Останнє оновлення: 19:29 неділя, 4 грудня
Історія
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Ще одна річниця провалу московитів у спробі захопити Чернігів: Смоленська війна
Ще одна річниця провалу московитів у спробі захопити Чернігів: Смоленська війна

Ще одна річниця провалу московитів у спробі захопити Чернігів: Смоленська війна

1 – 4 вересня 1633 року оборонці Чернігова відбили три штурми московського війська, що намагалось опанувати Сіверщину під час московсько-польської війни. Завдяки стійкості козаків і міщан, а також – військовим хитрощам, місто та, як наслідок, весь регіон встояли перед загарбниками.

Чернігів – одне з найстаріших міст України. Його минуле – не лише тривале, але й дуже драматичне.

Форпост української Сіверщини

Починаючи з часів Київської Русі, місто та його околиці неодноразово ставали полем битви. За свою історію Чернігів витримав більше десятка облог, будучи бажаним призом для всіх, хто збирався панувати над Сіверщиною.

Цьогоріч Чернігів витримав одну з найважчих та, можливо, найважливішу в своїй історії облогу, по праву отримавши відзнаку “міста-Героя України”. Нещодавно вийшла стаття американського видання Washington Post, присвячена обороні Києва від російських загарбників у лютому-березні 2022 року. Іноземні аналітики відзначили ключову роль оборони Чернігова у тому, що встояла столиця України. Північним форпостом, “ключем до Києва” місто було і в минулі століття.

Одна з маловідомих битв за Чернігів відбулась у 17 столітті – під час Смоленської війни між Річчю Посполитою та Московським царством. Ця війна, що тривала у 1632-1634 роках, залишилась у тіні Хмельниччини, яка розпочалась всього через 14 років після закінчення конфлікту. Помітна частина учасників Смоленської війни з боку Речі Посполитої згодом воюватимуть хто за Корону, хто за Булаву – у польсько-українському протистоянні.

План Чернігова 1706 року

Московсько-польські війни другої половини 16 – першої половини 17 століть були продовженням суперечки, що розпочалась ще між Московією та Великим князівством Литовським. І польський король, що також володів титулом великого князя Литовського та Руського, і московський цар вважали себе спадкоємцями старокняжого київського престолу. На початку 16 століття Московія завдала нищівної поразки Литві, захопивши приблизно третину її території. Зокрема – і Чернігово-Сіверщину, що пробула під владою московських царів понад 100 років.

Під час війни 1609-1618 років Річ Посполита – конфедерація Литви та Польщі – повернула частину раніше втрачених земель – Смоленщину та Сіверщину. На той момент Московія була ослаблена внаслідок “Смути”. Чернігів був відвойований коронними військами у 1610 році. Київський підкоморій Самійло Горностай хитрощами проник у місто, сховавши своїх вояків у вози з рибою. Під час запеклого бою Чернігівський дитинець був підпалений. Пожежа була такою нищівною, що більшість жителів були змушені покинути місто. Чернігів стояв пусткою протягом 13-ти років.

Панорама давнього Чернігова. Сучасний вигляд

Місто перейшло до складу Речі Посполитої за Деулінським перемир’ям у 1618 році, до підписання якого Московію схилили, зокрема, активні дії українських козаків гетьмана Петра Сагайдачного, які здійснили рейд з-під Москви до Калуги, викликавши жах у московських комісарів.

Проте лише у 1623 році польський уряд взявся за відновлення спустошеного Чернігова. Король Сигізмунд ІІІ надав місту Магдебурзьке право. У Чернігові з’явився магістрат – орган місцевого самоврядування на чолі з війтом (мером). Щоб спонукати людей знову заселити місто – чернігівцям надали низку привілеїв, звільнивши їх від деяких повинностей, дозволивши вільно займатися винокурінням та риболовлею. В Чернігові регулярно проводили великі ярмарки. Коронна влада також відбудувала дерев’яну фортецю, що стала найпотужнішою твердинею в регіоні. У цей період населення міста почало стрімко зростати, тоді ж Чернігів обріс навколишніми поселеннями: виникли Киїнка, Коти, Масани, Подусівка, Старий і Новий Білоуси, Бобровиця, Киселівка.

