«Даром лечиться – это даром лечиться»

Автор крилатого вислову невідомий. Поява його на світ, ймовірно, датована минулим століттям. Чи це авторське прозріння, можливо, виникло після екстрасенсорного сеансу Кашпіровського або Чумака. Мовляв, зараз загояться рани, а моря перетворяться на настій кореня валеріани.

Даруйте за каламбур, проте якщо «зреть в корень», то цілителі намагалися на рівні підсвідомості налаштувати кволий організм на боротьбу з недугами без застосування фармапанацеї.

Кому як. Але того чоловіка, який дійшов висновку, що задарма лікуватися – це дарма лікуватися, пронизуючий погляд з монотонним текстом та розмахування руками таки мабуть не зцілили. Тож він, переступаючи аптечний поріг та… промовляючи ці слова, нишпорив по кишенях у пошуках копійчини на ліки.

Це було тоді. Сьогодні копійки в аптеках не пройдуть. Тут до копійок потрібно додавати один, два, -сять, -сят чи скільки там гривень. Та навіть коли ви, як пан Алан, будете розмахувати перед носом провізора пенсійним посвідченням, де на другій сторінці у лівому нижньому куті стоїть штамп: «имеет право на 50% скидки со стоимости лекарств» (мова оригіналу. Пенсійне посвідчення серія ААБ №064062 від 06.09.2002 р. - прим. авт.), – будете платити по повній і купюрами.

А за дріб’язок ви аж ніяк нічого з половини не отримаєте. І як тут виживеш? Хотілося б про це спитати у когорти можновладців державного і регіонального рівнів від імені багатомільйонної громади пацієнтів, більшість яких, кажучи чиновницькою мовою, «мало захищені» та «похилого віку».

Питання перше, адресоване туди, «на-гора» за парламентсько-президентсько-кабмінівські стіни. Шановні керманичі країни! Чи знаєте ви, що середньостатистичний українець працездатного віку щомісяця на профілактику та лікування захворювань в середньому витрачає дві з половиною сотні гривень, а пенсіонери ще на п’ятдесят гривень більше.

До речі. Останні третину своєї пенсії віддають виключно на лікування, і про вітаміни тут мова не йде, бо їм не до риб’ячого жиру – залишитися б живим. Де державна підтримка? Цільові програми? Де регуляторна політика ціноутворення на медикаменти та товари особистої гігієни?

Одне лише базікання та паперова бутафорія, як то різноманітні укази, рішення та постанови з обов’язковим підтекстом про фінансову скруту у кризовий час. Якщо когось із вас хвороба крутить, то у Феофанії лікуєте не серйозніше ангіни, та й навіть тоді горло полощете не за власний кошт, щоб без хрипоти у подальшому нам знову полоскати мізки про нову стратегію державної підтримки всіх і вся.

А нас усіх не так давно було 52 млн. Прикро за державу і дуже боляче за тих, хто сьогодні виживає як може, а ще зовсім учора був золотим генофондом країни і не знав, якою може бути старість.

Приємно за ті держави, де рівень життя пенсіонерів досить високий. Люди вік працювали, тепер відпочивають і подорожують світом. Наші пенсіонери теж подорожують… від аптеки до аптеки у пошуках менших цін на ліки, аби ще хоч трохи пожити на цьому світі. А на ціну на ліки без пігулки валідола під язиком дивитися боляче – серце кров’ю обливається незалежно від того, куди старенька нога ступила – у царину приватної аптеки чи, даруйте на слові, у сарай державної.

Проте як не парадоксально це звучить, і в чому ми останнім часом все більше переконуємося, ціни на медикаменти у приватників нижчі, а сервіс обслуговування вищий. Чому так? Це вже питання до представників місцевих органів влади.

Мова не йде про суцільну приватизацію аптечних мереж з подальшим захмарним ціноутворенням на ліки. Мова йде про Чернігівське обласне комунальне підприємство «Ліки України», яке у власності громади перебуває вже більше 70 років.

Цікаво, що було б за сталінських часів з керівництвом цього КП та представниками обласної влади через 10-15% збільшення цін на медпрепарати від загально національного рівня? (узагальнення, адже тоді приватних форм власності не було і порівняння провести неможливо – авт.)

Відповідь проста і нецікава, адже за це однозначно їм було б за щастя довічно збирати лікарські трави на вічній мерзлоті. Можливо, не потрібно посилати гострі слівця на адресу Києва, а спочатку запитати начальство обласного мірила? Спробуємо, може спрацює.

Шановні добродії! Зробіть добро – поверніться обличчям до народу. Згадайте тих, кого ви називаєте незахищеними верствами населення. Адже це найбільш вразливе та кволе населення, другий хліб якого – ліки. Наведіть лад у підконтрольній вам аптечній мережі, щоб ціна на здоров’я чи полегшення від недуги не була б утридорога (зворот – авт.) там, де здебільшого проживає ця категорія – у селах та провінційних містечках без альтернативи вибору обслуговування в іншій аптеці.

Про згаданий вище штамп у пенсійному посвідченні – не переймайтеся, адже ми всі розуміємо, що за все потрібно платити, бо… «даром лечиться – это даром лечиться».