
Довгожителька Ніжинщини відсвяткувала ювілей
10 жовтня відсвяткувала сторічний ювілей Устина Сергіївна Подолянко з села Данине, що на Ніжинщині. Їй, як всім її одноліткам, випало не просто нелегке життя, сповнене воєн, випробувань, голоду, страждань, втрат та відчаю.
Якось Устя сиділа на досвітках зі своїми подружками за вишиванням. У хату зайшов статний і неймовірно мужній чоловік із дворічною дівчинкою на руках. Данинський Іван-вдівець був кадровим військовим, тож виправка й поведінка вражали. Хіба думала молода дівка, яка боялася навіть очі підняти на такого дорослого чоловіка, що на пропозицію батька: «Обирай собі маму», малеча пригорнеться саме до неї. Отак юнка одразу стала і дружиною, і мамою. Потім вона народила Івану двох синів і донечку, але хлопчики померли.
Велика Вітчизняна війна вирвала офіцера з родини, та так і не повернула. Він лише двічі приїздив на кілька годин додому. Один раз, коли хрестили новонародженого синочка, і ще раз – побачити сім'ю. У 43-му прийшло повідомлення про те, що їхній батько пропав безвісти.
Залишившись з двома дочками на руках - старшою, чоловіковою Галинкою і меншою, їхньою спільною Тетянкою, молода вдова, яка навіть у школу ніколи не ходила, почала сама спинатися на ноги й дітей зводити. Неосвіченій Устині колгосп все життя зав’язав у гордіїв вузол – робила все - й чоловічу, й жіночу роботу. А потім мчала додому – бо ж там на неї чекали власна господа й дівчатка.
Устина Сергіївна півтора роки тому зламала ногу й це вклало, вірніше всадило її на ліжко. До то, чим могла, допомагала дочці Тетяні, яка живе поруч з мамою. Тетяна Іванівна повторила материнську долю – рано стала вдовою. Але дітей не просто вивчила, а, як кажуть у селі, - у великі люди вивела. Її донька – доктор філологічних наук, мешкає в Чернігові. А син – підполковник міліції, працює в сусідній Носівці начальником райвідділу. Ще одна донечка, Раїса, живе в Ніжині, працювала бухгалтером.
Найбільшим багатством бабусі Устини є шестеро внуків, десятеро правнуків і шестеро праправнуків. Звісно, старенька вже не згадає всіх імен, бо роки, які склалися в ціле століття, беруть своє. Але коли до ювілярки завітали гості – начальник управління соціального захисту населення Ніжинської райдержадміністрації Олександр Шевчун та сільський голова Ганна Оксенич, Устина Сергіївна, сиділа, мов та квітка, на своєму ліжку – чистенька, охайненька, у новенькій хустині, обкладена збитими подушками – все вказувало – про літню жінку тут дбають. А потім, коли перша сором’язливість від присутності сторонніх людей минула, сторічна бабуся заспівала. Й не просто щось там замугикала – ні, заспівала «Ой, мамо, ой, нене!..», а потім про вродливого козака, що несподівано завітав у хату, про дівочу косу. Вразили й ще міцненький голос, і знання слів, і намагання виводити високі ноти.
Якби не зламана нога, ми б її ще не спинили, - говорить про матір донька, якій, звісно, нелегко ведеться біля лежачої матері. Але і діти, й внуки люблять свою старійшину роду, турбуються про неї і роблять все, аби бабусенька у любові й теплі доживала віку. Що вкотре доводить - любов не лише надихає, а й віку додає, головне – щоб вона була щирою.
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 3710 |
Додати коментар: