Останнє оновлення: 16:50 вівторок, 2 квітня
Факти ЛРТ. Україна
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Обшуки СБУ та санкції РНБО: чи загрожує заборона російській церкві в Україні та чого чекати вірянам?
Обшуки СБУ та санкції РНБО: чи загрожує заборона російській церкві в Україні та чого чекати вірянам?

Обшуки СБУ та санкції РНБО: чи загрожує заборона російській церкві в Україні та чого чекати вірянам?

Українську православну церкву (Московського патріархату) (неофіційно – “Російська православна церква в Україні”) інколи називають останнім оплотом російського впливу всередині України.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ відторгнення до всього російського з боку українців сягнуло того, що слідом за Леніним по всій країні демонтують пам’ятники Пушкіну, а твори класиків російської літератури вилучають з бібліотек та шкільної програми.

Українську православну церкву (Московського патріархату) (неофіційно – “Російська православна церква в Україні”) інколи називають останнім оплотом російського впливу всередині України. Після початку повномасштабного вторгнення РФ відторгнення до всього російського з боку українців сягнуло того, що слідом за Леніним по всій країні демонтують пам’ятники Пушкіну, а твори класиків російської літератури вилучають з бібліотек та шкільної програми.

На цьому тлі одна з найбільших релігійних організацій, яка впродовж десятиліть підпорядковувалась духовному центру у Москві (а нині декларує нібито розірвання зв’язків з РФ), донедавна лишалась недоторканою.

“Святая святих” російського впливу в Україні

Все змінилося після 12 листопада, коли священник Православної церкви України (єдина православна релігійна організація в Україні, визнана Вселенським Патріархатом) Михайло Омелян опублікував відео на своїй сторінці у Facebook, зняте на території Києво-Печерської Лаври, підконтрольної УПЦ (МП). Виявилося, що під час богослужіння там співали пісню, що прославляє Росію та віщує “пробудження Матушки-Русі”, – і це на дев’ятому місяці повномасштабної російської агресії, яка забрала життя десятків тисяч українців.

До цього УПЦ (МП) вже неодноразово давала приводи засумніватися у своїй лояльності до Української держави. Її священники набагато частіше за представників інших релігійних конфесій йшли на співпрацю з російськими окупантами на тимчасово окупованих територіях. Крім того, починаючи ще з 2014 року вищі ієрархи церкви неодноразово робили заяви про “громадянську війну” на Донбасі, виправдовуючи дії Росії. Не соромилися публічно демонструвати свої антиукраїнські погляди і рядові клірики. Періодично виникали скандали, коли той чи інший священнослужитель відмовлявся відспівувати загиблого воїна Збройних сил України, або виголошував проросійські тези на проповіді, вів антиукраїнську пропаганду в соцмережах. На окремі “ексцеси” українські правоохоронні органи реагували, проте до системної боротьби з УПЦ (МП) як структурою справа не доходила.

Здавалося, що і після публікації відео з Лаври УПЦ вийде сухою з води, відбувшись лише черговими репутаційними втратами. Проте вже 14 листопада стало відомо, що Служба безпеки України розпочала кримінальне провадження за фактом виконання проросійської пісні у монастирі. 23 листопада СБУ прозвітувала про результати обшуків у Києво-Печерській Лаврі. В обителі спецслужбовці виявили громадян РФ, великі суми готівки у доларах, гривнях і рублях, проросійські листівки та літературу. Впродовж наступних тижнів повідомлення про нові обшуки СБУ у монастирях, храмах і консисторіях УПЦ (МП) з’являлися по кілька разів у день. Знахідки слідчих ставали щоразу скандальнішими: російські паспорти керівників єпархій, листування з кураторами від російських спецслужб, нагороди за “повернення Криму”, російські армійські сухпайки, а також – дитяче порно та 17-річний хорист у ліжку з архімандритом.

1 грудня справа почала набирати ще серйознішого обороту, коли Рада національної безпеки та оборони України доручила Кабінету міністрів розробити законопроект про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, афільованих із центрами впливу у Росії. 9 грудня Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної політики схвалив проект закону, зареєстрований групою народних депутатів ще 23 листопада – про заборону Російської православної церкви та релігійних організацій, що входять до її структури чи визнають підлеглість РПЦ. Паралельно президент Володимир Зеленський почав вводити у дію рішення РНБО, що стосуються накладення персональних санкцій на вищих ієрархів УПЦ (МП) і відомого спонсора релігійної організації – олігарха та колишнього народного депутата Вадима Новинського.

Що це – реальна спроба ліквідувати УПЦ (МП) чи лише намагання української влади поставити релігійну структуру під контроль? Схоже, що цього разу наміри керівництва держави – серйозні, – вважає історик і релігієзнавець Ростислав Мартинюк.

“Володимир Зеленський приходив до влади на гаслах, що він “заглядатиме в очі Путіну”, будуватиме “дороги замість гармат”. Проте зараз ми бачимо, що Зеленський, який не втік у перші дні російської агресії, а вирішив, що він є головою воюючої держави, свідомо розгортає захисні засоби, які необхідні для реальної перемоги України. Не всі вірили, що заборона телеканалів Медведчука, які відкрито працювали на Росію, буде справжньою забороною, а не грою. Тепер влада підійшла до “святая святих” московського впливу всередині України. Тому що РПЦ злилася з елітами, спецслужбами, владою різною рівня, і було дійсно складно припустити, що боротьба проти неї буде послідовною. Але справді ми побачили, що спочатку цю конфесію попередили, що вона має змінитися. Потім було звільнення Баканова – голови СБУ, який декларував належність до цієї конфесії (19 липня 2022 року Верховна Рада відправила у відставку голову СБУ Івана Баканова за поданням президента. Баканов відкрито називав себе парафіянином УПЦ (МП), – авт.), і також менш резонансні відсторонення від посад в інших органах, де були позбавлені впливу люди, на яких спиралась РПЦ”, – зазначив Ростислав Мартинюк.

Експерт також відзначив, що взаємини української влади з УПЦ (МП) пережили еволюцію. Раніше конфесія, пов’язана з Росією, де-факто була під захистом держави. Зокрема, Міністерство юстиції створювало перешкоди для переходів парафій з Московського патріархату до ПЦУ. Якщо ж тепер будуть створені умови для швидкої та зручної реєстрації громад, що хочуть змінити церковну юрисдикцію – може початися обвальний відтік вірян від УПЦ (МП), – вважає Ростислав Мартинюк.

Чи вийшла УПЦ (МП) з підпорядкування РПЦ?

Окрім повної заборони УПЦ (МП) теоретично існує інший, менш радикальний шлях – домогтися реального розірвання зв’язків релігійної структури з її материнської організацією – Російською православною церквою. 27 травня цього року відбувся собор Української православної церкви у Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі у Києві. Його учасники засудили позицію патріарха Московського Кирила щодо російської агресії, а також ухвалили рішення про усунення зі Статуту про управління УПЦ (МП) згадок про залежність від РПЦ. У Москві на це ніяк не відреагували. Українські ж релігієзнавці кажуть, що так званий “собор” був лише окозамилюванням.

“Це був не собор, це було зібрання. Неканонічне, бо воно не відповідало ні вимогам канонів, ані вимогам статуту РПЦ в Україні. Вони навіть не мали права вносити будь-які зміни до статуту, – каже історик релігії та пресофіцер 112-ї бригади територіальної оборони ЗСУ Андрій Ковальов. – Насправді вони закамуфлювали своє підпорядкування РПЦ в дуже дивний спосіб. Вказавши в статуті, що церква Московського патріархату діє відповідно до грамоти московського патріарха Алексія від 1990 року. Якщо ми відкриваємо цю грамоту, то в ній чітко написано, що УПЦ є частиною РПЦ. Тобто, хоч вони і намагалися закамуфлювати цей зв’язок, але президент доручив Державній службі з етнополітики та свободи совісті провести дослідження статуту так званої “УПЦ МП” на зв’язок з Російською Федерацією. Очевидно, що спеціаліст-релігієзнавець, спеціаліст-юрист одразу в перших розділах цього статуту виявить цей зв’язок.”

Андрій Ковальов нагадує, що Російська православна церква від самого часу свого перезаснування у 1943 році була де-факто частиною апарату держави зі столицею у Москві.

“Прикладом цього є те, що після перезаснування Російської православної церкви в Совєцькому Союзі, крім того, що існував орган, який займався справами релігії, називався він Радою у справах релігії, також була створена Рада у справах Російської православної церкви, яку очолив офіцер державної безпеки СССР, майор, а згодом полковник і генерал-майор на прізвище Карпов (Георгій Карпов, – авт.). Фактично РПЦ була під контролем і використовувалась як підрозділ спецслужб Совєцького Союзу ще з часів Сталіна. Після розпаду СССР вже у Російській Федерації відбулося перезаснування відносин російської влади та церкви, був укладений новий конкордат”, – зазначає Андрій Ковальов.

Експерт називає УПЦ (МП) “м’якою силою” Російської Федерації в Україні, що має розгалужену мережу, апарат, розпоряджається величезним майном, зокрема – об’єктами Світової спадщини ЮНЕСКО.

“Через мережу церкви, через проповіді, через спілкування священника з паствою вони проводять російські наративи в інтересах РФ, підриваючи дух українців. Наприклад, священники закликають своїх парафіян не дозволяти своїм синам і чоловікам служити у Збройних силах України, називаючи російську агресію “братоубийственной войной”, що можна розцінювати як зрив мобілізаційної програми, а це – кримінальна відповідальність. Потрібно зрозуміти, що люди, коли вони дивляться по телевізору виступ політика, ставляться до нього, вмикаючи критичне мислення. У церкві люди не послуговуються критичним мисленням, вони відкривають своє серце, свій розум назустріч священнику і вірять беззастережно у те, що він говорить”.

Між національною безпекою та толерантністю

Експерти сходяться на думці, що обмеження діяльності УПЦ (МП) – це наскільки важливе завдання в умовах повномасштабної війни з РФ, настільки ж складне та небезпечне. Адже тут потрібно не перетнути тонку межу між усуненням загроз для національної безпеки та тим, що можуть назвати переслідуванням за релігійною ознакою.

“Російські окупанти активно використовують наші цінності – свободу віросповідання, свободу совісті – проти нас, – зазначає Андрій Ковальов. – Відтак дуже часто паразитують на тих свободах, якими ми, українці, дорожимо і, відповідно, дорожить увесь вільний світ. Ми не Росія, де за рішенням якогось провінційного суду може бути заборонена релігійна організація. Наприклад, у такий спосіб були заборонені Свідки Єгови”.

Релігієзнавець нагадує, що попередня українська влада також робила кроки задля обмеження впливу УПЦ (МП). Так, Верховна Рада попереднього, VIII скликання, ухвалила законодавчі зміни, які зобов’язали релігійні організації, що мають духовний центр у країні-агресорці, відображати у своїх статутах свою справжню назву. Таким чином, УПЦ мала б називатися “Російською православною церквою в Україні”. Проте вимоги закону структура так і не виконала. У квітні 2019 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов УПЦ (МП), дозволивши їй не змінювати своєї назви. Цей суд відомий своїми скандальними рішеннями. Місяцем раніше він став на бік олігарха Ігоря Коломойського у справі про націоналізацію “Приватбанку”. Судді ОАСК також поновлювали на посадах одіозних чиновників, підозрюваних у корупції. 9 грудня вже цього року Сполучені Штати запровадили санкції проти голови суду Павла Вовка, а 13 грудня Верховна Рада ухвалила президентський законопроект про ліквідацію установи. Теоретично, це рішення розв’язує руки державі у питанні перейменування УПЦ (МП).

“Державні органи мають повне право знімати з реєстрації релігійні організації, які не виконали законну вимогу держави. Це зараз перша можливість держави обмежити діяльність РПЦ”, – вважає Андрій Ковальов.

Що стосується законопроекту, схваленого профільним комітетом парламенту, то експерт називає цю ініціативу хорошою, проте сумнівається у тому, що механізм її реалізації добре продуманий.

“Для прикладу: хто має визначати, чи є ця релігійна організація Російською православною церквою? Хто повинен обмежувати її діяльність? Законопроект, на жаль, не дає відповіді на ці питання. Чи достатньо буде у держави під час війни сил і повноважень, насамперед сил працівників, які власними ногами мусять обійти всі ці релігійні організації і обмежити їхню діяльність?”

Юридичні складнощі створює те, що “УПЦ (МП)” як єдиної юридичної особи не існує. Всі парафії, монастирі, єпархіальні управління тощо зареєстровані як окремі релігійні організації. Що, з іншого боку, не створює великої проблеми за наявності політичної волі: за поданням СБУ чи Держслужби з етнополітики та свободи совісті РНБО може накласти санкції на всі 12 тисяч юридичних осіб, які складають УПЦ (МП).

“Дієвим також буде запровадження оподаткування релігійних організацій з духовним центром в країні-агресорці. Це безпосередньо битиме по їхній кишені і це буде відчутно для них. Крім того, у Служби безпеки України, у правоохоронних органів, у РНБО є всі можливості щодо тих священнослужителів РПЦ, стосовно яких доведені факти антиукраїнської діяльності, колабораціонізму – забороняти ті юридичні особи, в яких вони є засновниками або членами. У такий спосіб, наприклад, забороняти єпархіальні управління, очільники яких були залучені до співпраці з Російською Федерацією, підозрювались у державній зраді”, – додає Андрій Ковальов.

Не менш важливою, за словами експерта, є робота з міжнародними партнерами. Дипломати мають роз’яснювати їм дії української влади, наголошувати на тому, що кроки, які можуть виглядати як обмеження релігійних свобод, – насправді є вимушеними. Приклади заборони релігійних організацій, запідозрених у роботі на ворожу розвідку, були під час Першої та Другої світових воєн. У тому числі – в демократичних країнах.

Розкол і новий Собор: що може чекати УПЦ (МП)?

На початку грудня у російських спільнотах у соціальних мережах почали розповсюджувати повідомлення про те, що вірян УПЦ (МП) в Україні нібито змушуватимуть проходити “повторне хрещення” у священників ПЦУ. При цьому показували фейкове оголошення, яке нібито опублікувала українська церква. У Православній церкві України офіційно заявили, що подібної практики вони не схвалюють і не здійснюють. Оскільки це – “груба богословська помилка, порушення канонів і тяжкий гріх”. При цьому у ПЦУ нагадали, що у самій УПЦ (МП) неодноразово перехрещували вірян українських православних церков, яких називали “розкольниками”.

Російська пропаганда намагається залякати українців, які в силу тих чи інших обставин досі є парафіянами УПЦ (МП). Так само у 2018 році, коли Православна церква України отримала Томос про автокефалію від Вселенського патріархату, російські ЗМІ намагалися нагнітати істерію, заявляючи про насильницьке захоплення храмів, примусове “перехрещування” тощо. Примітно, що нині офіційні спікери Кремля – Дмитро Пєсков, Марія Захарова та інші – роблять ведмежу послугу УПЦ (МП), адже називають її не інакше як “Російською православною церквою”, заявляючи про її утиски в Україні. У той час як УПЦ докладає надзусиль, щоб переконати, нібито не має жодних зв’язків з Москвою.

Ще один парадокс: за даними соціологічного опитування Центру Разумкова, проведеного у липні цього року – лише 6% православних і 4% віруючих українців називають себе парафіянами УПЦ (МП). При цьому за кількістю зареєстрованих громад – це найбільша конфесія в Україні. Експерти кажуть, що насправді розповіді про мільйони вірян, які нібито є відданими Московському патріархату, не відповідають дійсності. Адже більшість людей ходять до церкви лише на великі свята і часто обирають той храм, який їм зручніше відвідувати.

