Володимир Горбач: ЮЩЕНКО – ПРОДУКТ гарного виховання та улюбленець долі

“Високий Вал” відкриває серію інтерв’ю з людьми, які люблять політику настільки, що є її суб’єктами і мають в цій справі непоганий смак. Гості Редакції - фігури регіонального і загальнодержавного масштабу, знані і невідомі широкому загалу постаті. Їх сформована думка має бути цікавою для читачів. Знайомтеся:

Володимир Горбач: Народився 1970 року у Борзнянскому районі на Чернігівщині. Закінчив істфак Чернігівського педуніверситу й працював там викладачем політології. На початку 90-х був головою Чернігівського студентського братства, а з 1998 - головою обласної оганізації партії "Реформи і порядок". З 2000 року працював у Києві в Інституті політики, потім в Інституті Євро-Атлантичного співробітництва. У березні 2005 року обраний у Політраду Громадянської партії ПОРА. Керівник інформаційно-аналітичного департаменту. Одружений, виховує сина.

Олег Головатенко: Пане Володимире, читачі “Високого Валу” часто закидають, що Ви з паном Боровиком такі собі авантюристи, які користуються брендом  “ПОРИ”, вистражданим під час революції. Крім того, остання акція партії “ПОРА” стосовно чернігівського губернатора на думку багатьох – це не більше ніж чиста ПР-акція, проплачена тими, хто хоче відвести від себе увагу. Ваша відповідь.

Володимир Горбач:
Щось я не помітив особливої частоти закидів щодо мене на форумах. Можливо тому, що мене там мало хто знає. Це мій найбільший недолік...

А ось Боровик знає. І не по форумах, а ще по Чернігову. В ПОРІ ми з ним зустрілись чисто випадково, йшли до неї різними дорогами. Тепер це мабуть єдина партія де в керівництві є аж два вихідці з Чернігівщини.

Я сам себе авантюристом не вважаю, а тим хто так думає пропоную замислитись над етимологією (походженням) даного слова. Французьке слово авантюр (пригода) походить від авант, тобто, вперед. У цьому сенсі Партія ПОРА є партією авангардного типу. Ми й намагаємося завжди йти на крок попереду.

Стосовно слова бренд, то це з англійської – торговий знак. І ті, хто вживають слово бренд поряд з назвою ПОРА - грішать проти самого слова. Адже ПОРА не є торговою маркою, нею ніхто не торгує, як на базарі.

ПОРА є знаком якості зробленої справи, відповідністю певним корпоративним стандартам якості. Для мене непереконливо звучать закиди про те, що хтось першим придумав якусь назву, а інший її перехопив і використовує слово з української мови. Популярність назвам надають не ті, хто їх придумує, а ті, хто послідовно підтверджує своїм життям певні системи цінностей. Особисто я намагаюся не зраджувати власній системі цінностей. Інші люди можуть чинити інакше. І я готовий їх розуміти - мають право.

Для мене ПОРА - не одномоментне явище, яке раптом півтора роки тому виникло нізвідки. Для мене – це логічне продовження "України без Кучми", студентського руху 90-х, і, навіть, дисидентства 60-х. Це ціла філософська система, яка у різні часи проявляється у відповідності до духу сучасності.

В ПОРІ я тому, що поділяю дану систему цінностей. І мені байдуже, хто що думає з цього приводу.

А от щодо губернатора Атрошенка - мені не байдуже. Я був на його представленні у Драмтеатрі у березні 2005 року. Мені було соромно. І за Чернігівщину і за нову владу. Він може бути чудовою людиною - ми з ним майже не знайомі. Але його місце було явно не в адміністрації й, навіть, не у парламенті. Він рано досяг власного рівня некомпетентності (за Мерфі) і виглядав на ньому неадекватно. Так часто буває з занадто амбіційними людьми.

Щодо акції ПОРИ, то в першу чергу вона була викликана тим, що певні люди у Чернігові свого часу використали ПОРУ для того, щоб "захистити" нового губернатора від вже не пам’ятаю кого. Напевно, від когось старого.

