Останнє оновлення: 21:16 субота, 26 листопада
Війна
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Журналіст і письменник з Чернігова змінив перо на автомат
Журналіст і письменник з Чернігова змінив перо на автомат

Журналіст і письменник з Чернігова змінив перо на автомат

Олександр Волощук – людина, відома не тільки в своєму регіоні. Він – письменник і мандрівник, який автостопом і пішки здолав не одну тисячу кілометрів. У його доробку — одинадцять виданих книжок. Над дванадцятою почав працювати ще до війни, а закінчував її вже тут, на Городнянщині, прикордоння якої він з побратимами охороняє з 5 квітня, одразу після звільнення Чернігова від ворожої навали.

Книга буде про виживання в сучасному світі. В тому числі й у запеклих битвах з ворогом.

«Нас зустрічали з прапорами, сльозами на очах, обіймами. Таке не забувається».

Саме так Олександр написав у Фейсбуці про той момент, коли їхня військова колона першою входила до залишеної російською ордою Городні.

А ще – про те, як у нашому містечку в магазині почув, як одна жінка вчила свого маленького сина, що треба поважати людей у військовій формі. І коли Олександр став у чергу, хлопчик раптом опинився біля нього і протяг свою ручку, щоб він її потиснув. А потім так привітав і другого військового. Це було дуже зворушливо для воїнів, які тільки но повернулися з пекла оборони Чернігова.

24 лютого мандрівник був вдома, в Чернігові. Каже, що в перші години важко було осягнути розумом що відбувається. Але коли через короткий проміжок часу почались масові обстріли Чернігова й гинули люди, питання що робити вже не стояло.

«Я собі сказав, що якщо я зараз не візьму до рук зброю й не піду захищати Україну, я ніколи не зможу більше себе поважати».

Тож так і зробив. Третього березня разом з чоловіком сестри вони вже були у військкоматі.

«Нас набрали в групу 22 чоловіка, — каже Олександр. — Комбат одразу попередив, що це війна, хлопці, і вже не сьогодні-завтра доведеться вступати в бій, тож хто боїться, краще не рипатись. Жоден з двадцяти двох не змінив свого наміру».

Перші два тижні оборони передмістя Чернігова припали в районі Новоселівки. Ворог обстрілював безперервно. 14 березня в їхній бліндаж прилетіла міна. Двоє вбитих і п’ятеро поранених. Наступного дня четверо потрапило в полон. Так з групи 22 чоловіка в строю залишилось тільки 13. Такими були реалії тих боїв, від звуків яких здригалась і Городня.

У Новоселівці позиції було втрачено під напором ворога, їхній пост перемістився в район Бобровиці, де після боїв не залишилось жодного вцілілого будинку.

Олександр згадує, як проривались на їхні пост ворожі диверсійно-розвідувальні групи. Одного дня після шаленого артобстрілу рашисти, вирішивши, що на посту не залишилось вцілілих українських воїнів, рушили вперед, кинувши в укріплення дві гранати. Вчотирьох Олександр з побратимами не лише відбили росіян, а й заволоділи їхньою трофейною зброєю – автоматом та двома гранатометами. При цьому самі залишились неушкодженими.

Тягу до журналістики відчував з дитинства

Хист до написання творів у Олександра відзначали ще вчителі в шкільні роки. Однак вибір ним професії по закінченню школи був несподіваний для багатьох — він пішов навчатись у чернігівське училище на будівельника, опановуючи професію муляра-монтажника. Після строкової служби, яку він розпочинав у радянській армії, а після розвалу союзу закінчував у білоруській, бо служити випало в Мінській та Вітебській областях, влаштувався працювати на будівництво за фахом. Одночасно робив дописи про спорт, про чернігівську жіночу футбольну команду «Легенда» в заводську газету камвольно-суконного комбінату. Був прес-аташе «Легенди», а згодом працював журналістом в заводській газеті «Робітниче слово». Згодом була робота на міському та обласному телебаченні. А потім Олександра запросили на Донбас, висвітлювати життя іншої футбольної команди. В Чернігів повернувся у 2002 році.

«Знову став будівельником, будував будинки для багатих людей під Києвом, — каже Олександр. — Це дозволяло мати певні кошти, щоб почати втілювати свою мрію подорожувати світом. Власне, свою першу подорож я здійснив ще в 17 років. Це був велопробіг по Криму. Потім багато їздив з футбольними командами, але в межах України. Душа ж прагнула більшого.  Тому в 2002 році я наважився на першу мандрівку автостопом».

Подорожує Олександр сам. Каже, що так легше — ти ні від кого не залежиш. Самотність для нього ніколи не була тягарем. Є можливість зосередитись, подумати. І додає, що подорожі автостопом — то ціла наука зі своїми правилами, своїм законами. Звісно, повністю без вкладення коштів здійснити омріяні мандрівки не вдасться, але вони не захмарні, якщо не ночувати в готелях, не харчуватись в кафе, не користуватись таксі.

«У мене завжди з собою намет, — каже Олександр. — Попередньо налагоджую контакти, зв’язуюсь з людьми, які готові мене прийняти. Буває, що вдруге повертаюсь на те саме місце — за один раз не завжди встигаєш «вловити» все цікаве, зібрати необхідний матеріал для книги».

На рік – лише три-чотири місяці вдома

Саме такий стиль життя в мандрівника. У вільний час від подорожей він працює і заробляє гроші для мандрівок і видання власних книг.

Олександр говорить, що мрія доїхати автостопом до Магадану в нього з’явилась як працював будівельником. Щоб здійснити цю подорож, готувався не один рік, збільшуючи кожного разу термін перебування в поїздці. У 2003 році побував у Молдові, Придністров’ї. У наступному  побував на Соловецьких островах, Архангельську, Вологді, Пітері, Карелії. Потім був Кавказ, Закавказзя, західний Узбекистан, Казахстан. І в 2006 році зважився нарешті на омріяну поїздку в Магадан. Розраховував на чотиримісячну подорож, але вона затягнулась більш ніж на півроку — тривала 200 днів. Бо з Магадану вирішив майнути літаком на Сахалін, а звідти теплоходом до Курильських островів.

«Я не просто мандрував — в мене була мета досліджувати життя українців за межами нашої країни, — каже Олександр. — Збирав матеріал і вже тоді розумів, що використаю його для майбутньої книги. Під час тієї поїздки побував на мису Край Світу острова Шикотан. Так народилась і назва майбутньої книги—«Автостопом на Край Світу».

То був перший почин. Відтоді письменник Олександр Волощук став автором в 11-ти книг, які побачили світ. Джерела фінансування виходу книг різні — дві вдалось видати за рахунок державної програми, яка діяла в Чернігівській ОДА, на книжку про історію «Легенди» гроші збирали гуртом зі знайомими, друк однієї з книжок оплатила газета «Сіверщина», а здебільшого Олександр вкладає власні кошти в те, щоб його дітища побачили світ.

Наразі до друку готова дванадцята книжка, яку він дописував у окопах Городнянщини.

«Я вдячний городнянцям за їхнє ставлення до нас, військових, — каже захисник. — Волонтери нас підтримують і харчами, й усім необхідним. І місцеве населення допомагає постійно хто чим може».

Не зраджуючи покликанню дослідника, Олександр і зі зброєю в руках відшукує цікавинки. Так, 11 липня, риючи окопи, вони з побратимами натрапили на старовинне рало, схоронене на глибині пів метра. Тепер воно поповнить експонати місцевого музею.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  1 вересня випускників із Чернігова слухатиме весь світ

SVOBODA.FM