Факти ЛРТ. Україна. Розпад чи нова спроба демократизації: що чекає на Росію після поразки?

Російські пропагандисти заговорили про “кінець Росії”, а українські депутати – вже почали ділити територію в’янучої імперії, поки що – лише на папері, визнаючи Курильські острови та Чечню окупованими територіями. Чи чекає на Росію розпад у разі умовної “смерті Путіна”, чи колишня “в’язниця народів” раптом демократизується та стане частиною цивілізованого світу? Різні думки з цього приводу висловлюють українські політики, історики та російські опозиціонери.

Кордони Росії більше не сприймають всерйоз

Про можливий крах путінської Росії, її розпад і утворення на її території нових державних суб’єктів говорять давно. Політологи та історики відзначають, що на сучасній політичній карті світу Російська Федерація – це остання “класична” імперія, що контролює етнічні землі десятків народів. Усі ці народи нещодавно, за історичними мірками, були підкорені прямою військовою силою, в окремих випадках – із застосуванням терору та елементів геноциду. Епоха імперій, як вважається, остаточно завершилась у 50-х – 60-х роках минулого століття, коли своїх заморських володінь позбулися європейські колоніальні імперії – Британія, Франція, Іспанія, Нідерланди.

У 1991 році розпався Радянський Союз, що формально не називався імперією, проте де-факто продовжував традицію російського імперіалізму. Замість СРСР постало 15 незалежних держав, проте Російська Федерація залишилась найбільшою країною на планеті, зберігши три чверті території колишньої “союзної” держави. Включно з дванадцятьма національними республіками, чотирма автономними округами, автономною областю, понад тридцятьма національними районами.

Розпочавши повномасштабне вторгнення в Україну, Володимир Путін наочно продемонстрував всьому світу, що епоха новітнього імперіалізму та колоніалізму триває і у ХХІ столітті. Водночас, сам створив передумови для остаточного краху імперської ідеї, показавши слабкість на полі бою у війні проти народу, який бореться за свою свободу та незалежність.

Після поразок російської армії на Харківщині, Донеччині та Херсонщині, внаслідок чого Кремль був змушений піти на відчайдушні кроки – оголосити мобілізацію та незаконно анексувати території України, – про можливість розпаду Російської Федерації у найближчій історичній перспективі почали говорити практично всі. Так, наприкінці вересня американський генерал, колишній командувач армії США в Європі Бен Ходжес закликав держави світу готуватися до можливих наслідків краху Росії. Зокрема – задуматися про долю ядерного арсеналу. Ходжес зауважив, що наразі до такого сценарію ніхто не готовий. 18 жовтня розпад РФ спрогнозував і керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов. Він зазначив, що до літа 2023 року Збройні сили України можуть вийти на кордони 1991 року, що спричинить відцентрові рухи всередині країни-агресора. Буданов допустив і від’єднання від Федерації окремих регіонів: зокрема, Північного Кавказу, і не тільки.

Навіть російські пропагандисти зараз намагаються мобілізувати свою аудиторію, лякаючи її близьким “кінцем Росії”. Одіозний Володимир Соловйов 20 жовтня несподівано заявив, що якщо Російська Федерація не переможе Україну, то її не стане. Включно з “великою історією, культурою” та “всіма нами”.

Верховна Рада України, тим часом, вже почала “ділити шкуру” поки що ще “невбитого ведмедя”. 7 жовтня український парламент офіційно визнав Курильські острови Північними територіями Японії, що перебувають під тимчасовою окупацією. А 18 жовтня – більшість народних депутатів проголосувала за визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерії, засудивши геноцид чеченського народу, скоєний російською армією під час двох чеченських воєн. Ще рік тому такого зухвальства з боку України не можна було й уявити. Навіть безневинні декларації Верховної Ради щодо незаконно анексованого Криму тоді ухвалювали хоч з якоюсь оглядкою на реакцію Кремля, погрози якого тоді ще багато хто сприймав всерйоз. Проте зараз з’ясовується, що “непорушні” кордони імперії цілком можна переглядати та ставити під сумнів. Це нині роблять всі, кому не ліньки, навіть чехи, які на початку жовтня провели у соцмережах глузливий “референдум” про приєднання до Чеської Республіки російського Калінінграда.

