Вибори треба починати сьогодні або Стабільність - в руках українських політиків

Що потрібно робити для того, щоб народ України одержав нормальну владу на всіх рівнях? Щоб запанували лад і спокій? Своїми думками ділиться політолог, кандидат економічних наук Віктор ТКАНКО, відомий своїми „не помаранчевими” поглядами.

Потуги провладних

- Створенням коаліції - закінчилась епопея виборчої компанії 2006?

- Стосовно коаліції, яка була склеєна „зі сльозами на очах”. На мій погляд, за час її створення, гострим ножем амбіцій, брехні, політиканства, було остаточно відрізана пуповина, яка єднала виборців після помаранчевих подій, з політичними силами, що входять до коаліції.

Є такі такий технічний термін „Утомленість металу”, при якому з’являються тріщини. Так і в суспільстві – продовжується процес утомленості. Розколеність людей, думок, країни, на превеликий жаль, поширюються. Аналогічна ситуація і в регіонах.

Щодо виборчої компанії 2006 – настав час осмислення результатів. Але не проглядається зацікавленості політичних сил зробити такий аналіз. Партіям -„переможцям” не до того – у них йде банальна „драчка” за місця у владі, як в центрі, так і на місцях, у невдах – роздуми, а чи треба продовжувати партійну роботу?

- Якщо підсумувати виборчу компанію-2006, які висновки можна зробити?

- По – перше Україна спізнилася з політичною структуризацією. Лідери партій, які не змогли знайти тисячі гривень протягом 4-х років, викинули мільйони доларів за три місяці на рекламну кампанію. А результат - невтішний. Повторити феномен „ зелених” у 1998 році можна тільки один раз. Як результат: за декого проголосувало менше людей, ніж записано в партії.

- Це натяк?

- Натяк на більшість партій. Далі, вкотре не вдалося створити потужну провладну партію. Епоха партій влади – НДП, СДПУ(о), Аграрної( Народної), Регіонів, „Нашої України” не відбулася. Як би вона не називалась, хто б її не будував, а на виході – такий собі прототип пострадянської КПРС.

Крах комунізму

- Вийшли ми всі із народу, як би вернутись назад?

- Про це – далі. Змінився спектр українського політикуму. Крах КПУ відбувся. На виборах у 1998 році за них проголосували - 26 % виборців, у 2002 – 19,98 %, у 2006 – комуністи ледь „перевалили” за 3%. Такою ж невтішною була і статистика парламентських перегонів для прогресивних соціалістів ( 1998 р. – 4,04%, 2002 - 3,22%, 2006 - 2,97%).

- Але ж є ще і соціалісти?

- У них - відсутність будь - якого прогресу. На виборах 1998 року виборчий блок СПУ і Селянської партії набрав 8,55%, у 2002 - 6,87%, 2006 - 5,69%. Ще показовішим був результат участі у президентських виборах лідера соціалістів Олександра Мороза: 1994 -13,04%, 1999 -11,29%, 2004 -5,82%.

Ліві – наліво! Праві – направо?

- Який же вихід для лівих ?

- Настав час переформування блоку лівих сил, його адаптації до українських реалій, зміни керівного складу партій. Це з одного боку, а з іншого - відійшли в минуле і радикальні націонал-демократи. Тому зараз парламент (а відтак і уряд) буде представлено центром (куди збіглися майже усі), слабенький лівий фланг і ... майже не буде правого.

- Ваші думки щодо віртуальних партій?

- Мабуть, все-таки завершився їх період – вони процвітали в епоху Кучми. „Копи”, „Віче”, „Європейська столиця”, „Пора” тощо - не прислуховувалися до висновків експертів, соціологів, політологів щодо можливості їх проходження до парламенту. Це є ще одна пересторога партіям-одноденкам, які маючи менше відсотка підтримки, без місцевих організацій , ідеологічної платформи планують втретє „проскочити” до Верховної Ради.

- На вашу думку політичні баталії більш-менш уляжуться ?

- Жорстке протиборство на виборах 2004 року, „чорно-білий” стиль компанії 2006 року, відсутність ідеологічних півтонів - привели до можливості залишитися протистоянню в Україні ще на п’ять років.

 -А як почуватимуться виборці?

- Перехід від мажоритарної до пропорційної системи виборів викликав у виборців відчуття ошуканості. Люди звикли віддавати голоси за особистості, а не за політичні сили, до складу яких вони увійшли. Так і стала, наприклад, одна п’ята виборців „юльфанами”. Саме через постать лідера , довіру до нього та віру в особисті якості Юлії Тимошенко, виборці, голосуючи за очолювану нею політичну силу, розуміли, що віддали голоси і за тих, щодо кого вони були категорично проти.

„Война войной, а коммерция коммерцией”

- Як будуть поводитися ті, хто заробив на виборах?

