“ФАЛІЧНИЙ” СИНДРОМ

Відслідковуючи ситуацію в українському і зарубіжному медіа-просторі, я був приємно здивований з`явою в Інтернеті оголошення про “Всеукраїнський конкурс ідей на захисти свободи висловлення думок”.

Не так часто у нас обговорюються проблеми самих медіа. Але радість була передчасною. Виявляється, якесь утворення з туманною назвою “Громадська кампанія проти встановлення цензури в Україні” оголосило доволі специфічний “конкурс ідей”.

Метою його стала одна-єдина “ідея” (цитую): “Конкурс проводиться в рамках всеукраїнської громадської кампанії , метою якої є скасування неякісного закону “Про захист суспільної моралі”. Оце і весь конкурс, причому, виявляється, є вже якась “всеукраїнська громадська кампанія”. Не просто так собі…

Наприкінці минулого року в столичній агенції “Укрінформ” відбувся “круглий стіл”, темою якого стали проекти нового закону “Про захист суспільної моралі”. А якщо говорити прямо — намір влади ліквідувати створену кілька років тому Національну експертну комісію з питань суспільної моралі. Таке доручення будо на той момент уже дане урядові, залишилося лише благопристойніше оформити цей процес. Річ у тім, що Комісія була утворена і діє на основі згаданого закону, і ліквідувати її можна, лише змінивши закон, вилучивши з нього взагалі положення про комісію. Що й було підготовлено. З кількох уже готових законопроектів найбільше шансів для ухвалення у документу, представленого самою владою, адже його підготував особисто міністр юстиції Олександр Лавринович. З цього законопроекту просто вилучено саму згадку про комісію.

Чим же так не вгодило існування цього органу? Нагадаємо, що Комісія є одним з органів виконавчої влади, покликаним відстежувати ситуацію з дотриманням моралі, насамперед, у медіа-просторі, літературі. мистецтві, словом, публічній сфері. Цим же займаються й ще майже десяток відомств, від міліції до мінкультури. Але комісія покликана давати компетентний вердикт, що з пропонованого в публічний обіг відповідає моралі, а що ні. Це саме рекомендації, а вже відповідні відомства вирішують. чи дозволити в обіг ту чи іншу телепрограму, фільм і т.д.

Не зайве нагадати ревнителям “чистої свободи”, що в Україні, як і інших цивілізованих державах, деякі речі прямо заборонені законом для публічного поширення. Це, зокрема. пропаганда насилля, расової, релігійної ненависті. (Дивися відповідні статті Конституції України, Закон про пресу, ряд інших законів.)

Справа щодо контролю за суспільною мораллю нова, недоліків у застосуванні закону, в діяльності комісії вистачає. Але більшість учасників круглого столу, а це були, зокрема, представники науки, культури, церкви, наголошували на абсолютній необхідності регулювання суспільної моралі. Однак, обвальна критика лунала з іншого боку, від загадкових медійних, насамперед, телевізійних, “асоціацій”. “союзів” і т.д. За якими прозоро прочитувалися медійні синдикати. Ось кому були не до шмиги і Комісія, і Закон, і загалом контроль за медіа-простором, де “мораль” у вигляді аморальності досягла вже небезпечних для суспільства меж.

Відкрито захищати аморальність, звичайно, охочих мало. Тому все це було запаковане й піднесене, як боротьба “за свободу слова”, “проти цензури”. І про те, що отака “боротьба” триває, набуває дивних обрисів, і свідчить з`ява такого “всеукраїнського конкурсу”.

Відгукуючись на запрошення, хочу зробити заявку на участь у конкурсі. Правда, вона не вписується в основну і єдину його мету — анулювання (навіть не оновлення!) Закону про суспільну мораль і ліквідацію відповідної Комісії. Але, сподіваюсь, ці пропозиції також в руслі “захисту свободи висловлювання думок”, як значиться в назві самого конкурсі. І якщо б саме це, а не аморальність, хвилювало організаторів конкурсу, то їх би зацікавили й ось які проблеми.

За якийсь рік Україна опустилася у світовому рейтингу свободи слова і так з не дуже почесного місця ще на кілька десятків щаблів.

На одинадцятому році після вбивства Георгія Гонгадзе по справжньому ще не завершено розслідування цього злочину, що став символом несвободи слова, її придушення.

Продовжується переслідування як засобів інформації, так і журналістів. Повідомлення щодень і звідусіль.

