«Пора» порозумнішати? Чи Піар “Пори”?

Революції, як це буває зазвичай, накладають відбиток на долю людей. І це не секрет. У всі часи були «герої», які от чомусь з’являлися після всіх бурхливих подій, і – такі, що просто робили свою справу, свято віруючи в перемогу.

Тріумф Віктора Ющенка, як народного лідера, розпочався задовго до помаранчевої революції і був закономірним явищем. Віктор Андрійович правильно зазначив – це була перемога нас усіх.

Дуже прикро стає зараз коли іноді читаєш пресу або дивишся телебачення і там журналісти не натішаться модними виразами на кшталт «авангард революції», «борці за демократію» – славна «Пора». Хоча в деякій мірі їх можна зрозуміти, адже зараз їм можна робити матеріали про які кілька місяців тому вони, навіть, і подумати не могли.

 «Пора» піарить себе, як крутих революціонерів (ще б пак, можливо, спонсори їм виділять гроші і на повалення режимів в Білорусі чи Казахстані), а журналістам треба щось їсти.

А де була „Пора”?

Переглядаючи відеозапис сумнозвісних подій 26 листопада під стінами Чернігівської міської ради чомусь не можна побачити жодного прапора цієї Громадянської Кампанії. Бо їх там і не було.

Проте скільки знайомих облич – студентів історичного факультету ЧДПУ, членів громадських молодіжних організацій «Українська Народна Молодь», «Українська Студентська Спілка», «Молодіжного Націоналістичного Конгресу». В їхніх очах навіть через об’єктив телекамери можна побачити натхнення, віру в свободу та демократію.

Декотрі зі сльозами на очах співали гімн України. Перелічувати всіх не вистачить газетної шпальти, проте декотрих варто назвати. Це Андрій Глухенький, Олександр Ясенчук, Віталій Назаренко, Михайло Сапон, Павло Пущенко. Втім там були люди різного віку, різного соціального статусу. Всі вони вистояли і на «Майдані» і всіх їх можна назвати єдиним словом – народ. Це люди які виконали свій громадянський обов’язок – захистили законність. І без них ніякі «Пори» анічогісінько б не зробили.

Голова Чернігівської міської організації
«Українська Народна Молодь»