“Картинка коли на Дванадесяті свята, на Пасху в московські храми приходять юрби людей – це одне. Але статистика, якій я у цьому випадку схильний довіряти, показує стрибкоподібне зменшення активістів Московської патріархії (не кліриків) з 2014 року до сьогодні, – розповідає Ростислав Мартинюк. – Взагалі, умовно кажучи, обиватель схильний відвідувати храми поблизу свого дому. І якщо в цьому храмі буде нарешті знайома йому українська мова богослужіння, якщо там припинять без кінця розповідати про громадянську війну, коли навколо тебе протилежна картина і в тебе є родичі, які загинули на війні з ворогом, – це принесе лише масове та загальне полегшення людям. Тут якраз м'яч на полі влади. Вона не має боятися. Ніяких виступів не буде, солідарної позиції тих, кого ми вважаємо парафіянами Московської патріархії не існує.”

За словами історика, наразі УПЦ (МП) переживає кризу, яка, зокрема, пов’язана з виснаженням джерел фінансування. Великий бізнес нині намагається уникати зв’язків з церквою, афільованою з Російською Федерацією. Тим часом, всередині релігійної організації назріває розкол.

“Члени цієї конфесії нині активно обговорюють можливість або послідувати Томосу Вселенського патріарха і приєднатися до Православної церкви України, що можливо навіть шляхом проведення нового Собору з ПЦУ, якщо група архієреїв з РПЦ в Україні буде достатньо великою – 20, 30, 50 архієреїв. Частина єпископів буде тікати до Російської Федерації, чи створювати свої квазіцерковні структури”, – вважає Ростислав Мартинюк.

Експерт зауважує, що сама УПЦ (МП) є неоднорідною як структура. Її окремі регіональні анклави більш радикально та проросійськи налаштовані. Цікаво, що йдеться переважно про консервативні групи на заході України – на Закарпатті, Волині та Буковині. Релігієзнавець також вважає, що Православна церква України та держава мають активізувати роботу зі звичайними священниками УПЦ (МП), щоб пришвидшити процес переходу кліру до ПЦУ.

“Треба дати їм зрозуміти, що це, по-перше, неминуче, а по-друге – альтернатива ПЦУ для них – це піти працювати на завод або в ресторан. Але якщо вони люблять Христа і виховані як християни, мають церковний світогляд, то вони зрозуміють, що канонічна церква, благословлена Вселенським патріархатом – це кращий корабель для їхнього спасіння, аніж поневіряння по різних сектах.”

У будь-якому разі, виглядає так, що Українська держава та українське суспільство після десяти місяців повномасштабної війни з Росією більше не толеруватимуть проросійську пропаганду та агентурну діяльність під обгорткою віри та високих ідеалів християнства. Після тих жертв, яких зазнали українці внаслідок російської агресії, любителі “георгіївських” стрічок і пісень про “Матушку-Русь” ніде в Україні не зможуть почувати себе спокійно, в тому числі – у монастирській келії, ховаючись за образом “праведника”. Ті ж священники, які справді вірять в Бога та люблять свої країну та народ, повинні чітко висловлювати свою позицію та виступати за очищення Церкви.

Статті з циклу "Факти ЛРТ. Україна" публікуються в рамках міжнародної програми MediaFit, Європейським Союзом, для підвищення інформаційної стійкості регіонів України. Вміст матеріалу є виключною відповідальністю ЛРТ та авторів і не обов'язково відображає думку Європейського Союзу.

Коментарі (1)

М.Боюра | 2022-12-23 09:01

 Іде кровава війна з найстрашнішими її проявами, будь-який підтримувач цієї війни має бути знищений, церкву знищити не можна, а заборонити діяльність її на нашій території обов'язок держави.
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Stella Sezon та Constantine представили модну українську музику в Лондоні

SVOBODA.FM