Таким чином, висловлюючись термінами з виборчих стратегій, партію ПОРА у Чернігові було позиціоновано як молодіжну групу підтримки Владислава Атрошенка.

Дехто з цих людей таким чином домігся особистої лояльності губернатора і восени вже був виставлений ним як особиста охорона на сходах адміністрації. Але діяльність губернатора, особливо, у підприємницькій та управлінській частинах була далекою від ціннісної системи нашої партії. Тому ми й виступили за його відставку. А про Бутка з Соколовим я довідався вже з вашого сайту. Цікаво, що вони скажуть з даного приводу? Я так зрозумів, що це вони "хочуть відвести від себе увагу"? Але ж як діючим публічним політикам їм потрібно діяти навпаки - завжди привертати до себе увагу.

І останнє. Гроші завжди існують для того, щоб їх витрачати. Це інтимний процес. Кожен з нас їх витрачає, навіть, якщо дехто заробляє не сам... Не варто рахувати хто скільки витратив своїх приватних чи партійних (якщо це не ваша партія) коштів, порахуйте краще власний бюджет. З метою оптимізації і ефективного використання. Це завжди допомагає від демонізації грошового питання. Якби хтось сторонній платив за PR нашої партії, я був би дуже радий і, навіть, вдячний цій людині, адже вона б робила правильну і корисну справу.

О.Г.: У Вас цікаві, але одночасно і класичні думки. Проблема в тому, що класика не в моді. Класика, як неприпустимий ідеалізм. Ви говорите про чисту політику як про ідеал чи це має бути тут і зараз? Вибачте, але всі звикли що політика – це такий собі бізнес. З естетичної точки зору ясно, що жадоба влади має існувати окремо від жадоби грошей. Політика має бути розтратою, а не накопичуванням. Але чи можете Ви навести приклади чистої політики на рівні України? Чернігівського регіону? Назвіть прізвища особистостей, “чистих” політиків? Можливо, їм відведена роль маргіналів і ми їх не знаємо? Чи не здається Вам, що роль особистості у політиці майже дорівнює нулю ще з кінця 80-х? Все визначають технології чи це помилкова думка?

В.Г.: У Вас класично провокативні запитання, тому і відповіді такі. Але коли «класика» вас зацікавлює, то це комплімент і для Вас. Ідеал має бути тут і зараз. Але при цьому особливо важливо, щоб він був ще і з нами, тобто за нашої участі. Тоді ми його досягаємо. А коли політики самі говоритимуть, що політика – це брудна справа, то це веде прямим шляхом до зневіри й апатії, тобто неучасті громадян у політиці.

Це цинічно, але вигідно таким політикам. Вони цим самим відштовхують мислячих людей від цієї сфери і просто маніпулюють не мислячими людьми у яких все влаштовано як у собаки Павлова, тобто на рефлексах. Так поводяться, як правило, ліві популісти. На Чернігівщині є такий приклад у виконанні одного нардепа, не хочу робити йому по справжньому зайву рекламу.

Чистим ідеалізмом на Чернігівщині була, наприклад, кампанія Миколи Звєрєва у 1998 році. Я можу говорити про неї зсередини – вона була чесною і чистою. Навіть «антимерська» листівка не містила в собі жодного слова брехні. На рівні України «чистою» політикою було студентське голодування 1990 року.

Чи є політика бізнесом? Напевно так, адже для когось вона є професією, тобто іншої роботи в цих людей немає. Але бізнес – це просто справа, якою ти займаєшся, все залежить яка саме справа. Можна виготовляти програмне забезпечення, а можна наркоту – так і в політиці.

Роль особистості зараз важлива як ніколи. В політиці це проявляється через суспільний запит на нових лідерів, що між тим, намагаються повернути собі на користь лідери старі. Одні іменні виборчі блоки чого варті! Коли я чую про народний блок Литвина – я просто тетерію від нахабства, запитуючи себе: так народний цей блок, чи все таки Литвина?! Тим більше, що 5% рейтингу аж ніяк на це звання не тягне. А на Чернігівщині «народники» наскільки я знаю, скромніші, ніж у штабі. Суперечність, однак.