Москва прагне реваншу

Тим часом, московський уряд розпочав підготовку до нової війни. Новоспечена правляча династія Романових зміцнила свої позиції при владі та почала формувати коаліцію проти Речі Посполитої. Нове захоплення Смоленщини та Сіверщини стало головною зовнішньополітичною метою царя Михаїла Романова. Її втіленню сприяло політичне становище в Східній Європі, а саме – погіршення відносин Речі Посполитої з її сусідами. У 1618 році в Європі вибухнула Тридцятилітня війна між католиками та протестантами. Епізодом цієї загальноєвропейської війни стали війни між католицькою Варшавою та протестантським Стокгольмом.

Михаїл Федорович Романов

У 1620-х роках Річ Посполита програла Швеції дві війни, втративши провінцію Лівонію (сучасні території Латвії та Естонії) та частину Східної Пруссії. Загострення польсько-шведського протистояння сприяло зближенню між Швецією та Московією. У 1629 році країни уклали угоду про військову співпрацю. У наступні три роки під керівництвом шведських фахівців була проведена модернізація московського війська. Шведський генерал шотландського походження Александер Леслі набрав на московську службу 4,5 тисячі найманців з Європи, з яких сформували чотири окремі полки, а також – заповнили більшість командних посад у полках, набраних із московитів. З московських дворян сформували полки “нового строю”, що були організовані та озброєні за західноєвропейським зразком.

Александер Леслі

У квітні 1632 року помер польський король Сигізмунд ІІІ і Москва отримала шанс здобути реванш, скориставшись “безкоролів’ям”. У червні війну Речі Посполитій оголосив московський Земський собор. У наступні два місяці Московія провела збір війська, мобілізувавши на війну до 60 тисяч вояків – велику потугу за мірками того часу. Щоправда, союзна Швеція вступити у війну не могла, бо сама була втягнута у виснажливе протистояння з імперією Габсбургів та німецькими князівствами Католицької ліги.

Наступ московитів розпочався лише в жовтні. Загарбники атакували вздовж усього кордону з Річчю Посполитою, щоб розпорошити коронні сили. Водночас, левову частку війська – 40 тисяч на чолі з боярином Михаїлом Шеїним – зосередили на Смоленському напрямку. Смоленськ мав стати головним призом Москви у цій війні. В грудні місто було взяте в облогу. Мали успіх московити і на інших напрямках: у жовтні-грудні були захоплені низка міст Сіверщини – Почеп, Трубчевськ, Сураж, Стародуб і Новгород-Сіверський.

Новгород-Сіверський став для московського війська базою для подальшого наступу на Чернігів. Обороною регіону керував чернігівський підкоморій, руський православний магнат Адам Кисіль. Кисіль володів значними маєтками на Чернігівщині, а його резиденцією було містечко Мена. Обороною сучасної Полтавщини командував інший магнат з православного руського роду – Ярема Вишневецький, чиї обширні володіння на Лівобережній Україні неофіційно називали “Лубенським князівством”.

Адам Кисіль

Доля “ойчизни” знову в руках козаків

Основу війська Речі Посполитої, що обороняло українське Лівобережжя, складали запорізькі козаки. Відносини козацтва з Варшавою у той час були напружені, тож Москва сподівалась навернути степове лицарство на свій бік. Лише у 1630 році відгриміло повстання на чолі з гетьманом Тарасом Федоровичем (Трясилом). Після смерті короля Сигізмунда козаки домагалися участі у сеймі, що обирав нового голову держави. Проте козацькі посли не були допущені до голосування, через що запорозький гетьман Іван Петражицький-Кулага з військом виступив на Волинь, руйнуючи там маєтки річпосполитських магнатів.

Зрештою, ситуацію владнало обрання королем Владислава IV у листопаді 1632 року. Владислав був прихильним до православних і козаків зокрема, на відміну від свого батька – ревного католика та противника компромісів з українцями. У березні 1633 року новий король визнав Київську православну митрополію, яка була ліквідована на Берестейському соборі у 1596 році та навернена в унію – за винятком Галичини та Закарпаття. Православним повернули Софійський собор, Києво-Печерську Лавру, король заборонив утиски вірян. Новим митрополитом обрали Петра Могилу, що й став посередником у перемовах між коронним урядом і козацтвом.

