У містечку Козел коло Чернігова вшанували одного з засновників ОУН Максима Загривного

20 лютого, у містечку Михайло-Коцюбинське відзначили день народження визначного поета, старшини армії УНР, засновника ОУН Максима Загривного.

На вшануванні організованому чернігівським осередком ГО «Res_Publpka. Брати по зброї» взяли участь Олександр Ясенчук, історик, волонтер, Ігор Полуян, депутат Чернігівської районної ради від ПП «Європейська Солідарність», Іван Миколайович Томилко батько загиблого в боях з росіянами на Донбасі Івана Томилка, чернігівські та місцеві активісти націоналістичних організацій, панахіду провів військовий капелан о. Євген (Орда). По завершенні урочистостей Олександр Ясенчук подарував місцевому музею збірку поезій Максима Загривного та його побратимів «Поети празької школи».

– «Максим Загривний народився у містечку Михайло-Коцюбинське 20 лютого 1893 р., в козацькій родині. Під час російсько-української війни 1918 р., завойовники вбили його батька і брата, зґвалтували сестру, – розповів Олександр Ясенчук. – під час боїв отримав поранення – в легені потрапила російська куля. Відступив на захід разом з Армією УНР, став студентом Українського високого педагогічного інституту (Чехія), де розквітнув його талант як поета. Учасники згадують про його поетичний двобій з Оленою Телігою, друкувався в українських виданнях. У 1929 р. взяв участь в 1-му установчому конгресі Організації Українських Націоналістів. Помер в 1932 р., від туберкульозу легенів викликаного московською кулею. Його вірш «Нас питають, якого ми роду» став неофіційним гімном ОУН.

На його честь назвали вулицю в Чернігові, а 2021 р. відкрили меморіальну дошку на його малій батьківщині.

Його незламний дух є прикладом для нас!».

Нас питають, якого ми роду

І для кого торуєм шляхи?

Це ж то ми на вратах Царгороду

Переможно свій щит підняли.

То ж то наша долоня стискала,

Підіймала важкого меча,

Аж німіла зухвала Варшава

І Суздаль зловражий дрижав.

Нас далеко у світі всі знали,

Ми платили всім кров’ю за кров.

Ми загарбників люто карали

І карати ми станемо знов.

Ми водили в Москву Сігізмунта

І в Полтаву варяжськую рать,

Ми карали Росію за Суздаль,

А Москву ще будем карать.

І стоїть пограбована хата

Та в руїнах лежить Батурин,

Плаче, тужить знедолена мати

І забутий всіма Чигирин.

Хай горить пограбована хата,

Хай в руїнах лежить Чигирин.

Переможемо, знищимо ката,

А не вийдемо в безвість чужин.

Хай горить пограбована хата,

Немизіда освятить наш час,

Ще нам пальці будуть прилипати

До насичених кров’ю мечів.

Ми йдемо своїм визвольним шляхом,

Нас єднає великий чин,

Стане степ українцеві братом

І повстане новий Батурин.