У черговий раз зґвалтувавши російську Конституцію, внісши туди тимчасово окуповані регіони України вперемішку з не до кінця окупованими, Путін сам розмив поняття “територіальної цілісності РФ” у правовому полі (чого лише вартує заява речника глави Кремля Дмитра Пєскова про те, що Росія буде “радитися” з жителями окупованих областей щодо того, де саме буде проходити фейковий російсько-український кордон). Продовжує це робити і український парламент, до якого 22 жовтня внесли пропозицію про визнання Білорусі територією, що перебуває під російською окупацією. Таким чином, втілюється мрія Путіна, висловлена ним ще у 2016 році, про те, що “кордони Росії ніде не закінчуються”. Але може стати так, що вони ніде і не починатимуться.

“Зомбі-імперія має померти”

Співавтором проекту постанови щодо Білорусі є народний депутат Олексій Гончаренко. Він же долучився і до документу про визнання незалежності Чечні. Український парламентар вважає, що нинішня війна Росії проти України – це остання загарбницька війна Російської імперії.

“Цей монстр, ця зомбі-імперія давно мала померти, але все ніяк не хоче. Вона несе загрозу для всього світу, всього континенту, для сусідів, а також – самих росіян. Лише з повним розпадом цього утворення ця загроза зникне. Я вважаю, що зараз це остання імперіалістична війна цієї імперії, програвши яку, вона буде розвалюватися. Втретє за останні сто років. Сто років тому був перший розвал, коли змогли звільнитися Польща, Фінляндія, балтійські країни, але Україна, наприклад, не змогла. Потім 30 років тому інші країни звільнилися. І зараз буде новий розпад, я в цьому абсолютно не сумніваюсь. Це єдиний шлях до того, щоб самі росіяни змогли збудувати нормальну національну державу”, – зазначає Олексій Гончаренко.

Депутат додає, що, на його думку, крім деімперіалізації та денацифікації Росія має пройти денуклеаризацію. Інакше – світ ніколи не зможе спати спокійно.

“Враховуючи їхню поведінку, вони більше не заслуговують права мати ядерну зброю. Бути в ядерному клубі – це відповідальність. І вони показали, що неготові до неї. Вони використовують ядерну зброю як інструмент шантажу – це головний показник того, що їм ядерну зброю мати не можна”, – наполягає Олексій Гончаренко.

Коментуючи свою ініціативу щодо визнання суверенітету Чеченської Республіки Ічкерії, народний обранець зазначив, що чеченці довели своє прагнення до незалежності, чинячи завзятий спротив російським військам у 1990-х і 2000-х роках. Олексій Гончаренко припускає, що не всі народи РФ виявлять таку ж сміливість та національну самосвідомість.

“Що стосується кордонів (майбутньої Росії, – ред.) – життя покаже. Цілком можливо, що якісь із народів, які сьогодні колонізовані Росією, не проявлять волі до незалежності. Наприклад, коли ми кажемо про Чечню – тут усе зрозуміло, тому що чеченці не те що проявили волю – вони перемогли Росію в Першій чеченській війні. І билися до останнього за незалежність. Тому з ними найпростіше. Які ще народи підуть шляхом чеченців і будуватимуть незалежні держави, а які ще на якийсь час залишатимуться з росіянами, – я тут не робитиму припущень”.

“Прекрасна Росія майбутнього”, яка не розпадеться

Думка про те, що Росія може розвалитися на десятки нових державних утворень, втративши свої національні республіки, – популярна серед українського політикуму та експертних кіл. В іншому антипутінському таборі – серед російських опозиціонерів – таку точку зору поділяють далеко не всі. Відомий російський опозиційний журналіст, засновник і шеф-редактор видання The Insider Роман Доброхотов вважає, що Російська Федерація може пройти кризу, пов’язану з крахом режиму Путіна, зберігши свої поточні кордони. У тому разі, якщо до влади у Москві прийдуть здорові сили.