Петро Могила

Таким чином, Військо Запорозьке, попри минулі конфлікти, у цій війні стало на бік Речі Посполитої. У тому ж таки березні 1633 року козаки разом із магнатськими загонами провели рейд прикордонними московськими містами. Були спалені Валуйки, деякий час перебували в облозі Путивль, Севськ і Бєлгород. Керував козаками у цьому поході полковник Яків Острянин, що вже за кілька років підніме повстання проти Речі Посполитої.

Влітку Польсько-Литовська держава все таки опинилась у стані війни на два фронти. Бойові дії проти Речі Посполитої розпочала Османська імперія, що жадала реваншу за поразку десятирічної давнини – у Хотинській війні. На Поділля, куди вторглось військо Абази-паші, довелось перекинути частину коронного війська з коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. На лівому березі Дніпра залишились нечисленні сили козаків і місцевих магнатів – всього кілька тисяч вояків. Більша частина козацтва разом з гетьманом Тимофієм Орендаренком вирушила під Смоленськ.

Хотинська фортеця

Так створились вигідні умови для нового московського наступу вглиб Сіверщини. Цар Михаїл Федорович Романов хотів захопити Чернігів і створити загрозу Києву, щоб змусити польсько-козацьке командування перекинути частину війська зі Смоленського фронту.

Битва за Чернігів

У серпні до захопленого Новгорода-Сіверського прибув із Москви воєвода Федір Бутурлін, що привів з собою 500 вояків. Це було добірне військо, що складалось із представників московської аристократії. Були поміж ними і родовиті бояри. Ще 1,5 тисячі ратників у Рильську, Путивлі та Севську зібрав воєвода Григорій Аляб’єв. Таких сил мало бути достатньо для взяття Чернігова, адже найважливішу фортецю Сіверщини обороняла лише сотня козаків на чолі з ротмістром Костянтином Вовком. З наближенням московитів зброю до рук взяло ще близько двохсот міщан. При цьому майже вся шляхта, що була у місті – повтікала.

Чернігівська фортеця 17 – 18 століть. Реконструкція Олександра Бондаря

Бутурлін і Аляб’єв виступили на Чернігів 26 серпня. Вже 31-го числа московити переправились через річку Снов біля села Клочкова. Там загарбники схопили вісьмох місцевих рибалок, у яких намагалися вивідати, що відбувається в місті. Кільком полоненим дорогою вдалося втекти і вони встигли попередити оборонців Чернігова.

Перший штурм Чернігівської фортеці відбувся 1 вересня. Московити намагалися прорватися через браму, але захисники відбили наступ. Воєводи почали готуватися до тривалої облоги. Заклали табір за Єлецьким монастирем, що мав захищати московське військо від розміщених на Валу гармат козаків. Того ж дня московські загони спалили кілька навколишніх сіл, побивши частину їхніх мешканців, а також – зруйнували низку переправ через Десну та Білоус.

Єлецький монастир у Чернігові

Другий штурм відбувся у ніч на 2 вересня. Загарбники спробували підійти впритул до фортечних мурів під прикриттям темряви та будинків – поруч із замком був розташований хутір. Проте козаки розгадали задум ворога та запалили халупи, а з мурів вивісили каганці. Таким чином, штурмові загони московитів були для них як на долоні. Спроба московських вояків підійти до замку коштувала їм тридцятьох убитими, у тому числі – сімох бояр. Зазнавши втрат, загарбники повернулися до свого табору.

Вдень 2 вересня бойові дії стихли. Козаки викликали московських бояр на герці, а воєводи, тим часом, намагались схилити обложених до капітуляції, обіцяючи всім вільний вихід з міста. Оборонці відкинули цю пропозицію. Третій штурм відбувся вже 3 вересня. Царські війська атакували Лоївську браму. Вони підійшли впритул до мурів та почали рубати дерев’яні палі, що тримали укріплення. Проте у цей момент влучним пострілом з муру був убитий командир московського штурмового загону. Московити в паніці кинулися тікати.

