона може і вміє займатися. Якщо людина вирощує картоплю чи огірки виробляє автомобілі чи панчохи, вона повинна цим займатися. А захищати її інтереси і ходити по судах - це вже робота юристів, адвокатів, тобто людей нашої професії.

Клієнти: міський голова Олександр Соколов, народні депутати Левко Лук’яненко, Віталій Корж

- Наведіть найцікавіші і найяскравіші моменти з вашої практики. З якими відомими людьми зводила доля?

- Працював і працюю з народними депутатами України Левком Григоровичем Лук’яненко– людиною якою я пишаюсь, яка стояла у основ незалежності України, Віталієм Терентійовичем Коржем. Тривалий час я є його помічником-консультантом.

Двічі на виборах Чернігівського міського голови минулого і позаминулого разу був особистим адвокатом Олександра Володимировича Соколова.

З протоколу: «Інспектор запропонував випити,
я відмовився, а він образився»

- Якщо з гумором, то коли читаєш протоколи допитів свідків, підозрюваних, там буває дуже багато речей, достойних журналів "Крокодил" чи "Перець".

Люди чомусь звертаються до адвоката вже в крайніх ситуаціях. Спочатку чомусь питають сусідів, родичів, ще когось. А коли нічого не вийшло, вже йдуть до адвоката. І коли вже людина прийшла до адвоката і у неї горе то тут не до сміху. Якщо не горе, то проблема.

А гумор стосується більше адміністративних протоколів. Працівники міліції не всі читають протоколи в частині пояснень порушника. Коли водія штрафують за перевищення швидкості, а він в поясненні пише, що інспектор запропонував мені випити, я відмовився і він на мене образився... Були і цікавіші випадки...

Конституцію треба виконувати.

Жодний суд не може забороняти мирні збори

- Повернемося до Левка Лук'яненка. Як можете оцінити події 24-го серпня, коли в столиці міліція перегородила дорогу мирній демонстрації, після чого на допит викликали автора Акту проголошення Незалежності?

- Я був адвокатом Віталія Терентійовича Коржа, коли його викликали у Головне слідче управління після подій 24-25 червня у Печерському суді коли там невідомі особи з посвідченнями працівників суду вчинили хуліганські дії. Це вже більше стосується діючої влади та політики.

А з Левком Григоровичем і його оточенням все гаразд, жодних порушень з його боку не було. Це моє глибоке переконання.

Я вважаю, коли правові засади суспільства свідомо плутають з політикою, через що страждають права і свободи громадян, це найстрашніше. Якщо суд забороняє нам збиратися на площі, аби відсвяткувати головне свято країни, це неправильно м'яко кажучи. Оскільки ми маємо Конституцію, її потрібно виконувати. яка б вона не була. Якщо в Конституції записано, що люди мають право на мирні зібрання, то ніхто цього права не може порушувати. Не може ніякий районний суд дуже далекої від Києва області чи обласного центру приймати рішення про заборону збиратися громадянам в тому чи іншому місці. Не може голова адміністрації подавати позову до суду, щоб суд заборонив його ж виборцям збиратися і сказати, що вони хочуть в цьому житті. Так бути не повинно. Я ярий противник таких методів роботи і таких засобів утримання влади в своїх руках. Не можна такого робити.

Скоїв злочин? Стань на коліна,
покайся, компенсуй збитки

- Ви берете участь в справах, коли бачите, що правда на боці людини? Чи доводиться злочинців також захищати?

- Кажу відверто. Доводиться захищати і злочинців, і нормальних людей, які потрапили під прес системи. Моя позиція чітка і ясна. Якщо я бачу, що людина дійсно вчинила злочин, то моє відношення до нього наступне: падай на коліна, визнавай вину, просись, відшкодовуй збитки, і тоді у тебе є шанс повернутися до нормального життя. А використовувати якісь хитрощі чи колізії в законі, щоб відвертого злочинця «відмазати» від покаранні – це не мій стиль, це не мій профіль і я цим не займаюся. Якщо злочин доведений, тут нема чого ховатися і нікуди дітися. Винний має нести покарання. Щоб покарання було меншим – відшкодовуй збитки, допомагай слідству і в подальшому не порушуй закон.

Буду землю гризти, якщо людина невинна

Олег Купрієнко навів приклад одного дня своєї роботи. Якраз перед інтерв’ю він повернувся зі складного судового процесу, який проходив у смт. Ріпки Чернігівської області:

- Сьогодні на процесі розглядалась кримінальна справа в якій слідство на мою думку фактично призначило винного, змусил його написати явку з повинною і за це обвинувачення просять 10 років ув’язнення. Підсудний плаче і каже, що його там взагалі не було. Поки суд не завершений і вина не доведена, я не можу оголошувати про кого йдеться, але впевнений, що суд прийме справедливе рішення. Такі випадки бувають. Мене обурює коли в боротьбі за гарну звітність страждають людські долі. Коли я бачу, що є великий сумнів в тому, що людина дійсно винна і злочин доведений я буду землю гризти і доводити всім своїм єством недоведеність вини, незалежно від того, платять мені за це гроші чи ні.

