Повернення у свій-чужий дім

Демобілізований боєць одного з військових формувань ніжинець Роман повернувся додому лише декілька днів тому. Каже: до лав Збройних сил України йшов добровольцем, був готовий до труднощів військового життя. Перебував у зоні АТО півтора року.

Однак повернення на «мирні рейки», зізнається, для нього не було простим. Неприємно вразила безтурботність людей у рідному місті, які й далі продовжують жити звичайним життям, ніби за декілька сотень кілометрів не лунають вибухи і не гинуть люди.

-         Як людина, яка ризикувала життям, хочу сказати: приїжджаєш у місто, а тут – вражаюча тиша і спокій. Мене особливо шокувало те, що тут – життя триває, будуються якісь торгівельні центри, люди наповну відпочивають у розважальних закладах. З одного боку, спочатку – злість: ну як же так, там – війна, а тут – все добре. Але потім поступово «перебудовуєшся» і думаєш: це завдяки тобі цей спокій. Головне, щоб люди це цінували, – каже колишній військовий.

-         Лякає лише одне – інколи виникає бажання вбивати. Особливо, коли стикаєшся з несправедливістю по відношенню до себе у мирному житті, починаються думки: «і я ризикував життям заради оцих людей?» Часто виникають агресивні настрої, намагаюсь опанувати себе, але поки не виходить. Зневажаю чоловіків, які відсиджуються вдома, а  вечорами сидять за кружкою пива. Одразу згадуються загиблі товариші, душа розривається від такої несправедливості. Ніби повернувся додому, але дім цей тепер став для мене чужим, - ділиться Роман.

За словами психолога Ніжинського волонтерського центру соціально-психологічної підтримки Ольги Підлипської, суспільство має бути готовим до повернення військових із зони бойових дій.

 – Однозначно, легко не буде. Хлопці повертаються, а підхід такий: вони повинні впоратись, а ми почекаємо. Ні, якраз навпаки, – ми повинні допомагати. Коли ми зустрічаємо людину, яка виявляє агресію, не можна тікати, не можна переривати розмову. Бо це сприймається так, ніби суспільство не хоче його приймати. Треба намагатись знизити рівень агресії через прийняття його позиції. Погоджуватись кивком, знижувати тон голосу. Можна використати такі фрази «Так, я тебе розумію». Ми повинні ставитись з повагою. Навіть якщо людина перебуває у стані алкогольного сп’яніння, (бо, на жаль, повернувшись, багато хто з хлопців починають часто заглядати в чарку), ми маємо навчитись справлятись з власною реакцією на це, щоб допомогти солдату повернутись до мирного життя, адже він там був заради нас. Те, що вони хочуть бачити, – це повагу, прийняття й терпіння. Суспільство треба готувати до цього, тоді рівень агресії буде знижуватись. Якщо ми це розумітимемо, рівень терпіння суспільства поступово зросте, – зазначає фахівець.