“Це дуже дивне рішення (Верховної Ради України про визнання суверенітету Ічкерії, – ред.). Я не розумію, чому Чечня окупована, а решта території Росії не вважається окупованою. На мій погляд зараз 100% території Росії – це окупована територія. Окупована групою силовиків, яких ніхто не обирав, і я вважаю, що не тільки чеченці зараз є пригніченим народом. Питання в тому, чи хочуть самі чеченці відділятися від Росії. З того, що я знаю, спілкуючись з різними чеченцями, включаючи діаспору, що виїхала в Європу, для них принципово те, що зараз їх утискають. Але, умовно кажучи, якщо постане “прекрасна Росія майбутнього” – демократична, насправді федеративна, правова держава – ніяких питань тут не буде”, – зазначає Роман Доброхотов.

Журналіст переконаний, що сепаратистські рухи у національних регіонах РФ – це форма прояву невдоволення політикою Кремля, зокрема – безглуздим вторгненням в Україну. Якщо Москва прийде до тями – ніхто не захоче руйнувати державу.

“Сепаратистські ідеї не матимуть підтримки. Ми бачимо, що і в Татарстані, і в Бурятії, у багатьох регіонах є латентні якщо не сепаратистські рухи, то, принаймні, рухи національної ідентичності. Але вони тому і популярні, що люди не хочуть асоціювати себе з божевільною психопатичною політикою Кремля. Як тільки вона зміниться на нормальну європейську політику – ми одразу побачимо, що, в принципі, нікому і не потрібно будувати цю межу з колючим дротом між регіонами. Всі хочуть жити у мирі та згоді, просто в демократичній нормальній країні”, – каже Роман Доброхотов.

Повернення до Володимиро-Суздальського князівства

Йому заочно опонує український історик, публіцист і блогер Олександр Палій. З його точки зору, як фахового історика, – імперія не може стати справжньою демократією, залишаючись при цьому імперією, тобто, утримуючи в своєму складі колись завойовані території інших народів.

“Росія не може бути демократичною країною. Про це яскраво та красномовно свідчить уся її історія. Сімсот років – стільки часу приблизно існує Московія-Росія. За цей час у неї були лише випадкові епізоди якогось демократичного існування. Дуже нетривалі: буквально по кілька тижнів чи місяців. Все це свідчить про те, що є базовий інстинкт народу, він дуже тоталітарний, і, по суті, ця держава не може існувати без примусу. Якщо забрати цей апарат примусу в Росії, якщо він на якийсь час перестане діяти, – Росія миттєво розпадеться”, – наполягає Олександр Палій.

Історик переконаний, що демократизувати Росію можна лише “частиною”. Навіть у такому разі немає певності, що всі колишні національні республіки стануть успішними демократіями. Приклад – колишні республіки СРСР, у значній частині яких після здобуття незалежності встановились авторитарні режими.

“Ми ще не знаємо, якою була б, наприклад, (незалежна, – ред.) Башкирія, чи Татарстан. Ми можемо про це лише здогадуватися. Чи було б у громад усіх цих так званих республік достатньо сил, щоб стати на демократичний шлях розвитку? Я припускаю, що, принаймні, у деяких народів, які вимушено мешкають на території сучасної Росії, є цілком демократичне майбутнє. Але навіть і не демократичне, навіть авторитарне майбутнє у цих так званих республіках було б більш правильним і сприятливим для їхнього розвитку, аніж існування нинішньої Росії”.

Олександр Палій також вважає, що розпад Росії може не обмежитися лише тим, що Москва перестане контролювати свої “національні окраїни”. Адже і сама “титульна нація” – не така монолітна, як може здаватися. Російський етнос зшивався докупи у XIV – XVI століттях з різних народностей, які мешкали на території сучасної Росії. Може статися так, що новгородці, рязанці, “козаки” почнуть згадувати своє минуле, згадувати, що вони не завжди підкорялися імперському центру.