Технології визначають лише «як», а «що» визначають стратегії. І стратегії і технології визначають окремі люди, так що все залежить від них. І від нас.

О.Г.: Отже, прізвищ тих, хто “тут і зараз”, Ви не називаєте. Але приклади з новітньої історії цікаві. Тоді запитаю таким чином. Громади повинні самі дозріти до висування свого лідера, з “місцевих”? Чи це має бути всім відомий “харизмат” з центру, який буде виховувати добрий смак у цієї громади? Стосовно Чернігівської області. Якщо не Атрошенко, то хто і чому? Стосовно Чернігова. Якщо не Соколов, тоді хто і чому?

В.Г.: Прізвища тих, хто «там і зараз» Ви знаєте краще за мене. Бо самі там частіше буваєте. А поява лідерів має дві модифікації. Перша - коли люди когось змушують виконувати лідерську функцію. Інстинктивно наділяють його лідерськими якостями. В нашій історії так було з гетьманами (останній приклад - Павло Скоропадський), а нещодавно і з Ющенком. Другий спосіб – самовисунення або самозахоплення лідерської функції, наприклад, Тимошенко. На Чернігівщині першим способом висувався Петро Шаповал, другим – Микола Бутко.

Сьогодні замість Атрошенка має бути обов’язково хтось кращий за нього. І за Шаповала і за Бутка. Насправді адекватних людей у нас дуже багато, просто вони не на видноті, адже у нашій провінції завжди були сильними статусні кордони між соціальними групами та професіями. Згадаймо, як довгий час билися лобом об соціальну стелю Звєрєв, Кнуренко та інші. Революція цю стелю суттєво розламала. Але в розлом клинки встигли забити інші і стеля стала протікати. Кадрово.

У мерії ситуація інша, там керують ті, кого все молоде життя «двігалі по апарату». Тому вони більш вразливі як майже нерухома мішень, чим користуються такі стрілки, як місцеві «соціалісти». Реакція виборців на цей конфлікт може бути різною. Від злому «системи Соколова» і заміщення її молодими й динамічнішими людьми на кшталт Звєрєва, Кнуренка чи Рудьковського. До реставрації старої гвардії в особі Мельничука або його висуванця. На мою думку, мером має стати той, хто зможе привести в місто більше інвестицій. Хороших і різних…

О.Г.: Як би Ви сформулювали традицію, за якою зараз живе українське суспільство? Наприклад, японці сприймають життя як заплив проти течії. Припинив грести – змило. У китайців є приказка, що потрібно довго сидіти на березі річки, допоки повз тебе не пропливе труп твого ворога. А як дивляться на світ українці?

В.Г.: Більшість як китайці, а меншість як японці! Але зараз усе залежить від активної меншості. Або вона організує меншість на досягнення достойної мети, або сама пропливе річкою перед очима … китайців. Проблема мислячої меншості в тому, що вона вважає свою хату скраю.

О.Г.: Фігура діючого Президента Ющенка. Що спільного з Кучмою? Які відмінності. Як ставитеся до думки, що Ющенко – людина долі, яку просто винесли на поверхню народні маси? Мовляв, навіть одружився не з власної волі... Чи не розгубився Президент, коли отримав найвищу посаду і довелося приймати самостійні рішення? Оцінка стосунків першої людини держави з пресою.

В.Г.: Спільного мало, хіба сіверянське походження, чим ми могли би пишатися. Решта – різне. Кучма при всіх недоліках є людиною, яка зробила себе сама. А Ющенко – продукт гарного виховання та улюбленець долі. Хоча останнім часом йому не позаздриш… Наскільки мені відомо, Віктор Ющенко при всій своїй легендарній нерішучості дуже хотів стати Президентом. І став ним не завдяки власним зусиллям, а через власні страждання. Тому й відноситься до посади, як до вистражданого. Тому він нікому нічого не винен, зате йому винні всі. Саме це пояснює стосунки Президента з пресою – чого ви від мене ще хочете?! … Трагедія… Для всіх.

О.Г.: Дякуємо за цікаві відповіді на непрості запитання...