Жителя Мени поставили на ноги ізраїльські медики

Володимир Авдієнко разом із дружиною місяць гостював у доньки в Тель-Авіві й успішно пролікував хворе серце.

За попереднім записом

– Ви ж дивіться, я вже й вальс можу танцювати, а раніше ледь до хвіртки доходив, – хвалиться чоловік. – Я тепер і на велосипеді їжджу, і роботу усю по хазяйству роблю. А то ж зовсім несила було – мучила задишка. Відлежу в лікарні, гроші витрачу – а толку майже ніякого. Не хочу образити наших лікарів, вони стільки уваги мені приділили і ще приділяють. Але ж такої потужної діагностики, як у Ізраїлі, не мають. Спасибі, донька до себе покликала і все оплатила.

Найменша з трьох доньок Володимира Федоровича, Олена, разом із родиною виїхала з України 17 років тому. І не шкодує, адже рівень життя в Ізраїлі куди вищий, аніж у нас.

– На прийом до лікаря Лєна записала мене за тиждень. Вислала нам квитки туди й назад – і ми з моєю Ніною Григорівною подалися у гості, – розповідає Володимир Авдієнко. – Це були вже другі наші гостини у Тель-Авіві, чотири роки тому ми літали туди. Недешеве задоволення. Але тоді долар не такий дорогий був, то ми самі упоралися, а зараз дочка сама всі фінансові питання вирішила.

«І майку не задирав»

Володимир Федорович розповідає, що медичний центр, в якому його лікували, величезний – 25 поверхів. Туди просто так не пускають, потрібно пройти перевірку, мати пропуск. Пацієнта спочатку ретельно обстежують.

– Я цілу добу обмотаний датчиками лежав, – сміється. – Лікаря не було, мною медсестри займалися (там їх називають секретарями лікаря). Після того стали вивчать усі показники, тиждень вивчали, а тільки потім викликали до лікаря й дали усі призначення. Я й майку не піднімав. Тільки руку потис лікарю – ото й увесь візит. Накупувала Лєна мені валізу усяких препаратів, інгалятор – і став я лікуватися. Одразу відчув полегшення. Навіть на спортмайданчик виходив позайматися!

«Холодна» зима

Протягом місяця перебування у Тель-Авіві подружжя цікаво проводило час. Були у Єрусалимі, поклонилися Гробу Господньому, помолилися біля Стіни плачу. Ніна Григорівна привезла із собою свічки, ділиться зі знайомими. Незвичайні свічки, мають дуже оригінальний і стійкий аромат.

А ще побували на Мертвому морі, у двох зоопарках, у дендропарку, відпочивали у кафе. Розповідають, що люди у Ізраїлі часто проводять час у таких закладах, особливо багато молоді, тож вільних столиків обмаль.

Із грошима проблем нема, бо працювати ізраїльтяни можуть з 14 років, отримують непогані зарплати.  Багато у цій країні вихідців із колишнього Радянського Союзу, тож російську мову почути можна скрізь.

А ще Ніна Григорівна розповіла про своєрідні страви. Приміром, їх частували оригінальними млинцями, котрі потрібно було вмочувати у соус зеленого кольору. Деякі страви – гіркуваті на смак, незвичні. Свинини там не їдять, лише м’ясо птиці. Приміром, смачною видалася ковбаса з індичатини, але недешева – вісім шекелів за 100 грамів, що у гривнях виходить майже 450 гривень за кілограм.

В Ізраїлі нема імпортних продуктів, там і овочі, і фрукти – усі свої і протягом року. Картопля родить тричі на рік, бо найхолодніша зима – це коли плюс 15 градусів на вулиці.