“Природні кордони Росії – це кордони Московії, кордони Володимиро-Суздальського князівства, яке було, по суті, князівством племені меря, що перейшло на слов’янську мову. Є дуже чітка російська межа – ще 300 років тому на півдні Московії існувала так звана “засічна смуга”. На північ від неї була власне Московія. Смуга тоді проходила біля Тули – приблизно за 200 кілометрів від Москви. Все, що на південь від неї – це не питомо російська територія. Тому перспектива сепарації може стосуватися не лише національних регіонів Росії, але і тих, які ми звикли називати російськими. Була дуже сильна історія Тверського, Новгородського, Псковського князівств. Усі ці території були свого часу насильно інкорпоровані до складу Московії, їхні жителі – переважно знищені”, – зазначає Олександр Палій.

Імперія зникне з карти, та чи лишиться у головах?

Залишається інше питання: чи буде постання нових держав на місці Російської Федерації означати позбавлення росіян (чи “колишніх росіян”) від імперських комплексів? Адже ми можемо пригадати попередні приклади російських “смут” – на початку XVII століття та на початку ХХ-го, коли імперія вже розліталась на уламки, але кожного разу знаходилися “збирачі земель”, які пропонували нову імперську ідею. Чи дійсно у росіян є імперський “базовий інстинкт”, як вважає історик Олександр Палій? Російський опозиціонер Роман Доброхотов з цим не погоджується.

“Імперська пропаганда (в Росії, – ред.) існує доволі давно. В активній, яскраво вираженій формі вона розпочалась за Миколи І. Потім ця ідеологема перевтілилась у радянській пропаганді. Вона існувала, але існувала тому, що була вигідна владі як таке собі морально-етичне обґрунтування своїх владних амбіцій. Але це зовсім не означає, що вона йде знизу. Вона йде зверху вниз. Так, російське суспільство дуже слухняне і відчуває свою безпорадність, і тому приймає це. Але це зовсім не значить, що суспільство вимагає цього від влади. У якийсь момент, коли Путін через високі ціни на нафту зміцнився при владі, він вирішив використати ці всі наративи, щоб себе возвеличити. Але в реальності вони резонують лише у невеликого відсотка людей”, – переконує російський опозиційний журналіст.

На його думку, росіян більше турбує власний достаток, аніж успіхи “завойовницьких походів”. Нині імперські ідеї та їхню підтримку серед населення Росії живить “фонтан” із нафтогазових грошей. Як тільки він вичерпається – у людей спаде полуда з очей. Роман Доброхотов також переконаний, що росіяни легко відмовляться від агресії проти України, як тільки вийдуть з-під путінського гіпнозу.

“Крим, вочевидь, повернеться в Україну як тільки помре Путін. Справа в тому, що росіяни переконані навіть не в тому, що їм потрібен Крим, а вони переконані в тому, що інші росіяни в цьому переконані. І для них буде сюрпризом, коли з’ясується, що після зміни влади, коли нова влада скаже, що ми не проти повернути всі території, – що це пройде досить спокійно і не буде супермасових протестів. Є кілька мільйонів божевільних фашистів, які готові виступати за приєднання всього, включаючи Казахстан і балтійські країни, але після зміни влади вони будуть настільки розгромлені і непопулярні, що їх ніхто не слухатиме. Тому повернення Криму буде достатньо безболісним, всупереч усім міфам”, – вважає шеф-редактор видання The Insider.

Зазначимо, що наразі ніхто не може точно спрогнозувати майбутнє Російської Федерації. Колишня імперія, що так і не змогла демократизуватися після падіння авторитарного режиму та втрати частини колоній, замість цього ступивши на стежку реваншизму, у найближчій перспективі може пережити момент істини. У будь-якому разі, вона зазнає докорінних змін, адже найбільша на планеті держава не може стати Північною Кореєю, як би цього не хотілося Путіну, її територія не може перетворитися на сіру зону на карті. Диктувати умови сусідам і всьому цивілізованому світу нео-імперія з архаїчним мисленням, хай навіть з ядерною бомбою, також не зможе.