- Але все одно Церква особливо не жалує юристів і акторів. За захист неправедного і примірку на себе чужої душі відповідно…

- Щодо Церкви, то в квітні вона нагородила мене орденом св. кн. Володимира IV-го ступеня в тому числі за те, що я захищаю права людей, займаюся благодійністю. Визначати хто правий, а хто ні в цьому житті може тільки суд. Якщо він визначив неправильно, є вищий Суд. Але на нього ми потрапимо лише тоді, коли вже з цього світу підемо і навряд дізнаємось про результат.

- А що, на вашу думку, змінилося у цьому світі в судах з часів Понтія Пілата?

- За великим рахунком і по суті змінилося не дуже багато. Є людина, яка уповноважена державою чи іншими людьми чинити суд, судити. Найтяжче, що в цьому житті може бути, - це взяти на себе відповідальність визнавати хто винуватий, а хто ні. Є люди, які уповноважена владою судити інших. А це найтяжчий тягар у житті. Тому я співчуваю і розумію суддів. Серед юристів у них доля найтяжча. Прокурор обвинувачує, захист захищає, а судить суддя! Ми несемо відповідальність за долю людей, але вирішує її людина в мантії, людина, що приймає рішення і повинна з цим далі жити. Я щиро бажаю суддям, щоб всі їх підсудні були вдячні їм за справедливі рішення. А з огляду на те, які судді отримують зарплати, я взагалі це вважаю насмішкою над судовою системою та людьми, що там працюють. Людина, якій держава довірила вирішувати людські долі, не повинна думати, як влаштувати своє життя та забезпечити майбутнє. Тільки той хто не знає цієї роботи може думати інакше.

«Вступ сина на юрфак супроводжувався
силовим тиском з мого боку»

- Як молодь ставиться до професії юриста? Чи перспективна вона в плані заробітку? Що змінилося в ставленні до колись найпопулярніших професій психолога, юриста, економіста?

- Нічого особливо не помінялося. Професія юриста і зараз дуже популярна. Раніше про статки юристів, адвокатів не дуже було відомо. А зараз про це показують фільми, розказують по ТБ, пишуть в газетах. Розумний адвокат – це людина забезпечена. Перш за все молодь цікавиться тими напрямками і професіями в житті, де можна влаштуватися і забезпечити свої сім’ї, своє майбутнє. Професія юриста завжди була в ціні. Юрисконсульт на підприємстві – це поважна людина, яка має в порівнянні з іншими спеціалістами більш високий заробіток. Але ж йдучи вчитися на юриста, не всі усвідомлюють, наскільки ця професія багатогранна і важка. Тому що рано чи пізно треба починати впливати на вирішення людської долі. А це тягар, який не кожний винесе. Це не просто прийти в суд, поляпати язиком, отримати гроші і все „в шоколаді”. Ні. Це тяжка робота. Кожну людину ти пропускаєш через себе, через своє серце і через свою душу. Іноді виходиш з процесу і вже нічого тобі не хочеться. Потрібно піти в ліс, вимкнути телефон, кудись сховатись, щоб нікого не чути і не бачити. Без цього ти не зможеш нормально відновитись, щоб далі захищати людей.

Кожного свого клієнта я захищаю, наче він мій родич, а в кінці процесу ми вже дійсно як рідні. Вже знаєш, чим людина дише, де живе, що їсть, які в нього родичі і чим хворіють. Це психологічно важко. Не треба думати, що отримав диплом юриста і все в житті вдалося. Не кожний може працювати за фахом і далеко не кожний росте професійно і стає адвокатом, суддею чи прокурором. Не кожному це дано, не кожний може розбиратися в тонкощах і колізіях законодавства.

- Своїм дітям Ви б порадили?

- Так. Мій менший син закінчив юридичний факультет, зараз працює помічником адвоката. Йому це рішення давалося тяжко. Вступ на юрфак супроводжувався силовим тиском з мого боку. Він не хотів. Зараз він змінив своє відношення і я бачу, що йому це подобається, у нього виходить. Отримувати задоволення від роботи це один з найважливіших чинників в житті. А бачити своє продовження в дітях то найбільше щастя. Хоча кожний має право вирішувати куди піти і як застосувати свої знання.