Наступний штурм було призначено на суботу, 4 вересня. Та несподівано для московських воєвод за Десною з’явився Адам Кисіль, що вів із собою козацьку хоругву – 100 вояків. Такі малі сили не могли загрожувати московитам, проте чернігівський підкоморій пішов на хитрощі, підіславши до ворожого табору православного попа з села Копачева. Священник на допиті розповів нібито до Чернігова підходить понад трьохтисячне військо Киселя. Отож, коли московська сторожа донесла про коронний загін, що переправився через Десну біля Слабина, – воєводи Бутурлін і Аляб’єв стривожилися. На щастя для обложених, одночасно з Ніжина до Чернігова виступила хоругва нереєстрових козаків, сформована старостою Мартином Казановським. Дізнавшись про її рух, московські командири остаточно переконалися, що на деблокаду Чернігова Річ Посполита кинула великі сили. Московити спішно зняли облогу та, переправившись вночі біля Клочкова, втекли із награбованим добром до Новгорода-Сіверського. Кисіль намагався переслідувати ворога, але його затримали зруйновані переправи.

Реєстровий козак середини 17 століття. Реконструкція Сергія Шаменкова

У листі до коронного гетьмана Конецпольського чернігівський підкоморій оцінив втрати московитів під час трьох штурмів у 100 вбитих. Він просив про підкріплення, адже передбачав повторну спробу ворожого наступу. Гетьман у відповідь порадив формувати загони з місцевих жителів та козаків.

Московська капітуляція під Смоленськом

Киселеві вдалося зібрати до тисячі вояків, мобілізувавши місцеву шляхту. З таким військом 16 вересня підкоморій став табором біля села Сиволож неподалік Борзни. Адам Кисіль мав дані розвідки про збір московського війська в Путивлі, тому очікував наступу на Чернігів з цього напрямку. Проте вже 18 вересня воєначальник отримав інформацію, що зі Стародуба наступають вже знайомі йому Бутурлін і Аляб’єв. Цього разу вони мали понад 4 тисячі війська та сильну артилерію. Кисіль кинувся рятувати Чернігів. Його вояки за добу здолали пішки понад 100 кілометрів та прибули до міста, випередивши московитів. Дізнавшись про перебування в Чернігові Киселя, московські воєводи вирішили відмовитись від нової облоги та повернули назад.

На цьому бойові дії на Сіверщині не завершились, хоч на деякий час і встановилося затишшя. Вже в січні 1634 року московити спалять Борзну та навколишні села. Наступного погрому від царських вояків місто зазнає вже через 25 років – під час першої московсько-української війни, за гетьманування Івана Виговського.

Місто Борзна. Сучасний вигляд

Тоді ж, у 1634 році, доля війни вирішилась під стінами Смоленська. 30-тисячна армія короля Владислава IV та козацького гетьмана Орендаренка завдала низки поразок московському війську боярина Шеїна. Зрештою московити, що облягали місто, самі опинились в облозі та в лютому 1634 року були змушені капітулювати. 14 червня був підписаний Полянівський мир, що зафіксував де-факто нічийний результат війни. Здобутком Москви замість усієї Сіверщини та Смоленська стали прикордонні Трубчевськ і Охтирка, що були передані Річчю Посполитою у 1640-х роках унаслідок розмежування території.

Капітуляція армії Шеїна перед Владиславом IV. Картина 1634 року

Вже у 1648 році Чернігів опанують повсталі козаки Богдана Хмельницького, місто стане центром формування козацького полку та нової адміністративної одиниці. Завдяки стійкості оборонців – як під час Смоленської, так і за попередніх московсько-польських воєн – Сіверщина залишилась в ареалі формування нової української державності, стала інтегральною частиною Війська Запорозького Городового, Гетьманщини – унікальної воїнської країни, яка гідно зустріла стародавнього ворога – Московію – вже у 2022 році.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  1 вересня випускників із Чернігова слухатиме весь світ

SVOBODA.FM