Євро-еволюція України перемогла!

Перемогла вчора.

Символічно, що якраз у День студента, адже перша кров, пролита на центральній площі столиці за 22 роки незалежності, — студентська, в ніч на 30 листопада.

Допускаю, що дехто в гарячці голів по обидва боки барикад цієї перемоги не помітив.

Але дійсно в третьому раунді переговорів влади і опозиції вчора дехто отримав нокаут.

Ні, не влада отримала нокаут від опозиції, як дехто вважає, його отримали ті, хто прагнув і прагне нас ділити і владарювати.

Але що ж це тоді було останні два місяці? І чому говориться зараз про ЕВОЛЮЦІЮ? Так, була Єврореволюція, це була війна демонстрації сил і можливостей з боку народу і з боку влади. Але якщо дивитися ширше, це була частина великої еволюції України, нарешті завершуваного (чи нехай тільки початого, чи пришвидшеного) переходу від колонії до незалежної держави, від тоталітарного до демократичного суспільства. Те, що було задеклароване в далекому 1991 році і що тягнеться, на жаль, вже третє десятиліття.

Отже, вчора влада в особі президента задекларувала, що визнає поразку саме в Єврореволюції і готова виконати 6 вимог народу з 7-и. Що ж, це перемога революції. Бо сьому умову-вимогу можна залишити президентові на згадку.

Тепер що треба для перемоги і революції, і еволюції? Треба дещо зафіксувати і відстояти буквально в найближчі дні. Бо по тих пунктах вчорашньої угоди, які зараз треба перелічити, дехто скаже, що ми видаємо бажане за дійсне.

Перша умова, чи передумова проста: сам президент, особисто, а не через своїх клерків, нехай і поважних, таких, як міністр Лукаш чи зам. глави канцелярії Портнов, повинен чітко підтвердити запропоноване і обціцяне від імені влади вчора. Підтвердити у зверненні до народу, так, як глава держави останнім часом звертався не раз. Це просто і можна зробити хоч завтра.

А тепер нагадую про ті пункти перемоги революції, ті положення, на які влада йде в разі припинення революційних дій, а вони ж будуть припинені в разі перемоги.

1. Верховна Рада України післязавтра на своєму засідання скасовує всі ті дикунські закони диктатури, ухвалені 16 січня. Тільки так. Бо тут уже дійсно трохи видаєься бажане за дійсне: глава держави вчора цього чітко не пообіцяв, тобто не сказав що націлює на це фракцію своєї Партії регіонів. Відтак дехто з регіоналів, представників влади торочить про якісь «вдосконалення» тих диких законів, ухвалених дійсно таки в руслі отої згаданої демонстрації сил і можливостей останніх тижнів. Законопроекти про скасування вже є. Хоча б нашого депутата Рудьковського, з двома мотиваціями: перше — неконституційний спосіб прийняття тих законів, друге — вони порушують конституційні права громадян країни. То ж скасування — однозначно.Зайве нагадувати, що приводом до вулиці Грушевського і ескалації війни стали саме ці закони.

2. Рада ухвалює повноцінний закон про амністію учасників революції. Бо ухвалені досі два закони були то «не такі», то чомусь не діяли. Звісно, ухвалення такого закону не означає, що не будуть покарані безпосередньо винні у загибелі, каліцтві, пораненнях людей. ада УКкроаїни післязавтра на за с

3 Уряд Азарова відправляється у відставку. Це чітко пообіцяно. Способів два: це може зробити президент, може ( і це було б ще краще) Верховна Рада.

4. Негайно утворюється уряд опозиції. Це теж чітко заявлено владою. Прізвище прем`єра президент учора озвучив, але це можуть бути й інші кандидатури, врешті, це вже прерогатива самої опозиції. Головне — уряд повинен бути повністю з представників опозиції. Ну не може ж глава одної з опозиційних сил йти прем`єром без команди, очолити уряд, в якому залишаться старі міністри чи будуть їм подібні політики.

5. Щоб не виглядало, що уряд в опозиції не лише до президента, а й до парламенту, сама Верховна Рада має бути переформатована. Перші кроки мають бути зроблені вже післязавтра. Йдеться про формування нової парламентської більшсті з фракцій досі опозиційних, плюс групи позафракційних депутатів, яка має бути значно розширена за рахунок виходу з фракції регіоналів позапартійних мажоритарників. Щоб цей аморфний парламент довго не скнів, мають відбутися дострокові парламентські вибори, максимум весною наступного року, ще краще — восени нинішнього, саме до президентських виборів. Звичайно ж, за новою виборчою системою —пропорційною з відкритими списками. Ідея дочасних парламентських виборів, озвучена в перші ж дні революції, не викликає особливого заперечення у більшості політичних сил, а у виборців і поготів.