- На виборах заробили усі, кого найняли носити прапори, плакати, розповсюджувати листівки, організовувати пікети, працювати членами комісій, спостерігачами та інше. Однак ситуативний заробіток на рівень життя людей аж ніяк не вплинув. Більш того, цинізм політиків, політична „всеядність” „активістів” призвела до повної „комерціалізації” виборчого процесу, подальше розчарування великої кількості лудей в своїх кумирах, політичних силах.

 - Якої ви думки про впливи ближнього сусіда?

- Нарешті усі зрозуміли , що проросійськи політтехнологічні проекти себе вичерпали, з ними і всілякі інтеграційні союзи.

Партійне фіаско

- Політологи говорять про незрілість українського суспільства до виборів за партійним принципом ...

- Нам уперше було потрібно обрати не осіб, на яких, маємо покладатися, а ідею, ідеологію національного державотворення. Як тут не згадати рядки вже мабуть не зовсім відомої поеми В.Маяковського:

” Мы говорим ( Ющенко, Мороз, Симоненко, Тимошенко, Янукович),

подразумеваем-

партия,

мы говорим

партия,

 подрозумеваем- ?»

 Замість копіткої роботи щодо розбудови партійних структур, партійне будівництво було змінено на політичні проекти: кілька зірок( будь-чого), навала реклами на ТБ на фініші виборчих перегонів, розкручування лідера політичної сили.

- Комуністи взяли у «союзники» Пабло Пікассо, і, навіть, Тараса Шевченка, що, за іхніми переконаннями, мріяли про комунізм.

- Для блоку «Не так» гарцювали три мушкетери, Партією Зелених була мобілізована Вірка Сердючка, виборчий блок « Держава-Трудовий Союз» активно рекламувалася дідусем у старенькій поношений шапці, бо, схоже, у цього блоку взагалі не виявилося політичного лідера. Прихильники «Пори» з Кличком розповсюдили таку кількість листівок з зображенням визнаного спортсмена, що заслуговують реєстрації у Книзі рекордів Гіннесса.

- Важко сказати, хто і коли позриває тисячі жовтих агіток з парканів і стовпів.

- Так. Отож переважна більшість учасників виборчого процесу, вдавалася до пустих обіцянок і закликів, говорила про що завгодно крім головного – презентації виборчих програм, ідеології сили, яку вони представляли. Більшість суб’єктів виборчого процесу не тільки не намагалися довести їх квінтесенцію до виборця, громадянина, а й взагалі про них забули.

Феномен «шохверів»

- А як вам ротація здійснення ленінського принципу про кухарку, яка мусить керувати країною?

- Місце вибулих із рядів рад усіх рівнів, у т.ч. і професійних політиків, зайняли «родичі», «шофери», «інвестори», якими швидко заповнювали партійні списки. Неефективним було й включення до списків місцевих бюрократів. Вибори 2004 року нічому не навчили: якби ці люди мали реальний авторитет, то скористалися б саме ним, а не адмінресурсом.

Що робити з виборами?

- До нових виборів залишилось п’ять років, що треба робити вже зараз?

- Для політичних партій є шанс перейти на твердий фундамент політики європейського типу. Для цього насамперед треба підняти виборчий бар’єр та заставу, щоб відбити охоту авантюрним політикам дурити голову виборцям.

- Це найголовніше?

- Треба комплекс заходів - спростити закон про вибори, про що вже неоднарозово говорили , як експерти, так і політики. А також - розвести вибори до Верховної та місцевих рад(можливо провести наступні місцеві вибори разом із виборами президента у 2009році);

- Цього буду достатньо?

- Потрібно завершити конституційну реформу( ліквідувати держадміністрації, замінивши їх виконкомами рад) та створити відповідні механізми, які б активізували політичну діяльність у непарламентському полі(підтримка громадських організацій, проведення регулярних громадських слухань, створення консультативних центрів при органах влади за типом експертних рад).

- І тоді настане гармонія?

- Ні. До цього потрібно залучити кадровий резерв, ідейно-програмні напрацювання непарламентських партій і громадських організацій у процес прийняття державних рішень, що вигідне, насамперед, самій владі.

- Вікторе Миколайовичу, я особисто , коли дивився на ці вибори, то зрозумів, що до уваги не беруться висновки науковців і аналітиків. Складалося враження, що керували не науковці, а „випадкові люди”?

- Можна частково погодитись. Треба працювати системно. Нарешті, партійні організації отримали час, щоб розпочати партійне будівництво, посилити аналітичний напрямок роботи, перестати дивитися у рота «любим друзям» з центру, надати пропозиції щодо стратегії розвитку країни не за два місяці до виборів, а вже зараз.

Робити це мають і владні, й опозиційні, й непарламентські партії. Тоді можна говорити про модель модернізації українського суспільства. Від такої копіткої роботи буде залежати стабільність країни.