З основного виду мас-медіа — телебачення ретельно вичищається все живе, все, що піднімає серйозні проблеми суспільства. І цього не замінять убогі політичні ток-шоу, де застосовується свої, підступні метод цензури.

Балачками залишаються розмови про роздержавлення преси органів влади і створення на її базі незалежних медіа. Так само, як і утворення суспільного телебачення і радіомовлення.

Під корінь рубають становлення незалежної преси дикунські порядки на медіа-ринку: йдеться про терор двох монополістів, дотичних до преси, — поліграфії і пошти. Щойно вчергове різко піднято ціну на газетний папір. Ще зовсім недавно тонна його коштувала близько 4 тисяч гривень, нині ціна вже перевищила 5 тисяч і доходить до 6-ти. Постійно дорожчають поліграфічні послуги. Поштове відомство, при регулярному накручуванні тарифів, згортає мережу доставки газет передплатникам. Пошту вже носять всього три-чотири рази на тиждень, а йде до того, особливо на селі., що доставлятимуть один-два рази.

Це далеко не повна картина того, що коїться в царині свободи слова. Але, схоже, організаторів таких “конкурсів”, тих, хто стоїть за ними, все це цікавить найменше. І дивно було прочитати, кого вдалося втягти до складу оргкомітету конкурсі. Там не лише представники від самих організаторів, отих “громадських структур”. Там чомусь записаний і виконавчий директор Української Гельсинської Спілки з прав людини. Очевидно. у Спілки нема більше клопотів з дотриманням прав людини в Україні, окрім як ліквідувати згадані Закон і Комісію. Членом оргкомітету записана також координатор проектів Гельсинського фонду з прав людини в Польщі. Смію думати, що непогано знаю медіа-простір Польщі, чимало років вивчаю тамтешні ЗМІ. Так от, в цій глибоко релігійні країні не побачиш на телеекрані такої аморальності, як у нас. В той же час у країні існує справжня свобода слова, досвід чого пані координатор могла б активно запропонували нашим медіа.

Серед активістів згаданої “всеукраїнської громадської кампанії” названий і один молодий, але досить відомий український письменник. Чому він так в`ївся на Закон про захист моралі і Нацкомісію, можна лише теоретизувати. Здається, жодна його книга не була вилучена і спалена на площі нашою цензурою.

Якщо вже зайшло про літературу і свободу слова, то організаторам конкурсу і “громадської кампанії” можна було б зреагувати на недавній скандал довкола книги Марії Матіос. Ось де почалося справжнє полювання, аж до вилучення книги з книгарень, затії порушити проти письменниці кримінальну справу за доносом комуністів. І займається цим зовсім не Національна комісія, а міліція і прокуратура. А весь рейвах учинився через порівняння письменницею обеліска на честь загиблих у війні з “фалосом”. За версією комуністів, це ображає пам`ять про героїв війни. А, може, то письменниці стало прикро, що всі ці пам’ятники такі убогі й одноманітні? Та й взагалі єзуїтство тут в тому, що якраз комуністична влада свого часу поклала великий “фалос” і на ветеранів, і на пам'ять про жертв війни. Всі повоєнні десятиліття фронтовики., їхні сім`ї були такими ж упослідженими, як і всі інші прості люди. І по сьогодні, на сьомому десяткові років по війні, на дев’ятому десяткові свого життя чимало ветеранів стоять у принизливих чергах — квартирних, автомобільних, телефонних.

Ось про що можна і треба б говорити нашим медіа, якби була справжня свобода слова. Як і сказати всю правду про війни радянського режиму. Але, мабуть, ревнителів “фалічного” синдрому все це не дуже хвилює. Як і організаторів подібних “громадських кампаній”. На цьому багато не заробиш. На відміну від аморальності.

Від редакції: Нагадаємо, 29 березня в Києві заарештовано Ганну Сінькову. Прокуратура Печерського району звинувачує її за ст.297 ч.2 (до 5 років позбавлення волі) за участь у мистецькій акції зі смаженням яєчні в «Парку вічної слави» в Києві 16 грудня минулого року.

1 квітня, незважаючи на чисельні клопотання про взяття на поруки громадських діячів та депутатів Київської обласної ради, Печерський суд м. Києва виніс безпрецедентно жорстоке та абсурдне рішення – на час слідства утримувати дівчину в Лук’янівському СІЗО.

Вперше в історії Незалежної України до СІЗО за участь в акції посадили дівчину. Наразі 20-тирічну студентку з інтелігентної родини тримають в одній камері з повіями та наркоманками і хворими на туберкульоз.