6. Шостий пункт взагалі-то варто б назвати першим і головним. Йдеться саме про оту еволюцію України. Конкретніше — про повернення до парламентсько-президентської форми державного устрою. Ще конкретніше — про відновлення Конституції України в редакції 8 грудня 2004 року. Це теж було задекларовано і владою, і опозицією на вчорашніх переговорах. Варто нагадати чи не головну тезу опозиції: питання не в тому, щоб поміняти прізвища у владі, а в тому, щоб поміняти систему влади, державного устрою з диктаторського, тоталітарного на демократичний.

Тут необхідна така інформація. До 1996 року, тобто майже 5 років, проголошена 1991 року незалежна Українська держава взагалі не мала своєї Конституції, а користувалася законодавством колишнього СРСР, адаптованим до реалій незалежної держави. Конституція України була ухвалена Верховною Радою 28 червня 1996 року у форматі президентсько-парламентської республіки — з посиленими повноваженнями президента і зменшеними у парламенту. Хоч в більшості європейських держав домінує парламент. У нас це пояснювали «тимчасовими складнощами перехідного періоду».

8 грудня 2004 року в розпал величезного суспільного протистояння — Помаранчевої революції — політичні сили пішли на компроміс. Сторона Януковича погодилася на проведення третього туру голосування (юридично це називалося «повторне голосування другого туру»), з прогнозованим виграшем Ющенка. Натомість сторона Ющенка погодилася на серйозні зміни Конституції, які зменшували повноваження майбутнього президента і збільшували їх у парламенту. Тобто це був перехід до парламентсько-президентської республіки. Причому ці зміни набирали чинності лише весною 2006 року, після чергових виборів Верховної Ради.

Наступні 4 з лишком роки діяла ця Конституція. Коли на початку 2010 року президентом став Янукович, у парламенті його Партія регіонів не мала більшості. Тоді через слухняний новій владі Конституційний Суд спершу було протягнуто положення, за яким депутатам Ради дозволялося переходити з одної фракції до іншої. Цим грубо порушили результати виборів 2006 року, на яких обрали Раду, а вони були за пропорційною системою. Отже, порушили волевиявлення виборців. Бо дуже швидко регіонали сформували свою більшість через залучення депутатів-перебіжчиків.

Другим кроком узурпації влади регіоналами стало те, що 30 вересня 2010 року Конституційний Суд ухвалив дивне рішення: скасував результати голосування у Верховній Раді України від 8 грудня 2004 року — щодо змін у Конституції, з мотивацією: було порушено процедуру розгляду і голосування, і це дійсно було так, але скажіть, що у нас роками й десятиліттями ухвалювалося «за процедурою»? І ось КС «повернув» країні Конституцію 1996 року, з президентсько-парламентською формою правління. Вийшло так, що ці повноваження було повернуто наче під конкретного главу держави, під Януковича. Крім того, нинішню владу звинувачують ще й у тому, що вона узурпує все більше повноважень і понад ті, величезні, надані законом.

Ось чому так настійливо лунають пропозиції посилення, а в наших реаліях — по суті, відновлення майже розтоптаного парламентаризму.

Нова історія може бути набагато коротшою. Є два варіанти. Перший — Конституцію 2004 року відновлює сама Верховна Рада. Другий шлях — ту Конституцію повертає, за поданням президента, сам Конституційний Суд. Це президетові і КС можна зробити за кілька днів.

Залишається пункт 7 — дочасна відставка президента, тобто Януковича. Це вчора не обговорювалося і не біда. Якщо будуть виконані всі зазначені 6 пунктів, сьомий можна буде залишити на згадку Януковичу і його партії. Через місяць президент може бути главою держави з нормальними європейськими повноваженнями.

Звичайно, це лише початок євроеволюції. Попереду реформа виборчого законодавства, адже народ тотально не вірить у вибори, а відтак у те, що він є єдиним джерелом влади (ст. 5 Конституції). Попереду можливе підпорядкування силових структур парламенту і уряду, можлива ліквідація двовладдя , тобто ліквідація місцевих державних адміністрацій і наділення місцевих рад виконавчою владою. Попереду —однозначно підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом і подання заявки на вступ до ЄС.

Напепвно, у Євроеволюції чимало опонентів. Дехто волів би, щоб Майдан стояв до нескінченності і щоб нескінченно тривали революції. Хоча б тому, що це простіше, ніж еволюції.